Ярослава Гасюк (Крижанівська) учасниця ОУН - псевдо «Ярка».

Життєпис:

Народилася 28 грудня 1925

Перемишль, Львівське воєводство, Польська Республіка.

1943 року вона вступила до Юнацтва ОУН (псевдо «Ярка»). Згодом «Ярка» виконувала обов'язки медсестри Українського червоного хреста (УЧХ) у сотні «Бурлаки».

1946 року, після обміну населенням між Польщею та УРСР, Ярослава переселилась до Львова.

Того ж року її заарештували під час виконання завдання ОУН, за 2 місяці її звільнили з-під арешту через відсутність доказів.

1947 року вступила до Львівського державного медичного інституту. 

21 лютого 1948 року у Перемишлі її вдруге заарештували. До жовтня 1948-го перебувала у Львівській тюрмі НКВС № 1 на вул. Лонцького.

Пані Ярославу засудили на 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення прав. У грудні того ж року її етапували до міста Інта, Комі АРСР.

Ярославу Гасюк звільнили в червні 1956 року. Вона повернулася до Львова, після чого одружилася з Олегом Гасюком, колишнім політв'язнем.

Померла 27 липня 2016р. (90 років).

4 серпня 1946р. У бою з москалями у с. Крехів на Львівщині загинули троє повстанців УПА.

Загинули у бою.

воїн УПА Михайло Масола псевдо "Шмідт", зв’язкові УПА-Захід сестри Ганна Масола псевдо "Весна" - 19 років і Марія Масола - 17 років.

околиці села Крехів.

4 серпня 1854р. народилася Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище - Адасовська)

4 серпня 1854р. у с. Заньках на Чернігівщині народилася Марія Адасовська.

Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул.

Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася.

Цікаві факти життя Марії Заньковецької.

1. Марія вмовляла свого чоловіка Олексія Хлистова дозволити виступати на сцені, однак той сприймав це за жіночу примху. Одного разу в Бендерах актор театру корифеїі Микола Садовський в компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати відповідний документ. Щоб вийти із ситуації, Хлистов погодився, але поставив єдину вимогу – Марія має грати лише українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме.

2. Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

3. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

4. Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

5. Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

6. На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

7. Марію Заньковецьку та Марка Кропивницького запрошували до імператорського Александринського театру, але ті відмовилися.

8. В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

9. Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

10. 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені  Марії Заньковецької.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua 

4 серпня 1878р. народився Антін Крушельницький, Український письменник, літературознавець, педагог, один із понад сотні українських інтелектуалів, розстріляних на Соловках

Антін Крушельницький (1878 - 1937). Фото: esu.com.ua

Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження.

Родом із повітового містечка Ланцут (Польща). Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Викладав у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан. Міністр освіти Української Народної Республіки у 1919-му.

Був знайомий з Іваном Франком, входив до Русько-Української радикальної партії.

Після падіння УНР емігрував до Відня. У 1928-му повернувся до Львова, видавав журнал «Нові шляхи» (1929-1932).

На запрошення уряду УСРР влітку 1934-го разом із родиною переїхав до Харкова. Там за півроку його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями як одного з керівників центру ОУН в Україні.

Розстріляний москалями 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох (Карелія).

Його синів Івана й Тараса страчено ще в грудні 1934-го. Дочка Володимира, сини Богдан і Остап також розстріляні в 1937-му. Родина Крушельницьких, знищена радянським режимом, стала одним із символів Розстріляного Відродження.

Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Фото: ukrpohliad.org.

У 1941-му в НКВД спалили рукопис твору Антіна Крушельницького «Батьківщина», написаного в ув’язненні (13 зошитів). Літературна спадщина Крушельницького, та й саме його ім’я, на довгі роки були вилучені з української культури.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

4 серпня 1914р. у місті Лева (Львів) було засновано Союз визволення України (СВУ)

Засновники СВУ (В. Дорошенко, Д. Донцов, А. Жук, Г. Меленевський, О. Скоропись-Йолтуховський, Г. Залізняк).

За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. 

Переважно СВУ був створений політичними емігрантами з Наддніпрянської України. Його головою був член УСДРП Дмитро Донцов.

Союзом була розгорнута широка інформаційна робота, метою якої було ознайомлення європейської громадськості з історією та сучасним становищем нашої держави України. СВУ видавав французькою, німецькою й українською мовою праці Ф. Вовка, В. Антоновича, М. Костомарова, «Історію України» М. Грушевського, «Кобзар» Т. Шевченка, періодичні інформаційні вісники тощо.

Завдяки роботі організації все частіше на сторінках італійських, румунських, болгарських, шведських, турецьких, австрійських, угорських і німецьких газет з’являлися статті, присвячені українській проблематиці. Активістами Союзу визволення України проводилися лекції перед великими аудиторіями країн Європи, які були присвячені розгляду українських питань.

Також робота СВУ сприяла поліпшенню матеріального стану військовополонених, відкриття в концтаборах бібліотек, шкіл грамотності, церков, читалень, кооперативних крамниць, оркестрів, хорів, курсів української літератури й історії України. У кожному таборі завдяки Союзу видавалися українські газети. Усе це робилося задля плекання української свідомості тих, хто перебував у таборах.

На українських землях, які були окуповані Німеччиною й Австро-Угорщиною, Союзом проводилася робота з формування з українців органів місцевої влади.

СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). 

Натомість, інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін . Ліквідований Союз визволення України формально був 1 липня 1918 року.

Підготували Наталя Слобожаніна, Наталка Позняк-Хоменко та Сергій Горобець.

Цей день в історії УПА - 4 серпня

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Перев'язка полоненого УПА польського вояка після бою в Журавському лісі біля м. Перемишля. 2 лютого 1947 р. Зліва до права стоять: Влодко, Буркун, Лютий, Білий.

*************

1943 рік

Відділи УПА атакували колону німецьких вантажних автомобілів біля села Копиткове на Рівненщині. Знищено 30 військових, спалено 4 автомобіля, здобуто багато зброї.

1944 рік

На Волині повстанці знищили двох голів, двох секретарів і члена сільради.

У бою з москалями біля села Базниківка на Тернопільщині загинули двоє повстанців.

1945 рік

У селі Боляновичі на Львівщині підпільники важко поранили секретаря райкому КП(б)У по кадрах.

Під час бою з москалями у кількох селах Львівщини загинули 5 повстанців.

1946 рік

Пошукова група МВД через зрадника захопила криївку біля села Збоївська на Львівщині. Командир сотні «Кочовики» УПА-Захід Євген Лобай – «Штиль» довгий час відстрілювався, але після того, як підпалили хату, в якій він перебував, застрелився.

У селі Сухе на Станіславщині повстанці знищили дільничного МВД.

1947 рік

У селі Городище на Дрогобиччині підпільники знищили військового МВД, ще одного поранили.

У боях біля  сіл П’ятничани, Тернавка та Більче на Дрогобиччині загинули троє повстанців.

У селах Красна і Лолин на Станіславщині повстанці спалили 9 автомобілів-лісовозів.

1948 рік

У селах Грабів, Кулачківці та Трофанівка на Станіславщині підпільники спалили сільради.

1949 рік

Під час зіткнень з опергрупами МВД у селах Воля, Лімна і Черхава на Дрогобиччині загинули п’ятеро повстанців.

1950 рік

У селі Стара Гута на Волині повстанці знищили дільничного МВД.

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті

Котельницький Григорій Володимирович «Качур», «Петренко», «Шугай». Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 1 кл.

Григорій Котельницький.

Пам'ятний знак на честь вояків УПА у Підгірцях (Львівщина), включно з іменем Григорія Котельницького.

Григорій Котельницький народився у с.

Підгірці Бродівського району Львівської області (раніше Золочівський повіт). Навчався у сільській школі.

Діяльність у період Другої Речі Посполитої

Брав участь у роботі читальні «Просвіта» , неодноразово обирався її головою. Був ініціатором створення драматичного гуртка, організував духовий оркестр, сам грав на кларнеті, співав у церковному хорі.

Діяльність в ОУН:

На початку 1930-х років у Підгірцях створено клітину ОУН , яку очолив Григорій.

Служив у польській армії, дослужився до звання капрала, пізніше старшого сержанта. У 1943 р. Григорій Котельницький був призначений повітовим організаційно-мобілізаційним референтом ОУН , перебував на цій посаді до 1944 року.

«Шугай» організував у Золочівській окрузі підстаршинську школу, яка дислокувалася у присілку с. Нестюки біля Поморян.

Підстаршинська школа мала забезпечувати військовими кадрами Українську Національну Самооборону (УНС), яку було організовано на Львівщині в 1943 р. Перший відділ УНС «Шугай» сформував на Брідщині (Золочівська Округа ОУН) в селі Черниця, командиром якої був призначений підстаршина «Лапайдух» [2] .

На початку 1944 на базі відділів УНС утворилася оперативна група УПА-Захід і «Шугая» призначили курінним командиром. 

Восени 1944 «Шугай» став командиром Тактичного Відтинку «Пліснисько», який охоплював Золочівський, Перемишлянський і Бродівський надрайони (повіти). До нього входили курені: «Шугая» і «Карого». До куреня «Шугая» входили сотні: «Свободи», «Оверка» і «Малинового». Одночасно «Шугай» займав посаду організаційно-мобілізаційного військового референта Золочівської округи ОУН, залишаючись при тому ще й курінним командиром УПА.

Бойові нагороди:

28 квітня 1945 р. наказом ч. 12 командира

УПА-Захід «Шелеста» ( Сидор Василь ) за бойові заслуги «Шугай» був нагороджений

«Срібним Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу».

Загибель командира:

Влітку 1945 р. «Шугай» перейшов на Тернопільщину.

26 січня 1946 р. в лісі біля сіл Кривня і

Дусанова більшовики оточили криївку, в якій перебував «Шугай» і ще шість повстанців. Після одноденного бою четверо повстанців здалися, одного застрелили, двоє (в тому числі «Шугай») застрелилися, але перед цим Котельницький встиг знищити документи. Похований у спільній могилі разом зі священиком «Жайворонком» на Дусанівському кладовищі. 

Нині криївку, в якій загинув «Шугай», відновлено і встановлено меморіальну таблицю із написом: «26 січня 1946 року тут полягли героїчною смертю в нерівному бою з більшовицькими окупантами вірні сини України курінний «Шугай», священик «Жайворонок» і вістун «Чорнота». 

Вічна слава і пам'ять героям!»

Спогади:

Роман Загоруйко («Лапайдух») писав у своїй книзі «Повернення зі справжнього пекла»:

...Я залишив штаб, яким командував тепер курінний «Шугай» і повернувся до своєї сотні. Мені приємно було бачити свого сусіда в ранзі командувача такого великого відділу УПА. Я був гордий за своє село Підгірці, що виховало і дало національно-визвольній боротьбі таких людей, як Григорій Котельницький – «Шугай»...

Качан Роман Атаназійович: «Гар», «Гроза», «Жук»...лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.

Качан Роман Атаназійович (Псевдо: «Гар», «Гроза», «Жук», «Івась», «Мазепа», «Папа», «Славко», «Чорний», «Шило», «Юрко»; Народивсч 30 березня 1920р., с. Корсів Бродівського повіту.

Загинув 3 грудня 1949р. в лісі між с. Поляни та х. Копанка, Жовківський район, Львівська область).

Життєпис

Освіта — неповна середня. Активний діяч товариств «Просвіта» і «Луг» у Корсові.

Член ОУН з 1930-х рр. У серпні 1940 р. пройшов військовий вишкіл. Керівник Корсівського підрайонного проводу ОУН на Брідщині (1940—1943).

Стаж роботи в СБ — 5 років. Пройшов 2,5-місячний теоретичний і практичний вишколи в осередку Миколи Арсенича — «Михайла». 

Комендант ВПЖ куреня «Макса» (весна 1944 — 08.1944р.), референт СБ Золочівського (08.1944 — осінь 1946), Львівського (осінь 1946 — 09.1947) та Сокальського (09.1947-12.1949) окружних проводів ОУН. 

Підірвався на замінованій криївці 3 грудня 1949р. в лісі між с. Поляни та х. Копанка, Жовківський район, Львівська область).

Нагороди

Згідно з Наказом військового штабу воєнної округи 2 «Буг» ч. 1/48 від 10.09.1948 р. поручник СБ Роман Качан — «Гроза» нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.

Вшанування пам'яті

15.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Броди Львівської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 048) переданий на зберігання у Бродівський історико-краєзнавчий музей.

Цей день в історії УПА - 3 серпня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Пропагандивна листівка ОУН видрукована в друкарні ім. Михайла Арсенича в 1949 році.

1944 рік

Повстанці замінували залізницю біля села Клесів на Рівненщині. Внаслідок вибуху, який пошкодив залізничне полотно, зазнав аварії ешелон з боєприпасами. Загинули та отримали поранення 8 військових, повністю розбиті 10 вагонів.

Сотня «Перебийніс» УПА-Захід атакувала відділ НКВД, що проводив облаву в селі Хлівчани на Львівщині. Внаслідок бою, що тривав майже три години, знищено 20 військових. Втрати УПА – 5 поранених.

1945 рік

Відділ УПА-Захід у засідці в райцентрі Войнилів на Станіславщині знищив 10 військових НКВД. Захоплено в полон лейтенанта і 9 бійців винищувального батальйону.

Під час боїв з москалями у селах Забужжя, Зозуля і Керниця на Львівщині загинули троє повстанців.

У засідці на шляху біля села Облапи на Волині повстанці знищили двох військових НКВД і бійця винищувального батальйону.

1947 рік

Пошукові групи МВД захопили дві криївки в селі Теляче (нині Мирне) на Тернопільщині. Загинули всі повстанці, що перебували всередині, серед них – колишній командир військової округи «Лисоня» УПА-Захід Осип Безпалько – «Остап».

У засідці на шляху біля міста Трускавець на Дрогобиччині відділ УПА-Захід знищив капітана і трьох військових НКВД. Спалені легковий автомобіль і мотоцикл.

1948 рік

У селах Новики і Стрілки на Тернопільщині підпільники знищили двох дільничних МВД. Спалено сільраду і будівлі колгоспів.

У селі Городківка на Дрогобиччині під час бою з москалями загинула зв’язкова ОУН Стефанія Савщак.

У селі Малинка на Станіславщині повстанці спалили сільраду.

1950 рік

У сутичці з опергрупою МВД у селі Бистре на Дрогобиччині загинули кущовий провідник ОУН «Сірко».

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті.

3 серпня 1914р. Головна Українська рада у Львові своїм маніфестом закликала Український народ стати на боці Австро-Угорщини й Німеччини для боротьби проти росії за визволення України.

3 серпня 1947р. загинув майор УПА Осип Безпалько, крайовий провідник ОУН Подільського краю.

3 серпня 1947р. у с. Теляче Підгаєцького району загинув майор УПА, крайовий провідник ОУН Подільського краю, командир ВО-3 «Лисоня» Осип Безпалько (псевдо: «Андрій», «Задорожний», «Остап»). Загинув у криївці після одногодинного бою зі спецгрупою НКВД, застрілившись із власного пістолета.

3 серпня 1948р. біля с.Зарубинці Збаразького району відбувся бій між чотирма воякам УПА і 30 більшовиками, під час якого загинув повстанець “Тарас”.

Двір в Зарубинцях. Малюнок за фото Й.Ходасевича. З книги Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej", т. 5.

Дубина Василь Прокопович «Вогник» («Огник»), «Славко» лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.

Народився 8 грудня 1925 с. Нем'яч, Бродівський район, Львівська область

Загинув у бою з москалями 20 жовтня 1954 (28 років) с. Нем'яч , Бродівський район,

Львівська область.

Псевдо «Вогник» , «Славко»

Народився у селянській родині. Освіта — 7 класів.

Учасник збройного підпілля ОУН з квітня 1945 р.: стрілець місцевої кущової боївки (04.-11.1945), учасник боївки СБ Підкамінського районного проводу ОУН (11.1945-1946), інформатор СБ кущового проводу ОУН (1946-08.1948), охоронець Володимира Качура — «Лимана» (референта СБ Підкамінського районного проводу ОУН, а відтак — керівника Підкамінського районного та Золочівського надрайонного проводів ОУН).

Загинув унаслідок зради в оточеній москалями господарці, застрелився, аби не потрапити живим у руки ворога.

Нагороди

Згідно з Наказом Золочівського окружного проводу ОУН ч. 1/52 від 5.08.1952 р. бойовик охорони Золочівського надрайонного проводу ОУН Василь Дубина — «Славко» нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.

Вшанування пам'яті.

12.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 016) переданий Ярославу Батурині, синові Василя Дубини — «Славка».

2 серпня 1888р. народився Кость Буревій, письменник, літературний критик, громадський і політичний діяч, майстер пародії та літературної містифікації

1888, 2 серпня – народився Кость Буревій, письменник, літературний критик, громадський і політичний діяч, майстер пародії та літературної містифікації.

Походив із бідної селянської родини, що мешкала на Воронежчині. У 15 років вступив до партії есерів. За участь у революційному підпіллі Костя Буревія неодноразово заарештовували. Заслання відбував у Сибіру, відсидів у 68 тюрмах.

Член Української Центральної Ради і Комітету членів Всеросійських Установчих зборів – першого антибільшовицького уряду Росії. Активно виступав проти більшовицької диктатури. Очолював повстання у Поволжі. Але після арешту чекістами у 1922-му припинив активну політичну діяльність. Відтоді спрямував зусилля на відродження української культури.

Автор брошури «Європа чи Росія – про шляхи розвитку сучасної літератури». Серед найбільш відомих творів – «Колчаківщина», «Опортунія», «Автоекзекуція», «Павло Полуботок». В останньому гетьман Полуботок, який у дилемі між підтримкою Пилипа Орлика та пошуком компромісу із Московщиною вибрав останнє, помирає в петербурзькій в’язниці зі словами: «О! Тепер я добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!».

У 1927-1930 роки під псевдонімом Едвард Стріха писав літературні містифікації, що сприяли викриттю підлабузницької до радянської влади «пролетарської літератури» в Україні.

Заарештований як член української групи «терористів-білогвардійців». 

Розстріляний 18 грудня 1934-го в застінках київської тюрми НКВД.

2 серпня 1918р. Павло Скоропадський підписав «Закон про утворення Фонду національної бібліотеки Української Держави

Суучасна будівля Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. Фото: uateka.com

Сьогодні Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського). Головним завданням бібліотеки було формування найповнішого зібрання рукописних та друкованих пам’яток україніки. Бібліотека від заснування отримала статус наукової установи.

Першим завідувачем бібліотекою став Євген Кивлицький.

Нині тут налічується понад 15,5 млн. примірників одиниць зберігання. Бібліотека належить до десяти найбільших національних книгозбірень світу. Вона є найбільшою за своєю площею бібліотекою країни – 27 поверхів лише головного корпусу.

2 серпня 1885р. у Тернополі відбувся концерт хору товариства «Руська бесіда», в складі якого виступала юна співачка Соломія Крушельницька

Театр “Руської бесіди”

2 серпня 1885р. у Тернополі, на концерт хору товариства «Руська бесіда», в складі якого виступала юна співачка Соломія Крушельницька, відвідав Іван Франко. Він, разом із українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором Остапом Нижанківським, художником і поетом Корнилом Устияновичем мандрував тоді краєм. На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці.

2 серпня 1926р. помер священик Іван Волянський редактор першої Української газети в США «Америка».

2 серпня 1926 року у селі Дичкові Тернопільського району помер священик, громадсько-освітній діяч, засновник і редактор першої української газети в США «Америка» Іван Волянський. Уродженець с.Яблунова Гусятинського району.

2 серпня в історії УПА Тернопільщини.

курган УСС с. Качанівка

***

1944 – відділ УПА в лісі поблизу Ріпинців Бучацького району обстріляв компартійних активістів, які супроводжували дві підводи конфіскованого хліба.

***

1945 – чота кавалерії під проводом курінного “Бистрого” розбила поблизу села Бариш Бучацького району більшовицьку військову частину, у бою повстанці здобули 30 возів, коні, упряж.

***

1948 – в с. Качанівка, нині Підволочиського району, працівники райвиконкому Чех, Драгов і директор спиртозаводу Пехон як уповноважені ходили по домівках тих, хто ще не виконав “хлібопоставку”. Помітивши, що Марія Костин, яка належала до таких, прала білизну біля річки, Чех витягнув наган, приставив його дуло до голови жінки і пригрозив їй: “Ти бандитка! Я тебе розстріляю, як собаку!”. Потім наказав іти додому і збирати збіжжя для держави. Насамкінець ударив кілька разів селянку, а білизну викинув у болото. Тоді ж цей представник влади побив жителя Качанівки, 70-річного Івана Луця, котрий не міг відвезти зерно на збірний пункт, бо не мав власних коней.

***

1948 – за знущання (тортури, грабіж) над місцевими жителями та прислужництво окупаційному комуністичному режимові українські повстанці повісили голову сільської ради Кутів Гусятинського району Дмитра Дрогомірецького.

1 серпня 1492р. похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізіда і нащадка Мамая

Перші письмові згадки про козаків, що з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. Так - 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізіда і нащадка Мамая. Це перша письмова згадка про Запорозьких козаків про те, як під Тягинею, в низов'ях Дніпра, козаки взяли на абордаж османську галеру, з якої визволили невільників. Не маючи протидії, хан Менґлі I Герая вимушений був вперше жалітися великому князю Литовському Олександру I на дії «черкас» з козацької ескадри.

Володимир Кабачок, бандурист-віртуоз, педагог, громадський діяч, засновник першого жіночого тріо бандуристок.

1892, 27 липня – у селі Петрівці на Полтавщині народився Володимир Кабачок, бандурист-віртуоз, педагог, громадський діяч, засновник першого жіночого тріо бандуристок.

Батька Володимир Кабачок ніколи не знав. Його мати Євфросинія Кабачкова наймитувала у священика, хлопчик народився поза шлюбом і до 5 років виховувався у сусідньому селі в родині тітки.

Із семи років співав у Полтавському архієрейському хорі. Закінчив Полтавське музичне училище, пізніше вступив до Московської консерваторії по класу контрабаса. Довчитися завадила Перша світова війна. Після демобілізації стає регентом полтавського собору, викладає співи у школах.

Із 1923-го на хвилі українізації починає цікавитися бандурою, за консультаціями звертається до Гната Хоткевича. 1925-го у себе вдома організовує аматорську капелу бандуристів, яка через чотири роки отримує звання Зразкова капела бандуристів Української РСР.

1934-го Кабачка на три місяці заарештовують за «шевченківські» вуса. Після звільнення виїжджає до Ленінграда, де влаштовується в театральний оркестр, заробляє грою в паркових оркестрах. Водночас, у передмісті Ленінграда Автово при клубі підприємства "Експортліс" організовує український хор. Згодом – капелу бандуристів, для якої з Полтавщини привіз 12 бандур.

1937-го його арештовують вдруге. Присуд «трійки» НКВД — 10 років за «націоналістичну діяльність». Його відправляють на Колиму на золотомийний промисел, де він випадково зустрічає серед чекістів свого учня. Той добивається звільнення вчителя, і в 1942 році бандуриста відправляють до Ташкента.

У 1944-му Володимир Кабачок повертається до Києва, викладає в музичному училищі, консерваторії, керує оркестром хору Григорія Верьовки. Тоді ж замислюється про створення жіночого ансамблю. Це була новаторська ідея, адже досі бандура вважалася чоловічим інструментом.

1949-го Кабачок створює перше тріо бандуристок у складі Ніни Павленко, Валентини Третьякової й Тамари Поліщук. Усі дівчата виростали без батьків, тож Володимир Андрійович став їм не лише вчителем, а й батьком. Власним коштом він купував для ансамблю сценічні костюми. 

Успіх тріо був вражаючим: у 1955-му на Варшавському фестивалі молоді дівчата отримали Золоту медаль.

Табори та невлаштованість життя підірвали здоров’я Володимира Кабачка – у нього почали відмовляти нирки. Попри це він не полишав занять із учнями, продовжував писати самовчитель «Школа гри на бандурі», який був надрукований уже після його смерті.

Помер Володимир Кабачок 15 червня 1957 року, похований на столичному Печерському кладовищі.

Наталка Позняк-Хоменко.