Загальна кількість переглядів!

четвер, 1 липня 2021 р.

Цей день в історії УПА - 1 липня.

Для збільшення натисніть на зображення.
1943 рік
У бою з німецькою поліцією в селі Знаменівка на Дніпропетровщині загинув повстанець «Ворон».

1947 рік
У сутичці з загоном МВД у селі Купчинці на Тернопільщині двоє повстанців знищили старшого лейтенанта і рядового, але були оточені і, не маючи шансів прорватися, застрелилися останніми патронами.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Береги і Верхнє Висоцьке на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

1948 рік
Чота сотні «Басейн» УПА-Захід у бою з опергрупою МВД біля села Воля Коблянська на Дрогобиччині знищили старшого лейтенанта і двох військових, ще одного поранено.

У селі Лишня на Дрогобиччині у сутичці з загоном МВД загинула референт Українського Червоного Хреста Петрунеля Дідик – «Оксана».

Рій сотні «Лемківська» УПА-Захід у райцентрі Підбуж на Дрогобиччині у перестрілці біля райвідділу МВД знищили 4 військових.

Пошукова група МВД захопила криївку в селі Ілемня на Станіславщині. Повстанці, що перебували всередині, знищили двох військових, ще двох поранили і всі прорвалися.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Ковиничі, Корчунок, Сможе і Ясениця на Дрогобиччині загинули референт надрайонної СБ (служби безпеки ОУН) Андрій Криськів – «Беркут» і ще четверо підпільників.

1949 рік
У сутичці з опергрупою МВД біля села Лужок Долішній на Дрогобиччині загинув районний провідник ОУН Григорій Гудима – «Сойко».

1950 рік
Під час зіткнення з загоном МВД на полі біля села Коцюбинці на Тернопільщині біли оточені і застрелились двоє підпільників.

1951 рік
Через зрадника спецгрупа МВД вийшла на відділ повстанців біля гори Яйко-Ілемське на Станіславщині. У перестрілці загинули колишній начальник штабу воєнної округи «Говерла» Степан Фрасуляк – «Хмель», його дружина і двоє охоронців.

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті.

середа, 30 червня 2021 р.

30 червня 1907 - народився Роман Шухевич (псевдо - Тарас Чупринка).

Світлина з дитячих років, 1908 рік.

Визначний Український військовий, політичний і громадський діяч, один із провідників українського націоналізму.
Генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, крайовий провідник ОУН (р) на західноокраїнних українських землях, голова секретаріату УГВР з 1944 р.

Джерело
Історична правда
Вікіпедія

30 червня 1941р. у Львів упродовж дня увійшов батальйон "Нахтігаль" під командуванням Р.Шухевича та І.Климіва-Легенди.

Батальйон «Нахтігаль» на вулицях Львова 1941 р.
Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення Української держави. 30 червня 1941. Фото: vikna.if.ua

1941 - у Львів упродовж дня увійшли перший відділ Дружин українських націоналістів під командуванням Романа Шухевича (батальйон "Нахтігаль"), частини німецького вермахту, відділи націоналістичних повстанців на чолі з крайовим провідником ОУН Іваном Климівим-Легендою.
О 20:00 у будинку "Просвіти" українські націоналісти на чолі з Ярославом Стецьком проголосили Акт відновлення Української Держави та сформували тимчасовий уряд - Українське державне правління (Стецько - голова та керівник ресорту соціальних реформ, д-р Мар'ян Панчишин - перший заступник голови і міністр здоров'я, заступники - д-р Роман Осінчук та д-р Олександр Барвінський).
На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про акт і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.

Звістку про відновлення Української Держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюди творили українську адміністрацію та осередки ОУН

Цей день в історії УПА - 30 червня.

******
1944 рік
Біля містечка Вишнівець на Тернопільщині повстанці захопили двох працівників районного фінвідділу.

1946 рік
Відділ УПА наскочив на засідку загону МВД у селі Ясенів на Львівщині. Під час прориву повстанці знищили сержанта і важко поранили начальника райвідділу МГБ.

Загони УПА-Захід роззброїли сім дільниць винищувальних батальйонів у селах Куликівського району на Львівщині.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Гонятичі та Журавниця на Львівщині загинули троє підпільників.

У селі Стара Жадова на Чернівеччині підпільники знищили агента МГБ.

У селі Залужани на Дрогобиччині повстанці атакували дільницю винищувального батальйону. Знищений один боєць, двох захоплено в полон. Здобуто кулемет і 11 гвинтівок.

1947 рік
У бою з загоном МВД біля села Гниловоди на Тернопільщині повстанці знищили 5 військових, ще двох поранено.

Під час зіткнення з опер групою МВД у селі Уличне на Дрогобиччині загинули троє повстанців.

У засідці на шляху біля райцентру Яремче на Станіславщині підпільники знищили начальника відділу МГБ, начальника районного гарнізону МВД, лейтенанта і 5 військових МВД.

У сутичці з загоном МВД у селі Бистриця на Дрогобиччині повстанці знищили міліціонера, але двоє з них були захоплені у полон (у тому числі районний провідник ОУН Михайло Ткач – «Лис»).

1948 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Стара Мощаниця на Рівненщині. Вчинивши збройний опір, застрелились двоє підпільників.

У сутичках із загонами МВД у селах Кам’янка, Плав’є та Янів на Дрогобиччині загинули четверо повстанців.

Під час облави МВД на хуторі Маринка на Дрогобиччині загинули сестри Павліна і Євстахія Східницькі.

Троє повстанців загинули у зіткненнях із загонами МВД у селах Кип’ячка та Міжгір’я на Тернопільщині.

1949 рік
Двоє повстанців, оточених загоном МВД у хаті в селі Сеничів на Станіславщині, знищили військового і ще двох поранили. Не маючи шансів на прорив, обоє підірвалися гранатами.

У селі Горішнє Залуччя на Станіславщині підпільники знищили дільничного МВД.

Під час зіткнення із загоном МВД у селі Гостинцеве на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У селі Ріпнів на Львівщині підпільники знищили старшого винищувального батальйону.

1951 рік
У селі Вікторів на Станіславщині повстанці пострілом через вікно поранили дільничного МВД.

1952 рік
У сутичці з загоном МВД у селі Рівне на Дрогобиччині загинув один підпільник.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті.

30 червня 1946р. бій УПА з московитами у с.Козівка Тернопільського району.

Пам'ятник С. Бандері , 1992р. с. Козівка.
******
На обійсті Будковських, де розташовувалась криївка, яку виказав зрадник. Першою впала дружина Будковського – вона побачила енкаведистів і встигла попередити упівців, які перебували в криївці. Бій тривав до пізнього вечора.

30 червня 1945 р. бій УПА з московитами в лісі поблизу с. Хмелева.

фото с. Хмелева.
*****
Москалі виявили криївку в якій перебувало 8 вояків УПА. Унаслідок бою загинуло 4 стрільців і 7 москалів.

30 червня 1915 та 1917рр. відбулися дві битви Українських Січових Стрільців.

Сотник Українського легіону січових стрільців О. Будзиновський із стрільцями своєї сотні
****
1915 р. – біля р. Гнила Липа, лівої притоки Дністра, відбулися запеклі бої, в ході яких російські війська, зазнавши поразки, змушені були відступити. За ними, втративши 10 вбитих, 30 поранених і 27 полонених, рушили на Тернопільщину й обидва стрілецькі курені.

1917 р. – відбулася бій між російськими військами та січовими стрільцями біля с.Бишки Козівського району та Зборова.

30 червня 1649 р. – Козацько - татарське військо розпочало облогу Збаража.

Музей Зборівської битви. Фото: Олена Мудра.
****
Сили шляхетського війська Речі Посполитої, за оцінками різних істориків, разом із слугами, обозними та цивільним населенням не перевищували 30 тисяч осіб, у т. ч. від 9 до 15 тисяч добре озброєних і досвідчених у військовій справі жовнірів, серед яких було 2000 кіннотників. Козацько-татарське військо з повстанцями становило 150–200 тисяч осіб. У місті, остерігаючись знищення з боку козаків і татар, знайшли притулок 6000 жителів довколишніх сіл.

Історія України.

вівторок, 29 червня 2021 р.

28 червня 1951р. біля с. Хмільно у бою з московитами загинули: Кулич Петро Павлович "Воробець" - Лопатинський райпровідник та його дружина Стефанія Мандрика "Степова" - райпровідниця жіноцтва.

Село Хмільно та околиці.
****
Петро Кулич "Воробець" - Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги.

Джерело літопис УПА.
*****
Кулич Петро Павлович («Воробець», народився 1924, с. Хмільно, Радехівський район, Львівська область – загинув 29 червня 1951, у лісі між селами Хмільно та Мукані Радехівського району Львівської обл.) – лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.

Освіта – 6 класів народної школи.

У підпіллі одружився з друкаркою Стефанією Мандрикою – «Степовою» (весна 1951).

Активний член культурно-освітніх товариств у селі. Член Юнацтва ОУН із 1941 р., зв’язковий.

У лавах збройного підпілля з літа 1944 р. Стрілець СКВ (літо 1944 – весна 1945), зв’язковий Лопатинського районного проводу ОУН (весна 1945 – 1946), стрілець боївки СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1946 – весна 1947), керівник боївки зв’язку Радехівського надрайонного проводу ОУН (весна 1947 – 07.1950), керівник Лопатинського районного проводу ОУН (07.1950-28.06.1951). За час перебування у підпіллі був один раз поранений.

Загинув у бою з військово-чекістською групою МДБ під час наскоку останньої на місце постою повстанської групи.

Старший вістун УПА (30.05.1947); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА (30.11.1949).

Джерело літопис УПА та Вікіпедія.

Цей день в історії УПА − 29 червня.

******
1943 рік
У селі Чаруків на Волині повстанці підірвали міст через річку Чорногузка, контрольований німцями.

1944 рік
У селі Крилів на Рівненщині повстанці захопили старшого лейтенанта МВД і його ад’ютанта, що проводили заготівлю м’яса.

У містечку Стратин на Волині німці виявили шпиталь УПА. Охорона встигла евакуювати поранених. Загинули санітарка і повстанець, що прикривав відхід.

У сутичці з німцями біля села Погребівка на Станіславщині загинули троє повстанців, ще двох захоплено в полон.

1946 рік
Під час нічної облави пошукової групи МВД біля села Хлібичин на Станіславщині загинули районний референт СБ (служби безпеки ОУН) «Дон» і троє повстанців.

Рій сотні «Месники» УПА-Захід у засідці біля села Підпечери на Станіславщині знищив трьох військових МВД, ще трьох поранив.

У сутичці з загоном МВД біля села Осташківці на Тернопільщині загинули двоє підпільників.

1947 рік
Біля села Микулинці на Тернопільщині повстанці знищили військового МВД, ще одного поранили.

Пошуковий загін МВД у селі Ішків на Тернопільщині оточив групу повстанців із 5-и чоловік. Останні вчинили збройний опір і всі загинули в бою.

1949 рік
У селі Витків на Львівщині повстанці спалили контору і майстерні МТС. Знищені два автомобіля, 3 молотилки, декілька тон пального і документи.

Під час зіткнення з загоном МВД в одному з сіл Ходорівського району Дрогобиччини загинули двоє підпільників.

У селі Сморжів на Львівщині повстанці спалили контору і сарай колгоспу. Дорогу до села замінували і підірвали вантажний автомобіль, на якому загін МВД поспішав на місце події. Знищені командир роти полку внутрішніх військ, двоє сержантів, ще четверо військових отримали поранення.

Джерело.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті

28 червня 1950р. в с. Рай у бою з московитами загинули: Володимир Заяць "Железняк" - Бережанський райреферент СБ, Йосиф Малеваний "Ромео" - воїн СБ, "МК-5" - Тернопільській облреферент СБ і один воїн.

Символічна могила неподалік села Рай, де загинула зв’язкова ОУН Іванна Легета.

Легета Іванна – «Помста» – зв’язкова УПА – нар. 1920 р. в с. Рай Бережанського р-ну в родині Антона і Марії. Член ОУН. На окраїні с. Рай, зі сторони Бережан, на лівому березі Зарайського Потоку, в полі в урочищі Запсярні була хата господині Марії Клецор. Тут наприкінці серпня 1945 р. провів ніч генерал УПА Роман Шухевич і вранці, ще до сходу сонця, разом з особистою охороною пішов на терени Рогатинщини до с. Пуків. На ранок хату оточили енкаведисти. В хаті залишились Іванна та охоронець «Назар». При спробі втечі через кукурудзяне поле «Назара» поранили й арештували. Іванна отруїлась. Хату більшовики підпалили, а дівчину ще живою витягнули гаками і залишили біля хати. Енкаведисти не дозволяли забрати її тіло і стежили, хто підійде. Тіло Іванни пролежало до кінця листопада, аж поки не випав сніг, її останки порозтягали лисиці та здичавілі собаки. Мати зібрала останки – кусочок хребта, череп і три ребра Іванни в хустину та принесла до хати. Сніг замів її сліди. Поклавши останки дочки на простирадло, засвітила свічку, сама відправила панахиду і вночі поховала їх таємно на Бережанському цвинтарі. З цієї родини за незалежність України загинуло троє осіб. Син Йосип, 1925 р. н., вояк УПА, загинув у бою на Підгаєччині 1947 р. та сестра Марійка, 1922 р. н., член ОУН, яка під час арешту в с. Рогачині 1947 р. зажила отруту, щоб не потрапити до рук ворога живою. Але більшовики її врятували, а згодом замордували в Бережанській тюрмі. В 1993 р. з ініціативи голови сільського комітету Романа Перепічка на місці хати з таємним сховком для Проводу УПА раївчани насипали могилу і встановили дубовий хрест. Молебень та освячення символічної могили на Зелені свята здійснив о. Богдан Стойко. На громадській панахиді виступали Роман Перепічко, Іванна Кулик, зв’язкова УПА Євдокія Королишин та о. Богдан Стойко.

Літопис УПА.

понеділок, 28 червня 2021 р.

28 червня 1941 р. у Тернопільській тюрмі московити розстріляли священика Йосипа Грицая.

Священик Й.Грицай.

28 червня 1941 р. у тернопільській тюрмі тривали розстріли, зокрема було закатовано священика Йосипа Грицая (1883 р. н., с. Киданці, нині Збаразького району), реґента, учасника національно-визвольних змагань Григорія Кметя (1894 р. н., с. Чернихів, нині Зборівського району) та ін.
Джерело https://teren.in.ua
******
Закінчив гімназію в м. Тернопіль, богословський факультет Львівського університету (1907). У 1907 році отримав священичі свячення. Душпастирював у селах
Кам'янки (1907—1910), Староміщина (як адміністратор парафії у 1910—1911 роках), Заднишівка (1911—1914), у містечку Рудно біля Львова і в с. Колодіївка (1918—1927)
У 1927 році отримав призначення на парафію в с. Чернихів з філіальними церквами в селах Глядки і Плесківці Тернопільського деканату. Від 1928 року — адміністратор Тернопільського деканату УГКЦ і пробув на цій посаді приблизно до 1936 року. Член УНДО. При церкві в Чернихові створив Братство Апостольства молитви та Український Католицький Союз . Діяльний у товаристві «Просвіта».
Заарештований у 1940 органами НКВС і засуджений до розстрілу, вирок замінено на 10 років позбавлення волі. Утримувався в Тернопільській тюрмі, де після тортур 28 червня 1941 року був розіп'ятий на дверях камери. Реабілітований 1991.

Вікіпедія.

28 червня 1941р. бійці загонів ОУН заволоділи містами Косів і Долина Станіславської області.

на фотографії "воїни" ОУН.
****
Радянські війська з боями залишили Рівне, Ковель, Маневичі, Ратне, Раву-Руську та ін.

Джерело
https://www.istpravda.com.ua/

28 червня по 2 липня 1941 р. в Чортківській тюрмі московити вбили понад 800 людей.

Тюрма у Чорткові
Джерело
https://teren.in.ua

27 червня 1941р. у двох в'язницях Самбора і Стрия із 2242 ув'язнених московити розстріляли 1101 особу.

Жертви москалів (НКВД), місто Дрогобич Львівській обл. Останки знайдені в липні 1991 р. під стінами педінституту. Серед поховання зустрічаються черепи дітей.
м. Стрий тюрма нквд. Вхід у меморіальний комплекс з виглядом на колишній Окружний суд.

Хто підтримує продаж Української Святої Землі яка тисячу років омивалась і омивається кров'ю наших синів і дочок ..... такі істоти не мають права жити .... хоча вони і так ходячі трупи бездушні сволочі манкурти - людина яка має душу! ніколи Свою Рідну Землю не продасть.

27 червня 1964р. у Вашингтоні (США) відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку. (фото).

Зараз біля пам'ятника Кобзарю у столиці США розташовується посольство України.
На відкритті президент Ейзенхауер іде вздовж строю українських комбатантів дивізії "Галичина"

Право його відкрити було надано екс-президентові США Дуайту Ейзенхауеру, який у 1960 р. підписав акт про встановлення пам'ятника. У своєму виступі Ейзенхауер вказав на велику роль творчості Шевченка у боротьбі за свободу та незалежність українського народу. Встановлення цього пам'ятника, зазначив екс-президент, має "увічнити віру людини в кінцеву перемогу волі"

Джерело
https://www.istpravda.com.ua/

Цей день в історії УПА - 28 червня.

Цю будівлю штурмувала боївка "Крука" в лютому 1943-го. Після війни там розмістилося училище механізації сільського господарства
******
У великому бою, у 1945 році, з загоном НКВД в селі Тершаків на Львівщині загинули командир сотні «Жубри» УПА-Захід «Крутіж» і 28 воїнів УПА.

У селі Лишнівка на Волині повстанці знищили голову колгоспу і 4 бійців винищувального батальйону, що проводили збирання податків. Здобуто автомат, 3 гвинтівки, інше озброєння.

У селі Підзвіринець на Львівщині підпільники знищили дільничного НКВД і трьох бійців винищувального батальйону.

1946 рік
Сотня «Сірі» УПА-Захід у сутичці з загоном МВД, що проводив облаву біля райцентру Галич на Станіславщині, знищила лейтенанта і слідчого райвідділу МВД.

Відділ сотні «Месники» УПА-Захід біля села Тязів на Станіславщині знищив 3 військових МВД, що влаштували засідку, ще одного поранено.

Загони МВД провели масштабну облаву на сотню «Летуни» УПА-Захід у лісових масивах Калушського району Станіславщини. У сутичках, що тривали понад 5 годин, загинули 7 повстанців (зокрема старший булавний «Сухий»), ще двоє отримали поранення, решта змогли прорватися.

1947 рік
Відділ УПА-Захід у засідці в селі Рибне на Станіславщині затримав вантажний автомобіль, роззброїв 5 військових, перевірив документи і відпустив. Як виявилося, серед відпущених перебував заступник начальника обласного управління МВД.

У сутичці біля сіл Бзовиця і Хатки на Тернопільщині повстанці знищили двох військових МВД, ще одного поранено.

1948 рік
У селі Сушно на Львівщині підпільники знищили голову колгоспу і двох бійців винищувального батальйону. Спалено сільраду, знищено телефонне обладнання.

1949 рік
Біля села Стрептів на Львівщині на закладеній повстанцями міні підірвався легковий автомобіль, у якому перебували заступник начальник райвідділу МГБ, старший лейтенант і двоє військових. Всі отримали поранення.

1950 рік
Під час зіткнення з загоном МВД біля села Рай на Тернопільщині загинули четверо повстанців.

1951 рік
У бою з пошуковою групою полку внутрішніх військ біля села Немилів на Львівщині загинули районний провідник ОУН Петро Кулич – «Воробець» та ще троє повстанців.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті.

27 червня 1919р. уряд УНР із Кам'янця-Подільського звернувся з нотою до Паризької мирної конференції.

Уряд ЗО УНР із Є. Петрушевичем у Камянці-Подільському 1919 р., монастир францисканців.

Проголосивши головною метою боротьбу з більшовизмом, уряд України зажадав негайно визнати суверенність українського народу і тим полегшити міжнародні зносини УНР. Також вимагалося надати допомогу у боротьбі з Червоною армією; вплинути на Польщу, яка веде бойові дії проти УНР та ЗУНР; на Румунію, яка затримує українське військове майно, що лишилося на її території.

Історія України.

Розповідь 5. "Дві подруги, дві Ольги" - Михайлина Стегній.

Хочеться відзначити, що на період 1943 року з нашого порівняно невеликого по населенню села багато моїх друзів навчались у вищих учбових закладах Львова. На факультеті медицини Львівського медінституту навчались Стегній Іван та Масловська Ольга, Кузів Ольга та Стегній Ярослав. В технічних вузах проходили навчання Трухим Петро, Дуда Михайло, Стегній Орест. Усі вони, отримавши середню освіту в 1941 році, поступили у вузи Львова, а в 1941 – 42 роках були залучені у підпільну мережу ОУН.

Приїжджаючи в село, особливо в період вакацій, вони підсилювали своїми набутими знаннями підпільну діяльність осередків ОУН. Більшість із них в кінці 1943 року – на початку 1944 року були змушені покинути навчання, поринувши в буремні хвилі української революції. Так, в 1943 році Ольга Масловська, приїхавши на вакації в село, зібрала нас восьмеро дівчат та повела досить строгу розмову: «Дівчата, ще буде війна, буде революція, будуть поранені, приходьте до мене, я вас буду навчати, як надавати першу медичну допомогу пораненим». І ми ходили вечорами до неї більше двох тижнів. На той час різко загострились відносини між бандерівцями і мельниківцями, а по сусідству з нею жили Стегній Орест та Ярослав, котрі належали до ОУН Мельника. Ольга була змушена остерігатись їх, усі вікна в кімнаті, де ми займались, були щільно завішані. Це були перші медичні курси, які провела з нами Ольга Масловська».

У подальшому, своєю самовідданою працею в підпіллі та жертовністю в ім’я України сім’я Масловських заслужила велику пошану серед земляків. Її батька арештували ще перші більшовики в 1940 році, він так і не повернувся з більшовицьких застінків, пропав безвісти. Брат Дем’ян у 1944 році вступив в партизани. Їхню матір Марію в 1947 році разом із сином Мироном, який активно допомагав партизанам, більшовики вивезли на заслання в Іркутську область, звідки вони так і не повернулись до рідного дому. Із створенням повстанських відділів на початку 1944 року Ольга залишила навчання в медінституті і перейшла в підпілля, працюючи на теренах Сокальщини разом зі своїми подругами Кузів Ольгою та Данилів Анною, пс. «Оля», в жіночій розвідці у відділах УПА до кінця 1946 року. В 1947 році усі троє перебували у Львові, поселившись на своїй студентській квартирі, яка знаходилась недалеко собору св. Юра. Данилів Анна розповіла мені, що Масловська і Кузів мали намір поновитись на продовження навчання в медінституті, натомість їх чекало велике нещастя: одна з їх подруг-односельчан пішла на співпрацю з органами МГБ, вона знала про їх підпільну діяльність в ОУН. По приїзді в село Ольга була заарештована органами. 

Після слідства її було засуджено на 10 років тюремного ув’язнення, цей термін відбувала на Колимі в таборах. Після цього була відправлена на висилку в Караганду, де залишилась на подальше проживання. Більшовицькі тюрми та постійний нагляд органів МГБ і КГБ не дали їй можливості влаштувати особисте сімейне життя. Ольга так і не вийшла заміж, зате не опустила рук в безнадії і зневірі, вона наполегливо боролась за свою любиму справу, бажаючи і в подальшому служити людям. З великими труднощами вона поновилась в місцевому медінституті, успішно його закінчила, отримавши диплом лікаря. Надалі, протягом багатьох років надавала медичну допомогу людям. В час перебудови та розвалу Радянського Союзу Масловська активно включилась в громадське життя української діаспори в м. Караганді. Вона стала співзасновницею Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка «Рідне слово». В 1990 – 1992 рр. вела активну переписку з керівником товариства української мови заводу «Сигнал» м. Новий Розділ нашої області Степаном Гнипом, племінником свого товариша по визвольній боротьбі Стегнія Івана – «Шраменка». Степан переслав Масловській в Караганду українську літературу, газети «Поступ», «За вільну Україну». В той час Ольга дуже прагне побувати на рідній батьківській землі, хоче побачити Україну і одночасно боїться, що буде важко повертатись назад. Вона бажає бути учасницею українсько-канадської конференції, що відбулась 17 – 23 серпня 1991 року у Львові і на яку була запрошена. Зі свого боку п. Степан допоміг Масловській налагодити зв’язок з Львівським обласним товариством української мови, відомими громадськими діячами, дисидентами-шестидесятниками Іваном Гелем, Іриною Калинець, Михайлом Горинем, з якими вона зустрілась у 1991 році при відвідинах Західної України. Вони надали діаспорі вагому допомогу в направленні в Казахстан вчителів для навчання дітей українців української мови та історії України. Ольга Масловська була причетна до організації кількох груп дітей школярів, які приїздили відвідати Західну Україну, ознайомитись з побутом, культурою, традиціями, історією та її пам’ятними місцями. Ведучи активну громадську роботу, Масловська забувала про свої недуги, свідомість її була наповнена планами та ідеями. Вона прагне з участю української діаспори та іншими національними товариствами відкрити в Караганді будинок «Просвіти». Для реалізації задуманого тісно співпрацює з депутатами обласної ради та головою комісії по освіті та культурі. В повсякденному житті організовує вечори та доповіді, концерти до Шевченківських днів та дати його перепоховання, до свята Матері та Зелених свят. Вона щиро радіє, що домоглась на місцевому радіо на півгодинну щомісячну передачу рідною мовою для всіх національних товариств. Вперше транслювалась українська «Євшан» 23 березня 1991 року. Та, на жаль, стан здоров’я Ольги погіршувався, давались взнаки важкі роки таборів та переслідування. Її свіча земного життя невпинно згасала. Наша славна землячка відійшла у вічність 4 вересня 1999 року. Її тіло прийняла казахська земля, яка стала для неї рідною. На надгробку могили викарбувано її останнє побажання: «Любіть Україну як її любила я». Світлій її пам’яті друзі з Казахстану писали: «На 76 -му році життя пішла від нас на вічний спочинок Ольга Іванівна Масловська – політв’язень, невтомна трудівниця, громадський діяч».

Брат Ольги Масловської – Дем’ян в 1944 році перейшов у підпілля, маючи псевдонім «Буря». В 1946 році він перебував у с. Молодинче на садибі Бенець з товаришем по підпіллю «Чепуркою» - Левицьким Іваном та невідомим повстанцем. У цих господарів у стодолі була обладнана криївка, та лиха душа видала її місце розташування. Садибу оточив загін НКВД, і повстанці були змушені прийняти бій. При перестрілці «Чепурці» вдалось вирватись з оточення і врятуватись, а Дем’ян з товаришем, у безвихідній ситуації, підірвались гранатою. Внаслідок вибуху Дем’яну відірвало голову і відкинуло її в кущ бузини біля стодоли. Там вона пролежала деякий час, поки її виявили односельці. 

Дружина отця Плащинського дала вишитий рушник і сказала Микитин Анні обгорнути ним голову і вночі закопати на цвинтарі у братній могилі семи повстанців, які загинули на лісництві в Молодинче. Анна так і зробила, а тіло Дем’яна в день його смерті більшовики забрали до Ходорова на територію НКВД та вивезли в невідомому напрямку. Тільки з часом двоюрідній сестрі Дем’яна – Мирославі Коваль (Стегній) вдалось дізнатись про місце знаходження тіл її родичів. Працюючи продавцем у буфеті в Ходорові, вона пригостила оковитою чоловіка, який вивозив трупи з катівні НКВД. Він і показав місце, де закопав тіло без голови, це було біля Ходорівського цвинтаря, у рові. Також вказав місце поховання її двоюрідного брата Стегнія Івана – «Шраменка», який загинув біля Бортник разом з трьома побратимами. 

Чоловік запам’ятав особливу прикмету «Шраменка» - борідку. Тлінні останки героїв пролежали в забутті до настання Незалежності України, і тільки в листопаді 1990 року при участі громадськості Ходорівщини тіла були перепоховані з усіма почестями на цвинтарі у братні могили. В першій могилі покояться останки Стегнія Івана – «Шраменка», в другій – Масловського Дем’яна – «Бурі».

Повертаючись у 1947 рік – рік арешту Ольги Масловської, важливо зазначити, що незабаром після її ув’язнення була арештована у Львові на явочній квартирі її подруга Ольга Кузів.

Ольга зростала в сім’ї Миколи та Параскевії Кузівих, які були добрими господарями, працювали біля землі та виховували чотирьох дітей: Марію, 1919 р.н., Катерину, 1921 р.н., Ольгу, 1923 р.н. та Миколу, 1934 р.н. У дітей батьки виховували любов до рідного краю, прищеплювали їм з ранніх літ Божі чесноти. Батько й мати покладали великі надії на свою молодшу донечку, тому прагнули дати їй добру освіту, оскільки вона мала хороші здібності до навчання. Після закінчення чотирикласної початкової школи Ольгу направили продовжити навчання у приватній українській Рідній школі м. Ходорова. В час шкільного навчання за польської окупації вона бере активну участь в культурно-просвітницькому житті села – діяльності читальні «Просвіта», хоровому та тематичному гуртках. З приходом більшовиків у 1939 році Ольга продовжує навчання уже в радянській школі, прагнучи отримати середню освіту. В цей час вона квартирує у батьків своєї подруги Ольги в сім’ї Любинецьких, живе в оточенні свідомої, патріотично настроєної молоді Ходорівщини. Її найближчою подругою була Ольга Масловська, також вона дружила з Марією Шевців із Загірочка, Ольгою Любінською, Ромою Калинець, Марією Шудравою з Ходорова. В подальшому, в час української революції, всі вони віддано працювали в підпіллі ОУН. Ольга Кузів була надзвичайно вмілою рукодільницею, входила в діловий гурток Союзу українок, любила вишивати та в’язати. Самотужки, своїми руками вишила для себе декілька пар українського вбрання, куди входили: вишита блузка, горжетка, спідниця, сарафан, в’язка коралів та намист. Ще сьогодні збереглись у Львові у племінниці сестри Марії її роботи та оздоблення, вишиті блузки. Сама Ольга була Богом наділена надзвичайною красою, була середнього зросту та статури.

У час німецької окупації Ольга разом зі своєю подругою Ольгою Масловською поступає до Львівського медичного інституту. Ранньою весною 1944 року вони з подругою залишають інститут та переходять у підпілля ОУН на теренах Сокальщини. Зрідка приїжджає додому, останній раз навідалась перед Чесним Хрестом 27 вересня 1945 року. Ідучи на ст. Ходорів, брат Микола підвів її до окраїни села Підліски, де вони попрощались. З того часу рідні її більше не бачили. З розповіді сестри Катерини, після арешту Ольги Масловської більшовики почали розпитувати людей в селі про Ольгу Кузів та її сім’ю. З того часу москалі не давали нам спокою ні в день, ні вночі: робили обшуки у дворі та засідки, вели розкопки в хаті у пошуках криївки, розвалили п’єц. Батьки хвилювались, бо не мали ніякої звістки від Ольги і, як трохи все затихло, розпочали її пошуки. Мати поїхала до Львова, на відому квартиру, там сусіди розповіли, що Ольгу арештували при виході з двору. Через деякий час до батьків донеслись вісті, що Ольгу замордували більшовики у тюрмі на Лонцького. Ходила і друга версія її загибелі, що під час слідства, при переїзді до Ходорова вона якимось чином вистрибнула з вагона в селі Бориничі, по ній було відкрито вогонь, і Ольга загинула. Батькові у Бориничах розповідали, що була та дівчина надзвичайної краси».

Розповідь 4. "Перше знайомство з ОУН" - Михайлина Стегній.

Учасники І Великого Збору (Конгресу) у Відні, який став початком Організації Українських Націоналістів.

У 1942 році ОУН активізувала свою діяльність на наших теренах. Пригадую погожу літню днину, коли мене зустрів Хомусяк Петро з Молодинча та завів зі мною розмову. Він був набагато старший за мене, тому це мене трохи здивувало, але він продовжував: «Я не один рік спостерігаю за тобою, бачив твою активність в «Дорості», «Просвіті», бачив тебе учасницею багатьох патріотичних заходів, тому в мене склалась думка, що у своєму житті ти зможеш з гідністю послужити українському народу». З цими словами він вийняв із внутрішньої кишені піджака невелику книжечку та продовжив: «Даю тобі оцю книжечку, ти повинна її вивчити і знати, як «Отче наш…» і слідувати життям по її настановах. Я взяла її в руки , це був «Декалог українського націоналіста». Так відбулась перша зустріч з моїм наставником – членом ОУН. Від того часу пройшло ще кілька місяців, коли я прийняла посвяту в члени українських революціонерів-бандерівців. Це було восени 1942 року. Від свого наставника я одержала підпільний псевдонім «Галя». Моїм першим зверхником став Стегній Михайло – «Лис». З перших днів я разом із своєю подругою Стегній Ганною була прикріплена до чоловічої сітки ОУН. Інші мої подруги – Масловська Ольга, Кузів Ольга, Грабницька Текля, Стегній Марія, Макар Марія, Лагодська Параня, Труш Анна, Михайлишин Марія, Михайлишин Ольга працювали в жіночій сітці. Основним нашим з Ганною завданням була опіка членів родин підпільників, які перебували на нелегальному становищі. Так, в нашому селі переховувалась сім’я Йосипа Гесса – «Гонти» з Молодинча, тому нашим завданням було забезпечення її всім необхідним.

Джерелоhttps://www.newtime.lviv.ua