П’ять перших років життя вона провела у с. Великі Борки на Тернопільщині (тоді входило у Волинську губернію) у родовому маєтку бабусі Теофілі з роду литовського роду Домонтовичів. Тут уперше почула українську мову й пісні. Після смерті бабусі Наталену забрав брат матері – монах Еугеніо.
12 років вона прожила у монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Там вона студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто бувала у своїх родичів в Іспанії, де вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.
Коли батько одружився вдруге й оселився у Києві, мачуха Наталени захотіла, щоб дівчина далі здобувала освіту саме там. 17-літня Наталена вступила до Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через 2 роки. Вже знаючи іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам’ятаючи українську та польську, вона оволоділа ще й російською. У Києві дівчина також брала уроки музики у Миколи Лисенка. Невдовзі вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт із паризьким Theatre Gymnase, що гастролював тоді у столиці. Через слабке здоров’я змушена покинути театр і виїхати на лікування до Закавказзя, а згодом — у Західну Європу. Перебуваючи в Іспанії, Італії, Франції, Наталена знову прилучилася до театрального мистецтва, виступаючи в оперних театрах Парижа та Венеції, де виконувала партію Кармен в опері Ж. Бізе.
Наталена використовувала кожну можливість, щоб здобути вищу освіту. В Петербурзі вона навчалася в Археологічному інституті, отримала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини (пізніше студіювала археологію в Мадридському університеті, у Парижі: брала участь в археологічних розкопках в Єгипті та Помпеї). Відвідувала лекції в Академії мистецтв, одержавши диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі та Варшаві. Брала уроки співу в консерваторії у класі знаменитого оперного співака, професора, українця О. Мишуги. З 1909 р. почала систематично виступати з художніми творами та науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.
Перша світова війна застала Наталену Королеву в Києві: її покликав тяжко хворий батько, який невдовзі помер. Через Товариство Червоного Хреста вона стала сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула на війні, тричі була поранена, одержала солдатський хрест «За хоробрість».
Пі дчас війни доля звела її з перським князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем, який був командиром так званої Дикої дивізії. Вони одружилися та виїхали до Варшави. Але вже через півроку Наталена стала вдовою — князь Іскандер загинув на фронті. Втративши чоловіка, вона повернулася до Києва.
У грудні 1919 року виїхала до Чехії. У Празі почала працювати в системі народного шкільництва. Тут вона зустрілася з українським письменником і видавцем, а на той час аташе УНР у Празі, Василем Королевим-Старим. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Василь Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Помер 1941-го, після чергового допиту в гестапо. Наталена все подальше життя присвятила літературній праці. Саме тут, за порадою чоловіка, вона почала писати українською мовою.
Наталена Королева перейнялася національними та мистецькими ідеями чоловіка й почала писати твори переважно історичної тематики.
Помітне місце у творчості Н. Королевої середини 1930-х рр. посідають дві книжки оповідань – «Водні сни» (1935) та «Інакший світ» (1936). Своєю творчістю Н. Королева протиставила фальшивим цінностям вічні цінності, культові насилля — силу віри й силу любові, у центрі уваги авторки — людина. її духовний світ.
Після Другої світової війни Наталена Королева залишилася без засобів до існування. Вона давала приватні уроки іноземних мов,працювала на невеликому підприємстві. У Чехословаччині видавництва весь час повертали надіслані нею рукописи. Тому вона передала їх на Захід.
1958-го закордонна громадськість відзначала 70-річчя Наталени Королевої. В еміграційній періодиці було надруковано нариси про її життя і творчість. Це святкування стало нагодою зацікавити видавців книгами письменниці. Того ж року вона завершила роботу над повістю «Шляхами і стежками життя», у якій багато спостережень і роздумів про тривожне життя Європи першої половини XX ст.
Померла Наталена Королева 1 липня 1966-го. Похована на цвинтарі у Чехії, в містечку Мельник.
Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар