За деякими свідченнями, учасник похідних груп ОУН (1941-1942), один із керівників ОУН(м) у Криму. За іншими даними – активно організовував українську адміністрацію й міліцію в рідному краї, служив у допомоговій поліції (1942-1943).
В УПА – чотовий сотні «Різуна», очолював сотню «Змії» (1944), із січня 1945-го – командир куреня «Підкарпатський».
Як згадував Григорій Костюк: «Був жонатий і мав маленьку донечку… Вийшов він зі школи Василя Андрусика й тому був до деякої міри неначе в тіні свого командира. Проте, коли він діяв самостійно, показав себе знаменитим партизанським командиром, що вмів лявірувати між ворожими силами, підбирати вигідні місця для постоїв, уникати затяжних боїв, як теж умів організувати несподівані наскоки й засідки на ворога… Ті, хто був ближче нього, оповідали, що він дуже переживав і довго тужив за поляглими вояками, особливо за тими, що відзначалися бойовими подвигами. Стрілецтво ставилося до нього з повним довір’ям, бо знали його вже довго, як успішного бойового командира».
Курінь Павла Вацика брав участь у рейдах на теренах Дрогобиччини, Лемківщини, Словаччини й Закарпаття, взимку 1945-1946 років постійно вступав у бої та сутички з енкаведистами. 12 лютого 1946-го відбив напад двох батальйонів НКВД, знищивши 36 військових та ще 13 поранивши.
Загинув 1 березня 1946-го в сутичці з загоном НКВД між селами Рибне та Пациків на Івано-Франківщині. Посмертно удостоєний звання майора та нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги 1-го класу.
Фото: zarichchya.org.ua
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар