У 1987-1989 роках проходив службу у лавах Радянської Армії в Афганістані. Після демобілізації повернувся до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 року. За прикладом батька (лідера однієї з націонал-демократичних партій) поринув у суспільно-політичну роботу; очолював інформаційний відділ Народного Фронту Грузії. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені І.Франка, який закінчив за спеціальністю "романо-германська філологія". Приймав активну участь у громадсько-політичному житті міста (Народний Рух України, Студентське Братство), створив тут Грузинський культурний центр Багратіоні. У 1990-1991 роках працював у Львівській обласній організації Народного Руху України. У 1991 році був позаштатним журналістом львівської газети "Пост-Поступ".
У цей час президент Грузії Звіад Гамсахурдіа фактично встановив в країні диктаторський режим, почав переслідування політичних опонентів, до числа яких (як "ворог народу" № 28) потрапив і батько Георгія – Руслан Гонгадзе. Коли на межі 1991-1992 років у Тбілісі почалося антизвіадистське повстання, Георгій повернувся на батьківщину й приєднався до повстанців. Після перемоги повстання знову повернувся до Львова, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юридичного факультету Львівського національного університету імені І.Франка Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (у 1997 році в них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)). У 1992-1993 роках працював керівником програми "Монітор", ведучим Львівського телебачення.
У 1993 році, невдовзі після смерті батька, Георгій Гонгадзе прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відклав вбік кінокамеру і узяв до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Георгія літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.
У 1993-1994 роках працював головним режисером творчого об'єднання "Центр Європи". У цей період створив документальні фільми "Біль землі" (1993), "Тіні війни" (1994), "Колиска" (1995), "Охоронці мрії" (1996) (деякі з них у той час демонструвалися в ефірі Українського телебачення). У 1995 році Георгій і Мирослава переїхали до Києва, де почали працювати на телебаченні (ММЦ "Інтерньюз", програма "Параграф"). У 1996-1997 роках Георгій працював ведучим телепрограми "Вікна-Плюс" (СТБ). На початку 1998 року став ведучим програми "Моє" (телерадіокомпанії "Гравіс").
З 1 жовтня 1999 року (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму "Перший тур з Георгієм Гонгадзе" у прямому ефірі радіостанції "Континент". 17 квітня 2000 року в інтернеті з'явилося видання "Українська правда", засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. На той час Інтернет ще не був популярним видом медіа. Тому на початку вересня 2000 року сервер "Української правди" щодня відвідувало лише 3 тисячі користувачів.
Наприкінці червня 2000 року за ним було влаштовано зовнішнє спостереження. Зокрема, невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі "Жигулі". Цей автомобіль вранці очікував Георгія поблизу його будинку, а ввечері – біля роботи. Стеження Георгій помітив сам. 14 липня 2000 року Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.
Прокуратура надіслала звернення журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження за журналістом Г.Р. Гонгадзе, мала номери, рік тому зняті з реєстрації. Загалом, прокуратура відреагувала на звернення журналіста формально.
16 вересня 2000 року близько 21:00 Георгій Гонгадзе пішов з роботи до свого заступника по інтернет-виданню "Українська правда" Олени Притули, яка мешкала у Києві на бульварі Л. Українки № 7. Від неї він пішов близько 22:30, оскільки його чекала дружина з дітьми, яка забула вдома ключі, але вдома так і не з'явився. Його зникнення викликало широкий резонанс в Україні та за її межами та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. Про те, що сталося можна судити за матеріалами кримінальної справи:
15 березня 2008 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу про обвинувачення Протасова Миколи Кириловича, 16.05.1953 року народження, Костенка Валерія Миколайовича, 24.08.1974 року народження, Поповича Олександра Віталійовича, 07.08.1973 року народження, у вчиненні злочинів, передбачених п. "і" ст. 93; ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, встановила: Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В., будучи працівниками міліції та відповідно посадовими (службовими) особами, які здійснюють функції представників влади, 15–17 вересня 2000 року вчинили умисні дії, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, завдавши при цьому істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р, діями та спричинило тяжкі наслідки, а також скоїли за попереднім зговором групою осіб умисне вбивство Гонгадзе Г.Р.
Зазначені злочини підсудні вчинили за таких обставин:
Протасов М.К. згідно наказу МВС України № 0024 о/с від 03.08.2000 року з 03.08.2000 року працював на посаді помічника начальника чергової частини в Управлінні організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГУКП МВС України); Костенко В.М., згідно наказу МВС України № 0021 о/с від 15.07.2000 року з 15.07.2000 року працював на посаді начальника відділення в Управлінні організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГУКП МВС України); Попович О.В., згідно наказу МВС України № 0013 о/с від 11.05.2000 року, з 11.05.2000 року – працював на посаді оперативного уповноваженого в Управлінні організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГУКП МВС України). Станом на 15-17 вересня 2000 року підсудні, обіймаючи вказані посади, мали спеціальне звання: Протасов М.К. – підполковник міліції, Костенко В.М. і Попович О.В. – старший лейтенант міліції.
16 вересня 2000 року, близько 11 години, старший лейтенант міліції Костенко В.М. прибув до будинку № 7 на бульварі Л.Українки, де став очікувати на появу Гонгадзе Г.Р. В цей же день, близько 12 години, біля станції метро "Республіканський стадіон" в м. Києві, підполковник міліції Протасов М.К. за домовленістю з начальником Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГУКП МВС України) Пукачем О.П., кримінальна справа відносно якого виділена в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, приєднався до останнього, сівши в службовий автомобіль ГУКП МВС України "Хюндай-Соната", за кермом якого знаходився оперуповноважений старший лейтенант міліції Попович О.В. На зазначеному автомобілі упродовж дня вони переміщувались по м. Києву відповідно до ходу оперативних заходів. Приблизно о 21 годині, 16 вересня 2000 року, отримавши інформацію про те, що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку № 7 на бульварі Л.Українки, де мешкала Притула О.Ю., Протасов М.К. з Пукачем О.П., на службовому автомобілі "Хюндай-Соната", під керуванням Поповича О.В., прибули на бульвар Л. Українки для незаконного, з участю Костенка В.М., затримання Гонгадзе Г.Р.
Близько 22 години, перебуваючи в службовому автомобілі "Хюндай-Соната" неподалік від будинку № 7 по бульвару Л.Українки у м. Києві, Протасов М.К., Костенко В.М., Попович О.В. разом із Пукачем О.П. додатково узгодили план незаконного затримання Гонгадзе Г.Р. та ролі кожного з учасників злочину. Діючи відповідно до розробленого плану, Протасов М.К. і Костенко В.М. з Пукачем О.П. вийшли з автомобіля та, очікуючи на появу Гонгадзе Г.Р., знаходились на вулиці неподалік від будинку № 7 по бульвару Л. Українки. У цей проміжок часу Попович О.В., згідно попередньої домовленості, розташував закріплений за ним службовий автомобіль "Хюндай-Соната" на проїжджій частині бульвару Л.Українки, в полі зору Пукача О.П. При цьому Попович О.В., з метою приховати належність транспортного засобу органам внутрішніх справ, замінив встановлені на автомобілі номерні знаки на іноземні транзитні та, з метою унеможливити вільний вихід Гонгадзе Г.Р. з салону, поставив у режим блокування задні дверцята.
Отримавши оперативну інформацію про вихід Гонгадзе Г.Р. з будинку № 7 по бульвару Л. Українки, Попович О.В., за вказівкою Пукача О.П., керуючи службовим автомобілем "Хюндай-Соната", почав рухатись по проїжджій частині дороги до вказаного будинку.
Приблизно о 22 годині 30 хвилин Гонгадзе Г.Р. вийшов на проїжджу частину бульвару Л.Українки та, з метою прибути до місця свого проживання – на вулицю В.Васильківську (Червоноармійську) в м. Києві – став зупиняти автомобіль. У цей момент Попович О.В., за обумовленим сигналом, діючи узгоджено з Протасовим М.К., Костенком В.М. та Пукачем О.П. під'їхав на службовому автомобілі "Хюндай-Соната" до Гонгадзе Г.Р. і запропонував останньому свої послуги по перевезенню. Гонгадзе Г.Р., будучи не обізнаним про злочинні наміри підсудних, погодився, забажавши при цьому сісти на переднє сидіння автомобілю. Проте Попович О.В., діючи відповідно до злочинного плану, з метою забезпечити незаконне затримання Гонгадзе Г.Р., під приводом того, що посунуте уперед переднє сидіння начебто зламане, запропонував йому розміститись на задньому сидінні. За таких обставин введений в оману Гонгадзе Г.Р. вимушений був сісти на запропоноване йому Поповичем О.В. місце в салоні. Одночасно з цим, діючи узгоджено з Поповичем О.В., підбігши до автомобіля, Пукач О.П. сів на переднє пасажирське сидіння, посунувши його назад, а Протасов М.К. з Костенком В.М. – на заднє, по обидва боки Гонгадзе Г.Р., закривши при цьому заздалегідь поставлені Поповичем О.В. у режим блокування задні дверцята та унеможлививши таким чином вихід Гонгадзе Г.Р. з автомобіля "Хюндай-Соната". Після проведення незаконного затримання Гонгадзе Г.Р., Попович О.В. зрушив автомобіль з місця та в подальшому за вказівкою Пукача О.П. скерував його у напрямку виїзду за межі м. Києва.
Продовжуючи перевищувати владу і свої посадові повноваження, дискредитуючи органи внутрішніх справ України, підсудні застосували до Гонгадзе Г.Р. насильство, а також вчинили болісні і такі, що ображають його особисту гідність дії. Утримуючи Гонгадзе Г.Р. з двох боків на задньому сидінні автомобіля, Протасов М.К. і Костенко В.М., застосувавши фізичну силу, завели його руки за спину. При цьому упродовж руху транспортного засобу та перебування Гонгадзе Г.Р. у такому положенні, Пукач О.П., розвернувшись до Гонгадзе Г.Р., наніс йому гумовим кийком декілька ударів по тулубу, спричинивши фізичний біль. Гонгадзе Г.Р., заперечуючи об’грунтованість свого затримання, неодноразово вказував підсудним своє ім'я та прізвище, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала. Наведені звернення Гонгадзе Г.Р. працівники міліції Протасов М.К., Попович О.В., Костенко В.М. залишили поза увагою. Підсудні з Пукачем О.П., незаконно утримуючи Гонгадзе Г.Р. в автомобілі "Хюндай-Соната", продовжили на ньому рухатись по трасі "Київ-Одеса" у напрямку м. Біла Церква. При цьому Попович О.В. з метою приховати протиправну діяльність та запобігти можливості ідентифікувати службовий автомобіль, декілька разів змінював на ньому номерні знаки. Упродовж руху Гонгадзе Г.Р. звертався до Протасова М.К., Костенка В.М., Поповича В.О. та Пукача О.П. з проханням відпустити його, повідомляв, що він журналіст і непричетний до вчинення будь-яких злочинів. Проте підсудні, перевищуючи свої посадові та владні повноваження, діючи узгоджено між собою та Пукачем О.П. продовжували незаконно, із застосуванням фізичної сили, утримувати Гонгадзе Г.Р., подавляючи його волю до опору.
Приблизно о 23 годині 45 хвилин 16.09.2000 року вони прибули в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір'я будинку № 32 по вулиці 30-річчя Перемоги, Пукач О.П. взяв мотузку і лопату, які були покладені до багажного відділення автомобілю. Далі Попович О.В., керуючи автомобілем "Хюндай-Соната", діючи узгоджено з Протасовим М.К., Костенком В.М. та Пукачем О.П., за вказівкою останнього доставив підсудних, Пукача О.П. та захопленого ними Гонгадзе Г.Р. у безлюдне місце – ліс, що знаходиться поблизу с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. При цьому по дорозі Попович О.В. з метою приховати злочинну діяльність зупиняв автомобіль та змінював на ньому номерні знаки.
Біля 0 годин 10 хвилин 17.09.2000 року, перебуваючи на галявині лісу, працівники міліції Протасов М.К., Попович О.В., Костенко В.М., діючи з особистої зацікавленості та кар'єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з керівництвом, і зокрема з Пукачем О.П., розраховуючи здобути прихильність останнього та отримати підвищення по службі, вступили між собою та Пукачем О.П. в злочину змову для скоєння, з розподілом ролей, умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на протиправне, за попереднім зговором групою осіб, позбавлення життя Гонгадзе Г.Р., Попович О.В. неподалік від місця зупинки автомобіля викопав лопатою прямокутну яму, приблизно шириною 70 см та глибиною 1 м. У цей час Протасов М.К. і Костенко В.М., залишаючись в автомобілі "Хюндай-Соната", продовжували незаконно утримувати в ньому Гонгадзе Г.Р. Далі Протасов М.К. і Костенко В.М., діючи узгоджено між собою, Поповичем О.В. та Пукачем О.П. вивели Гонгадзе Г.Р. із службового транспортного засобу, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. Потім Костенко В.М. зв'язав мотузкою руки і ноги Гонгадзе Г.Р., якого при цьому утримували із застосуванням фізичної сили Протасов М.К. з Пукачем О.П.. Зв'язаного Гонгадзе Г.Р. Протасов М.К. разом із Костенком В.М. та Пукачем О.П. віднесли до викопаної Поповичем О.В, ями та поклали на землю обличчям униз. Костенко В.М., виконуючи вказівку Пукача О.П. обшукав Гонгадзе Г.Р., вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хусточку, передавши її зазначеній особі. Потім Костенко В.М. разом із Протасовим М.К. та Пукачем О.П. перевернули Гонгадзе Г.Р., поклавши його обличчям уверх. Гонгадзе Г.Р., усвідомлюючи злочинні наміри підсудних, став просити не вбивати його. Незважаючи на це, підсудні, діючи узгоджено між собою та Пукачем О.П. продовжили зчиняти умисні дії, спрямованні на протиправне позбавлення Гонгадзе Г.Р. життя. Реалізуючи спільний з підсудними умисел на вбивство, Пукач О.П., запхавши Гонгадзе Г.Р. до рота носову хусточку, почав руками здавлювати його шию. При цьому Протасов М.К. для подолання опору та з метою вчинення вбивства Гонгадзе Г.Р. утримував його за плечі. Оскільки у такий спосіб задушити Гонгадзе Г.Р. не вдалось, Попович О.В., виконуючи відведену йому роль, діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, витягнув із штанів Гонгадзе Г.Р. ремінь та передав його в якості знаряддя вбивства, Пукачу О.П. Вказана особа, зробивши з ременя петлю, накинула її на шию Гонгадзе Г.Р. ззаду із зашморгуванням вільного кінця та, впершись коліном у ділянку грудей і плеча Гонгадзе Г.Р., почала із силою затягувати петлю на шиї Гонгадзе Г.Р., якого в цей час утримував за плече Протасов М.К. Гонгадзе Г.Р., намагаючись уникнути смерті, набрав у легені повітря. У зв'язку з цим Попович О.В., реалізуючи спільний злочинний умисел на вбивство, за вказівкою Пукача О.П., для того щоб змусити Гонгадзе Г.Р. видохнути повітря, наніс останньому п'ятою декілька ударів у живіт в процесі удавлення. За таких обставин та продовження здавлювання ременем шиї у Гонгадзе Г.Р почались конвульсії, упродовж яких його, крім Протасова М.К., до настання смерті, також утримував за ноги Костенко В.М. Приблизно о першій годині ночі 17.09.2000 року в результаті наведених спільних, узгоджених, умисних дій підсудних та Пукача О.П., Гонгадзе Г.Р. помер. Згідно з висновком судово-медичної криміналістичної експертизи № 275-а від 21.07.2005 року смерть Гонгадзе Г.Р. могла настати від механічної странгуляційної асфіксії.
Упевнившись, що Гонгадзе Г.Р. не виявляє ознак життя, Протасов М.К. і Костенко В.М. з Пукачем О.П. скинули його тіло у викопану заздалегідь Поповичем О.В. прямокутну яму. З метою приховати скоєні тяжкі злочини, Попович О.В., за вказівкою Пукача О.П., дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним, облив ним труп Гонгадзе Г.Р., який потім вони підпалили. У подальшому підсудні з Пукачем О.П. закидали яму з тілом Гонгадзе Г.Р. землею, замаскували місце поховання травою, викинули у лісі кавуни, які були у Гонгадзе Г.Р. при затриманні, перевірили чи не залишили вони у даній місцевості власних речей та на службовому автомобілі "Хюндай-Соната" з місця злочину зникли. Повертаючись до м. Києва, Попович О.В., з метою приховати скоєні злочини, замінив раніш встановлені на автомобілі номерні знаки, викинувши при цьому іноземні. Також по дорозі підсудні з Пукачем О.П., викинули у різних місцях належні Гонгадзе Г.Р. особисті речі, зокрема куртку, парасольку, туфлі та ключі. Крім того, пізніше Попович О.В. з Пукачем О.П. позбавились сумки та мобільного телефону Гонгадзе Г.Р.
Надалі невстановлені слідством особи розчленували та перепоховали обезголовлений труп Гонгадзе Г.Р., який 02 листопада 2000 року був виявлений місцевими мешканцями у лісовому масиві Улашівського лісництва Таращанського району Київської області.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 1202/2005 від 23 серпня 2005 року за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі журналісту, керівнику проекту інтернет-видання "Українська правда" Георгію Руслановичу Гонгадзе посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Протягом 15 років тіло Георгія Гонгадзе залишалось непохованим через відмову зробити це його матері Лесі Гонгадзе, яка відмовлялася вірити у загибель свого сина. 30 листопада 2013 року Леся Гонгадзе померла. У березні 2016 року до Києва прилетіла вдова Георгія Гонгадзе Мирослава, яка після загибелі чоловіка переїхала разом із дітьми до США, після цього поховання стало можливим. 22 березня 2016 року Георгій Гонгадзе був похований у Києві у дворі церкви Миколи Набережного (вулиця Сковороди № 12), прихожанином якої він був.
У Києві у сквері на перетині вулиць Великої Васильківської та Єжи Ґедройця встановлено пам'ятник Герою. 15 вересня 2001 року у Києві на фасаді будівлі Національної спілки журналістів (вулиця Хрещатик № 27-А) було відкрито меморіальну дошку загиблим журналістам, на якій викарбувано ім'я Георгія Гонгадзе; 16 вересня 2020 року на цьому ж фасаді йому було відкрито індивідуальну меморіальну дошку.
Джерело.http://www.ukrgeroes.com.ua/GongadzeGR.html
Немає коментарів:
Дописати коментар