Модест Пилипович Левицький, письменник, публіцист, політичний діяч, лікар.

Модест Левицький та Петро Шепченко – лікар-хірург, член «Просвіти». Зліва направо. 1910-ті. Радивилів. Фото: uk.wikipedia.org

1866, 25 липня – у селі Вихилівка на Хмельниччині народився Модест Пилипович Левицький, письменник, публіцист, політичний діяч.

Походив із давнього шляхетського роду Рогуля-Левицьких, однак зрікся графського титулу і відкинув першу частину свого прізвища. У віці 15 років, ще навчаючись у гімназії, видав книжечку «Граф Мотика. Народні перекази в Поділлі». Закінчив історико-філологічний та медичний факультети Київського університету. Видав збірки «Оповідання» (1907), «У суді» (1918). Модеста Левицького характеризували як щирого демократа-народолюбця і лікаря-гуманіста, а його твори пронизані глибоким співчуттям до всіх принижених і скривджених.

«Він не був першорядним артистом, таким як Франко або Коцюбинський, але те, що він писав, йшло з глибини серця, було овіяно живим, глибоким почуттям і досягало великого ефекту власне тому, що було зогріте любов’ю, без якої навіть найбільший талант не може нас зворушити, і без якої всяка «віра», себто ідея, є мертвою», – писав Дмитро Дорошенко.

Модест Левицький – один із засновників Української радикальної партії. Створював «Просвіти», розповсюджував українські книжки, власним коштом видавав просвітницько-популярні брошури про холеру, сибірку, скарлатину.

За часів УНР – головний санітарний лікар залізниць України, директор культурно-освітнього відділу міністерства шляхів, голова української дипломатичної місії в Греції. Пізніше – міністр здоров’я уряду УНР у вигнанні, викладач Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословацька республіка).

Керував туберкульозним санаторієм для вояків УНР. Багато писав. Підготував ряд мовознавчих розвідок, підручник «Граматика української мови».

У 1927-му повернувся в Україну, в Луцьку працював лікарем і викладачем гімназії, займався культурно-просвітницькою діяльністю. Як згадувала колишня гімназистка Ірина Левчанівська, «Модест Пилипович Левицький був душею гімназії, або її «добрим духом». Тихий, спокійний, він на педрадах гаряче заступався за учнів, як гімназійний лікар не лише дуже уважно, дбайливо лікував учнів, але часто на свої гроші купував їм ліки. Був ініціатором музею при гімназії, організатором оркестру бандуристів і т.п. Всі любили «дідуся»: і учні, і їхні батьки, і вчителі».

Земляки-сучасники називали його «батьком Волині».

Помер 16 червня 1932-го у Луцьку.