Джерело 1. Вікіпедія.
Отець Михайло Блозовський народився в селі Заріччя коло Золочева, тепер входить до складу міста.
З юнацьких років переслідувався польською поліцією за участь в українському скаутському русі «Пласт».
1930—1932 — духівник Малої семінарії у м. Львів.
З 1931 — віце-канцлер Митрополичої
консисторії УГКЦ у Львові.
У 1933 — підтримав створення політичної партії «Фронт Національної Єдності», за що був покараний митрополичим церковним судом і позбавлений уряду віце-канцлера Митрополичої Консисторії УГКЦ.
Віце-прокурору доктору наук отцю Леву Глинці казав він, що священик підписується під тезами висунутими ФНЄ опублікованими газетою «Перемога» 1 листопада 1933. Що за переконанням зайнявся політикою, бо добро УГКЦ, котрої він є слугою і добро українського народу, якого він є повноправним громадянином спонукали його взяти участь у політичній організації «ФНЄ». Після чого почались скитання його по теренах Львівської Архиєпархії УГКЦ.
У 1939 — служив у парохії села Чесники Рогатинського району (тепер — церква Архистратига Михаїла с. Чесники Рогатинського району Ів.-Франківської обл. України). Польська влада пильно стежила за його діями і шукала нагоди звільнитись від нього. Проти нього було порушено кримінальну справу за українізацію прізвищ, за небажання їх перекручувати на догоду окупантам. Його покарано шестимісячним ув'язненням.
1941—1943 — парох у с. Красному коло Львова.
1943—1945 — парох в селі Сможе Славського (тепер — Сколівського) району, де він співпрацює з ОУН -УПА.
У 1944 — співпрацює з Славським районним проводом ОУН , проводить національно-патріотичне виховання народу, опікується новоствореним загоном Української Національної Самооборони.
У березні 1946р. коли за сценарієм Москви на псевдособорі 1946р. ліквідували офіційне життя УГКЦ, арештували всіх єпископів та велику кількість священиків, тоді він переходить у підпілля і вступає в лави УПА як капелан (польовий духівник).
Благословляв повстанців на успіх у боротьбі з москалями, відправляв богослужіння, сповідав і причащав бійців та старшин, освячував місця постоїв, підтримував розважним словом і доброю порадою хворих і поранених чи виснажених до краю нерівним протиборством вояків, проводжав в останню дорогу полеглих. Без нього не відбувалося жодного християнського чи національно-державницького, в тому числі й українського військового свята.
Він разом із бійцями УПА переживав і радощі перемог і прикрощі невдач, терпів часто і голод і холод. Його часто потребували і віруючі по селах, які не бажали користати з послуг нав'язаного безбожним комуністичним режимом православних російськомовних «батюшок», котрі активно співпрацювали зі спецслужбами атеїстичного СРСР.
Працював коректором, а згодом керівником окружного технічного підрозділу, знаного як «Друкарня ім. Лопатинського в Стрию» , що була підпорядкована Головному Осередкові Пропаганди та інформації при проводі ОУН".
Був задіяний у діяльність районного проводу ОУН на Сколівщині , займався збиранням відомостей про полеглих повстанців і складанням їхніх життєписів, поширював підпільні видання. Надавав духовну допомогу повстанцям часто у виснажливих переходах у важкодоступні ділянки гір, лавірував між щоденними облавами та «прочісуваннями» лісів москалями маневрування серед зрадників та запроданців. Безперечно, отцеві-воїнові (капеланові) допомагали його бойові побратими, які супроводжували його, охороняли, бо священик ходив без зброї.
2 квітня 1949 разом із братами Василем і Савою Краснянським, Павлом Арендачем і Василем Дубом капелан перебирався на нове місце постою. Несподівано повстанці натрапили у засідку москалів коло села Погар, яку влаштував підрозділ 91-го стрілецького полку внутрішніх військ під командуванням москаля Лєбьодкіна. У тривалому бою у співвідношенні один до десяти — всі повстанці полягли.
Їх тіла москалі перевезли до села Тухолька , здерли з них одяг і виставили на схилі придорожного рову перед гарнізоном , потім відвезли до села Славське і викинули їх тіла над ровом куди звозили вбитих повстанців.
Там москалі заздалегідь привчили 2 коні так, щоб ті обгризали людські трупи, і дали їм гризти тіла чотирьох повстанців та отця Михайла Блозовського (після чого трупи були закопані на Млаці під Голицею).
Джерело 2. Український Визвольний Рух - ОУН і УПА сторінка у ФБ.
02.04.1949 в с. Сможе Сколівського р-ну Львівської обл. в бою проти МГБ загинув Михайло Блозовський ("Священник", "Снобяк") 1902 року народження , учасник Першої світової війни, боєць Української Галицької Армії, учасник спільного походу УГА та армії УНР на Київ влітку 1919 р.
Із 1920-х священник УГКЦ на Тернопільщині. 22.06.1939 засуджений польським судом за "українізацію прізвищ" в с. Чесники Рогатинського р-ну, де служив парохом.
Будучи священиком в с. Сможе Сколівського р-ну Львівіської обл. в 1944-45 рр., після початку радянських репресій та ліквідації УГКЦ переходить до підпілля ОУН.
Був учасником осередку пропаганди Дрогобицького окружного проводу, керівником підпільної друкарні під умовною назвою "ім. Лопатинського в Стрию", референтом пропаганди Славського районного проводу ОУН.
В 1946 р. працівник осередку пропаганди Дрогобицької округи ОУН Михайло Блозовський ("Священник", "Снобяк") підготував рекомендації для священників Української греко-католицької церкви про те як їм діяти в умовах радянської окупації та ліквідації УГКЦ:
"...Найкращі сини і доньки України боряться за її незалежність. Тоді коли молоді стрільці кладуть свої буйні голови , то що ми священники маємо робити в такій важкій справі, як справа св. Віри. Чи маємо боятися переслідувань, тюрми чи хоча б смерти. Ні.
Ми обов'язані піти слідами Христа. Ми повинні сповнити міру жертви котрої домагається від нас Провидіння Боже. Ми повинні піти дорогою героїзму за справу Божу, за справу рідної Церкви і народу. Ми повинні піти слідами наших Дорогих Архієреїв , котрі служать нам прикладом в цій великій добі нашої історії де кується наша доля дочасня і вічна.
Бо коли поступимо інакше сповняться слова великого Шевченка "і сором тут і сором там" і історія нас осудить і Бог осудить "бо хто відречеться від мене перед людьми того я і відречусь перед небесним Вінцем" казав Христос.
Ніколи в нашій історії не було такої гарної хвилини , в котрій можна б було злучити як душу з тілом , рідний народ і його змагання , з його Св. Церквою і її Місією в народі. І хоча частково ми дозволили ворогові вдертися в Святая-Святих нашої Св. Віри, отрясімося з похмілля страху, випрастуймо наші Хрести й як спадкоємці світлих подвигів наших предків, ставаймо до героїчного походу за святі ідеали Божі, щоб колись на Божому суді ми могли сказати за Св. Павлом "Віру заховав".
Ступаймо слідами Св. Петра а не Юди..
Дорогі собраття в Христі, ви напевно спитаєте, хто я є. Я гр. катол. священник. Маю 20 літ душпастирської праці. Наслідком переслідування нашої церкви пішов я в підпілля....."
Немає коментарів:
Дописати коментар