Свого часу письменник і мистецький критик Михайло Островерха, характеризуючи діяльність товариства «Просвіта» у Крилосі коло Галича, відзначав, що активну роль у цьому селі відігравали родини Гвоздецьких та Хмілевських. З останньої вийшов Ярослав Хмілевський.
Він та Лев Чачковський дослідили терен давнього Галича і написали та видали про це місто книгу. Із родини Гвоздецьких походив Богдан Гвоздецький, який був активним діячем ОУН. Окреме джерело навіть подало інформацію, що він народився у Крилосі. Однак, перевіривши цю версію, стало зрозуміло, що це не так. І все ж він мав певну причетність до цього села. А яку саме, ми спробували з’ясувати, а заодно й познайомити ширше коло наших читачів із його життєвим шляхом.
Богдан Гвоздецький народився 3 січня 1911 року (за іншими даними – 1909 р.) у Львові. Його батько Євген Гвоздецький (1877-1944) – відомий адвокат та нотаріус. Він був Генеральним адміністратором Столових дібр Митрополії УГКЦ, зокрема у Крилосі, Уневі та Перегінську, де зрубували на продаж ліс. У 1914 р. владика Андрей Шептицький уповноважив о. Т. Войнаровського та адвоката Є. Гвоздецького представляти його і Митрополію у всіх справах, чим власне вони і займалися. Якийсь час, переважно влітку, Є. Гвоздецький мешкав у Крилосі, де його вважали українським дідичем Підгороддя (частина Крилоса). Очевидно, що він часто забирав із собою сина, якого у селі вважали за свого. У нього була ще сестра Кука (так її усі називали), яку знав увесь Львів як першу модницю. З історії знаємо, що «кукою» називали головний убір (шапку з пір’ям), яку носили тільки князі у давній Волохії та Молдові. Може, звідси походить таке дивне ймення сестри Б.Гвоздецького.
Про те, що Богдан Гвоздецький бував у Крилосі, знаходимо інформацію у спогадах про Романа Шухевича. Під керівництвом одного з викладачів гімназії Степана Шаха Р. Шухевич з іншими учнями відвідав колишню княжу столицю на запрошення доглядача митрополичих володінь львівського адвоката Євгена Гвоздецького, чий син Богдан (його називали «Бобко» (це його пластунський псевдонім. – І.Д.) навчався в одному класі з Романом.
С. Шах згадував про цю прогулянку у спогадах так: «Р. Шухевич відбув також з моєю клясою прогулянку до колишнього столичного города Галича, а звідти до Крилося і Залукви, куди запросив нас синдик митрополичих дібр, львівський адвокат д-р Євген Гвоздецький, що мав сина в моїй клясі. Згадую про це тут тому, що в тому часі затіснилася приязнь між Р. Шухевичем і молодшим на два роки Б. Гвоздецьким, який пізніше, в часі партизанської війни, вже як доктор прав і дипломат за фахом, став провідником ОУН. Він був при уряді УГВР на посту референта міжнародних зв'язків».
До речі, Б. Гвоздецький входив до пластових куренів «Чорноморці» та «Черник», членом яких під час навчання у Львівській академічній гімназії був Роман Шухевич. Пізніше Богдан Гвоздецький також активно співпрацював зі своїм гімназійним товаришем.
Після закінчення юридичного факультету Львівського університету Б. Гвоздецький працював у польському дипломатичному представництві в Італії. У 1939–1940 рр. він воював у французькому Іноземному легіоні, де потрапив у німецький полон. Після звільнення він, доктор права і дипломат, стає уповноваженим Української філії Міжнародного Червоного Хреста у Західній Європі.
У 1943 році Богдан Гвоздецький вступив у дивізію СС «Галичина», де числився старшиною (ваффен-унтерштурмфюрером). Він брав участь у важких боях, які відбувались за село Підгірці і замок, боронені 29 і 30-тим полками. До одного з них був і приділений Б. Гвоздецький. Після бою під Бродами він перейшов до УПА (серпень 1944 р.) В підпіллі використовував псевдоніми «Емір», «Кора», «Топір». Тут дослужився до звання поручника УПА. Працював співробітником редакцій і автором видань «Повстанець», «За українську державу», «Щоденні вісті Української інформаційної служби», був редактором радіовістей.
Друкарня «Вінниця», де виходили згадані вище видання, містилася у с. Бертешів Жидачівського р-ну, в господарстві Михайла Лаби. Тут і працював Богдан Гвоздецький та перебував Ярослав Старух («Стяг»). Криївка друкарні знаходилася під стодолою на глибині близько 3 м, мала три виходи. Це була кімната площею 4х6 м, з двоповерховими нарами на шість осіб, туалетом, підведеною водою. Тут стояли тигельна друкарська машина з механічним ніжним приводом («американка»), машина для різання паперу, циклостиль, кілька друкарських машинок, радіоприймач.
Ранньою весною 1945 р. Я. Старух, Ю. Лопатинський і Б. Гвоздецький перейшли польський кордон. Ярослав Старух був призначений Проводом ОУН провідником Закерзоння. Група перетнула кордон за допомогою пунктового зв’язку із Жовківщини «Ігоря». Першочерговим завданням для групи Я. Старуха від часу його прибуття на ЗОУЗ було встановлення контактів із польським протикомуністичним підпіллям та налагодження з ним співпраці. З цією метою, власне, з ним на Закерзоння і прийшов Богдан Гвоздецький-«Кора», колишній працівник польського Міністерства закордонних справ. Саме його в квітні 1945 р. було призначено керівником делегації для переговорів із Армією Крайовою. Вірогідно, з його прибуттям Крайовий провід УПА на Закерзонні 10 квітня 1945 р. видав інструкцію №2/45 щодо ставлення до поляків. В ній було вказано, що всі акції проти польського населення заборонені. Дозволялося ліквідовувати лише окремих поляків, які працювали на ворога – совітів.
Про ці події написав свого часу відомий військовий історик і керівний учасник підпілля Лев Шанковський: «Наприкінці 1944 року польська АК (Армія Крайова) в Любенщині не «уявнилася» і вела далі бої проти большевицьких військ. Коли Роман Шухевич-Чупринка довідався про те, рішив негайно запропонувати тій частині АК перемир'я і співпрацю в боротьбі проти большевиків. Для цієї мети Шухевич вислав від себе добрих знайомих, Юрка Лопатинсьного («Калину», «Шейка») і Богдана Гвоздецького («Еміра Бен Кору») (так автор подає його псевда. – І.Д.) – двох львів’ян з львівським акцентом, щоб нав'язали контакти з поляками і почали переговори. Обидва старшини відійшли з ВОП (відділом окремого призначення) в Любачівщину, де оперував курінь УПА «Месники» (командир «Залізняк» — закарпатець Іван Шпонтак ) і де був штаб-бункер Ярослава Старуха.
Звичайно почалася дискусія про кордони, Львів і тим подібні несуттєві справи. Лопатинський і Гвоздецький казали: «Що ви хочете, щоб ми уроджені львів’яни, віддавали вам Львів?» Спочатку переговори не посувалися вперед, бо поляки, мабуть, хотіли розвідати про УПА, як вести з нею переговори. Вони мали дуже перебільшене поняття про УПА, й гадали, що західні альянти допомагають УПА зброєю і вирядом. Коли це українці вичули, вони справді привели відділ УПА, озброєний в «стени». Польський старшина вийшов під час перерви між наших хлопців і пробував їх розпитувати про «зжути», але хлопці йому відповіли, що подадуть інформації тільки на наказ свого безпосереднього командира (навіть не Лопатинського, чи Гвоздецького).
Серед української делегації створювалося враження, що поляки думали, що переговори були наказані з боку альянтів, які перекинулись на підтримку УПА, бо АК уявнилася, але все-таки хочуть погодити українців з поляками. В першій фазі переговори не дали успіху. Поляки, від'їжджаючи, казали, що мусять порозумітися зі своєю ГК. Лишили зв'язок. Юрко з Гвоздецьким вернулися до Шухевича, щоб здати йому звіт з розмов. Пізніше Гвоздецький загинув, один з цілого відділу, що прорвався з успіхом, а Юрко відійшов у Перемищину».
Б. Гвоздецький – «Кора» загинув 16 травня 1945 року у сутичці із підрозділом НКВС, охороняючи поранену зв’язкову, дружину Ярослава Старуха Ірину Гевак – «Веселку». Сталося це поблизу с. Суховоля, нині Ярославського повіту на території Польщі. Петро Дужий згадував: «Саме від «Стяга» я довідався, як загинув командир «Кора». Він мав завдання від Головного Командира «Тараса Чупринки» – Романа Шухевича перебратись у Західну Німеччину та передати пошту ЗЧ ОУН й ЗП УГВР і особисто доповісти ситуацію в Україні. До пошти Командира «Кори» Ярослав Старух долучив свою записку і пошту. За усіма ознаками ця пошта потрапила до рук ворога.
Зараз про Богдана Гвоздецького мало хто згадує. У самому Крилосі про нього взагалі забули. Тож ми старалися цією публікацією повернути із забуття його славне ім’я.
Джерело: НЗ "Давній Галич", Іван Драбчук.
Сайт. https://galych.com.ua/istoriia-halycha/postati/diiachi/item/1830-z-rodu-hvozdetskykh
Немає коментарів:
Дописати коментар