ОУН-р посилила свою діяльність в жовтні 1942 р., коли до Одеси прибули колишні керівники Південної похідної групи Тимофій Семчишин («Мирослав Річка») та Мефодій Павлишин («Матвій»). На той час тут підпіллям керував Богдан Яворський разом з Мирославом Чинегою («Курентулом»). Серед провідного активу можемо виокремити П. Вітряного (лідер групи спеціалістів), В. Брижицького (очолював групу педагогічних кадрів), П. Нанієв й Р. Гавдзинська (групи студіюючої молоді) та лідера молодіжного напрямку, студентку харчового технікуму Олександру Плеве (з усіх вищевказаних вона єдина станом на 1945 рік уникнула арешту радянських органів держбезпеки).
Наприкінці 1942 року обласний провід очолив Тимофій Семчишин, його заступником призначено Мефодія Павлишина з обов’язками військового референта. Референтуру Служби безпеки було доручено Богдану Яворському, а пропагандистський напрямок – Мирославу Чинезі. Оргреферентом став підпільник «Лемко». Зв’язковим проводу був «Ваня». Серед співробітників референтури пропаганди згадуються Михайло Соколик («Ігор») та Ірина Горошенко («Дарина»).
Варто зауважити, що на теренах Одещини була облаштована підпільна друкарня, куратором роботи якої був безпосередньо обласний провідник Семчишин. Тут друкувалися як видання місцевого підпілля («За державність», «Чорноморський вісник»), так і Проводу ОУН-р Південноукраїнських земель («Молода Україна»).
Не останню роль у діяльності одеських оунівців відігравав військовий напрямок. Керівником відповідної референтури Мефодієм Павлишиним було утворено мобілізаційний штаб УПА, до якого, зокрема, залучені колишній лейтенант Червоної армії Нікульський й колишній поручик царської армії Брижицький. Задача співробітників штабу полягала у залученні до відділів УПА молоді й колишніх старшин царської й червоної армій та УНР.
Для потреб повстанських відділів, які діяли на Західноукраїнських землях, обласний провід відправив значну кількість медикаментів (йод, хінін, аспірин, стрептоцид, перев’язочні матеріали тощо).
Цілком усвідомлюючи небезпеку від діяльності українських націоналістів в Одесі й області, радянські спецслужби проводили протиоунівську діяльність ще під час румунської й німецької окупації. В обласному центрі було створено 2 радянські резидентури у складі 12 агентів, частина з яких працювала по лінії націоналістичного підпілля.
Активізувалася ця діяльність після повернення радянської влади. Внаслідок проведення агентурно-слідчих заходів, члени ОУН були виявлені серед студентів університету, консервного й медичного інститутів, морського, дорожнього й харчового технікумів, стоматологічної школи, а також серед педагогічного складу навчальних закладів, артистів Українського театру ім. Шевченка, працівників порту, ряду промислових підприємств тощо. На периферії основною базою для підпілля стали молодь, вчителі та колишні учасники Української революції.
На території Одеси станом на середину 1945 року, внаслідок агентурно-оперативної роботи, було встановлено 73 особи, які належали до підпілля ОУН-р, із них 45 було заарештовано, 25 – оголошені у розшук. У активній розробці перебували троє: дружина Семчишина Таісія Захарова («Лєна»), науковий співробітник Археологічного музею Теофіл Згоральський (підтримував зв’язки із оунівцем С. Караванським) та бухгалтер районного житлоуправління, учасниця похідної групи Ірина Шумська.
На периферії співробітникам одеського НКДБ були виявлені осередки ОУН-р у наступних районах: Голованівському (Кіровоградська область), Першотравневому (в сучасному Захарівському районі), Ширяївському, Балтському, Ананьївському, Грушківському (з 1949 року центр району перенесено до м. Ульянівка, Кіровоградська область), Андре-Іванівському (тепер – Миколаївському), Любашівському, Мостовському (тепер населений пункт Доманівського району Миколаївської області) та власне Доманівському.
У Голованівці підпілля було організоване Ярославом Христюком. До керівництва належали також Іван Рудник та Федір Хоменко, які, працюючи в місцевій друкарні, організували нелегальний випуск націоналістичної літератури, яку потім поширювали на території району. В районі також було створено й озброєно відділ УПА, який наприкінці 1943 року відійшов у Вінницькі ліси.
У Любашівському районі осередки підпілля були створені в червні 1943 року під час приїзду з Одеси колишнього капітану Чорноморського флоту Володимира Аркана, що видавав себе за комерсанта. Мостівське підпілля було створене студентом Миколою Ковалем, який знаходився на зв’язку із військовим референтом Павлишиним. Розбудовою ОУН-р у Ширяївському районі займалися Мефодій Павлишин та зв’язковий обласного проводу «Ваня», якого тут знали як Івана Корчинського. Він же працював і у Балтському районі.
Загалом, на периферії, на середину літа 1945 року було виявлено 88 членів ОУН-р, з них заарештовано – 35.
Одеське підпілля ОУН, керованої А. Мельником, потрапило до пастки радянських спецслужб у перші дні свого існування. У січні 1942 р. у Києві до організації був залучений Федір Крикун, який отримав псевдонім «Морський» і був призначений обласним провідником на Одесу. Залучення до ОУН Крикун розпочав у колі найближчого оточення. Але особа, яка була залучена ним першою виявилася агентом НКДБ «Гусєвим». Цей агент був призначений Крикуном на посаду керівника міського проводу ОУН в Одесі під псевдо «Сивий-Старий».
В рамках роботи з налагодження діяльності ОУН по області, Федір Крикун створив кооператив для чиновників одеського муніципалітету. На чолі кооперативу, знову ж таки, опинився «Гусєв». До новоствореної організації набиралися люди з середовища ОУН, а поїздки на заготівлю продуктів використовувалися для створення осередків підпілля. Зокрема, таким чином вдалося організувати малочисельні ланки в Ширяївському, Кривоозерському (тепер – в Миколаївській області) та Одеському приміському районах.
Після повернення радянської влади вирахувати підпілля, враховуючи наявність агента на керівній посаді, було неважко. На 28 членів ОУН була заведена агентурна справа. Заарештовано було 16 оунівців, 7 перебували у розшуку, ще 5 активно розроблялися. Серед заарештованих був і провідник Федір Крикун, також директор Українського театру Степан Бондарчук («Батя») та доцент Одеського університету Федір Шулянський.
Разом із тим, з реалізацією агентурних справ на членів ОУН-р та ОУН влітку 1945 року, історія націоналістичної Одеси не закінчилася. Тут і далі створювалися й діяли осередки націоналістичного підпілля. Наприкінці 1940-х лікуватися й відпочивати тут собі дозволяв один з найбільш розшукуваних у СРСР, Головний командир УПА Роман Шухевич. Триває ця історія й сьогодні.
Джерело інформації:
https://ukrnationalism.com
Щур Юрій
Немає коментарів:
Дописати коментар