ЗВІДСИ ЙШЛИ НА БЕРЕСТЕЧКО. Читаємо та пам'ятаємо... це наше минуле. Історія Сокальщини - продовження.

Пам'ятник полеглим козакам та селянам-повстанцям, с.Пляшева, Радивилівський р-н., Рівненська обл

У 1651 році Сокалю судилося бути свідком величезного зборища польської армії, яка згодом взяла участь у битві проти військ Б. Хмельницького під Берестечком — одній із героїчних і найбільш драматичних подій в історії визвольної війни українського народу.

Спочатку місцем збору цього так званого поспо­литого рушення польський король Ян II Казимир обрав Старокостянтинів. Та коли це місто зайняли полки Б. Хмельницького, вирішив розташуватись табором під Сокалем.

Прибувши в Сокаль 16 травня 1651 року, король чекав, поки прийде з Поділля дванадцятитисячне кварцяне військо пального гетьмана М. Калиновського. Та його повернулося менше, ніж сподівався. Після боїв з козацьким полковником І. Богуном під Вінницею, М. Калиновський, ледве дібравшись до Сокаля, недорахувався 6000 жовнірів.

Невдовзі почали стягуватись під Сокаль загони посполитого рушення. Табір, що розкинувся на бабинецьких полях під містом, король звелів негайно укріпити, побоюючись, щоб козаки Б. Хмельницького не напали на нього раніше, ніж збереться армія [1] . Боявся Ян II Казимир ще й тому, що деякі козаки, захоплені в полон під час шляхетських роз'їздів, засвідчили, що Б. Хмельницький усе-таки має намір ударити з своїм військом на табір у Сокалі.

Переляканий король часто ходив у монастир бернардинів, де годинами молився перед чудотворною іконою Богородиці.

У багатотомній хроніці «Театр Європи», що виходила до друку протягом 1634-1738 років у Франкфурті-на-Майні, Йоган-Георг Шледер, який хоч і симпатизував але перебільшував роль німців у битві під Берестечком, писав:

«У королівському війську під Сокалем було досить погане становище, оскільки навколо бракувало провіанту... Король з нетерпінням чекав на посполите рушення, чисельністю у 40 тисяч душ, яке разом із багатьма возами та провіантом перебувало на марші роль мав намір після того, як воно прийде і з'єднається же навербованими німецькими солдатами, чисельність яких оцінювали приблизно в 30 тисяч, ударити на ворога» [2] .

Тим часом у табір прибувало все більше війська. Тут зібралося до 100 тисяч чоловік посполитого рушення й 30 тисяч — королівської армії [3] . У Сокалі почалася страшна дорожнеча. Корець вівса замість два золотих коштував двадцять. В одному з повідомлень, яке знаходиться у Львівському державному історичному архіві, німець Венеамін Краузе писав, що кількість усієї армії в Сокалі становила 200 тисяч, у тому числі 40 тисяч німецьких найманців і польського кварцяного війська, 60 тисяч посполитого рушення та 100 тисяч челяді й обслуги.

У таборі не вистачало продовольства, фуражу. Голодні жовніри почали грабувати навколишні села. Майже все, що росло на полях довкіл міста, з'їли і витолочили коні учасників цього посполитого рушення.

Королівській армії у Сокалі з великою запопадливістю допомагали окремі представники козацької реєстрової верхівки. За те, що вони брали участь у розвідницьких роз'їздах під Почаєвом, Дубном, на Бродівщині, нападали на загони Б. Хмельницького, приводили в табір полонених — Ян ІІ Казимир власноручно їх обдаровував грішми, одягом, кіньми. Незадовго перед тим він надав титул козацького гетьмана С. Забуському, який відзначався вірністю Речі Посполитій, а згодом приводив у табір в Сокалі для допитів «язиків».

Призначаючи Забуського гетьманом, поляки мали намір якомога більше використати його в боротьбі з козаками та вороже настроєним проти Речі Посполитої населенням Прибужжя.

У своїй статті «Берестечко» І. Свєшников наводить фрагмент з листа, який написав один з шляхтичів зі Сокаля в кінці травня 1651 року:

«Запорізький козак Янсуль, а тепер ротмістр пана воєводи брацлавського, дістав язика. Наші як підуть, то нічого не дістануть, а коли Забуський, Ясько, Янсуль, Ганджа підуть, то ніколи даремне не повернуться...» [4] .

Козакам-ренегатам сприяли, безперечно, в цій «доблесті» знання місцевості, мови і звичаїв народу.

Польсько-шляхетські війська поводилися з полоненими дуже жорстоко. «Щоденно винних засуджують або на паль, або на смертну кару... Щоденно рубають голови 10—20 козакам. Вони самі собі ями копають, кат кидає мертвого в яму, а інший, приречений на смерть, його закопує. Останнього закопує кат», — писали шляхтичі зі Сокаля [5] .

Піти на Сокаль і розпочати тут бій Хмельницький не міг через пошесть хвороби, що кинулась у війську і смертельно вразила багатьох козаків. Вона на деякий час затримала гетьмана і його полки у Збаражі. Але не в кращому стані перебувала й армія Яна ІІ Казимира. Жовніри не встигли спорудити навколо табору оборонних валів, спали на соломі й були часто голодні. Не вистачало одягу й взуття. Деякі поляки вважали, що обоз під Сокалем міг у будь-який момент стати легкою здобиччю для противника [6] .

16 червня 1651 року армія вирушила на Берестечко. Але її «гостювання» Сокаль відчував ще дуже довго й неспроможний був платити жодних податків. Згодом король звільнив місто від них на п'ять років. Та навколишні села, які потерпіли від жовнірських «заготівель провіанту» не менш, ніж місто, мусили сплачувати всі податки й надалі.

[1] Костомаров Н. Богдан Хмельницкий, историческая монография. С-Петербург, 1888. Т.2. С. 310.

[2] Жовтень. 1985. № 7. С. 88.

[3] Steczynski M.B. Okolice Galicyi. Lwow, 1847. S. 117.

[4] Жовтень. 1985. № 7. С. 88.

[5] Жовтень. 1985. № 7. С. 88.

[6] Gazeta Lwowska. 1873. № 254-257.