Розповідь 3. "Акт відновлення Української Державності в Черемхові" Михайлина Стегній.

символічна Могила Борцям за Волю України.

у селі Черемхів.

«Особливо могутній сплеск Українського національного відродження відбувся з історичною подією – проголошенням Акту відновлення Української Державності 30 червня 1941 року, - продовжує п. Михайлина. 

- У перших числах липня в нашому селі Черемхів провідними членами ОУН, активістами, молоддю з участю багатьох жителів села було насипано символічну пам’ятну могилу «Борцям, що полягли за волю України». Вона здіймалась вгору двома уступами та завершувалась березовим хрестом. Біля могили встановлено шток для підняття національного прапора. 

Територія пам’ятника була загороджена, на день освячення могила була щедро прикрашена квітами, які ми, дівчата, зносили з усього села, сам хрест був обвитий до вершини смугастим синє-жовтим вінком, сплетеним з барвінку та квітів. Урочистості відбувались у присутності багатьох гостей, які прибули з Ходорова та ближніх і дальніх сіл. Після недільного Богослужіння церковна процесія на чолі з о. Дерешем із хоругвами вирушила до місця святкування. Розпочались урочистості з молитви – Молебня за убієнних героїв, що полягли за Незалежність України. По завершенні молитви усі присутні заспівали Гімн України разом з підняттям національного синьо-жовтого прапора. 

Представник районного проводу ОУН Борик з Дуліб звернувся до присутніх: 

«Здійснилась віковічна мрія українців – у Львові з ініціативи провідника ОУН Степана Бандери та його однодумців з червня 1941 року проголошено про відновлення Української Держави» 

та зачитав сам Акт. Усі присутні радісно скандували патріотичні гасла: «Слава Україні!», «Героям Слава!». Після урочистої частини, на якій лунали палкі промови та поздоровлення українському народу, відбувся святковий концерт, де лунали українські пісні патріотичної тематики. І все це сприймалось на такому душевному піднесенні, яке важко описати словами. З цієї святкової події мені вдалось зберегти декілька фотографій. Непросто це було зробити за більшовиків, але я хотіла їх донести до сьогодення як історичний факт.

У роки німецької окупації патріотично настроєна молодь села проводила святкування біля могили. Активну участь у заходах брав сільський хор під керуванням Ярослава Сокирка. Ці святкування приурочувались роковинам убієнного провідника ОУН Євгена Коновальця в травні місяці. В цей день могилу прикрашали його портретом з вишитим синьо-жовтими нитками рушником на фоні червоно-чорного знамена. В ті пам’ятні дні ми усі перебували в патріотичному піднесенні, лунали все нові почини в колі наших друзів. Одне нашим керівником Григорієм Олійником було запропоноване таке починання – піти в похід в Карпати та відвідати місця перебування народного месника, легендарного опришка Олекси Довбуша. Багатьма ця пропозиція була підтримана, і ми почали збиратись в дорогу. Із села вийшли в обідню пору, ішли пішки, а було нас вісім чоловік, зокрема Казимир Іван, Петрів Марія, Грабницька Текля, Стегній Анна, Сафат Григорій, Стегній Михайло та я, Стегній Михайлина. До вечора ми дістались Володимирців, де і заночували, а вранці, поснідавши, знову вирушили в дорогу. В другій половині дня ми були в Гошеві, там зайшли до церкви та помолились за щасливу дорогу і продовжили похід. Як сонце сідало, ми прибули в село Паляниця, це неподалік Довбушевої гори, там попросились на нічліг. Ранком до нас приєднався юнак з того ж села, який став нашим провідником. Він добре знав ці місця та терени діяльності легендарних опришків, пам’ятав багато народних переказів про боротьбу Олекси Довбуша та його побратимів, якими щедро ділився з нами. Усі ми були вперше в цих місцях, тому з захопленням слухали його оповіді. Душевного трепету додавав і навколишній пейзаж, ми милувались красою наших славних Карпат. Щасливі повертались ми додому, і вдома розповідали почуті перекази та ділились враженнями від почутого та побаченого.

У той період всенародного піднесення в селі було організовано військовий вишкіл на основі створеної організації «Січ» ім. Ольги Басараб. Під вечір, щоденно, уся молодь села сходилась у призначений час на сільське пасовище, де проходили військову підготовку, засвоюючи військові стройові команди, ознайомлюючись з стрілецькою похідною зброєю. Було створено окремі дві групи. Одна з груп нараховувала до 20 дівчат, заняття з нами проводив Омелян Макар. Юнаки проходили більш складну навчальну військову програму, їхнім вишкільником був Говзер Михайло, а допомагав йому Михайло Дуда. Михайло Говзер мав уже набутий військовий досвід, пройшовши службу у польському війську. Та недовго тривав такий приємний душевний підйом. Три місяці українці жили турботами державотворення на Ходорівщині. Спохватившись, німецькі органи влади почали закривати українські урядові представництва, арештовувати та переслідувати керівників та членів ОУН – бандерівців. Багато наших провідників, остерігаючись арешту, почали переходити на нелегальне становище. Утворився так званий застій, але так тривало недовго.

Джерело

https://www.newtime.lviv.ua/