30 серпня 1922р. в селі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області народився поет і гуморист Павло Прокопович Глазовий.
Його батько Прокіп Глазовий обробляв землю, мав двох кобил. Дружина була дочкою священика. До Новоскелюватки родина Глазового втекла, рятуючись від гніву комнезамівців, бо Прокіп Глазовий став свідком, як комнезамівці знущаються з його реквізованих коней і, не стерпівши, сам відшмагав «представника влади».
Після війни його було репресовано як «колабораціоніста» (щоб прогодувати родину, він під час війни працював у німців ваговиком). Матері Павла «пришили», що вона – шпигунка Пілсудського (її батьки були з поляків) і теж відправили у концтабір.
Павло мріяв бути вчителем, закінчив Новомосковську педагогічну школу. У 1940 р. він пішов служити в армію, де здобув кваліфікацію авіамеханіка. Друга світова війна застала його в Орші (Західна Білорусь). Згодом потрапив до Ленінграду, де перебув усю блокаду. Після війни служив в Азербайджані, демобілізувався у 1947 р.
Писати гуморески почав під час навчання в Криворізькому педагогічному інституті. Друзі підбили надіслати рукопис до «Перця», де молодого автора примітив Остап Вишня. Після завершення навчання Глазовий прийшов працювати в «Перець» і за два місяці уже був заступником головного редактора. В часописі він пропрацював одинадцять років.
Деякий час на радіо редактором музично-гумористичної програми, у журналі «Мистецтво» очолював відділ «Новини кіноекрану». З 1968 року, ставши членом Спілки письменників, перейшов на творчі хліби.
За життя побачило світ 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей. Твори Павла Глазового були неодмінним атрибутом багатьох урядових концертів, особливо початку 90-х. Їх неперевершено виконували і виконують Андрій Сова, Анатолій Литвинов, Ніла Крюкова, Анатолій Паламаренко. І досі його вірш про корову, яка «має бідна язика, та не знає мови» збеігає свою актуальність у дискусіях із мовного питання.
Помер Павло Глазовий 31 жовтня 2004 р. Похований на Байковому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар