Закінчив Новоросійський (1891 р.) та Київський (1894 р.) університети. У 1889-1891 pp. працював на Одеській бактеріологічній станції, де вивчав імунізацію ховрахів проти холери. У 1894-1895 pp. працював лікарем у Подільській губернії, у 1895-1897 pp. – у Київському військовому шпиталі. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії. У 1898-1928 pp. – професор Жіночого медичного інституту в Петербурзі, де організував першу в Росії кафедру бактеріології (1898 p.). Водночас у 1919-1923 pp. – ректор Одеського медичного інституту, в якому створив першу у світі кафедру епідеміології (1920 p.). У 1924-1928 pp. – професор Військово-медичної академії у Ленінграді. У 1928-1929 pp. – президент ВУАН, заснував Інститут мікробіології та епідеміології в Києві.
«Навчаючись у Київському університеті, у 26-річному віці Данило Заболотний провів перший експеримент на собі. – розказував Володимир Позур, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри мікробіології та загальної імунології біологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, – після прийняття холерної вакцини він заразив себе холерним вібріоном. Таким чином було показано, що введення протихолерної вакцини через рот запобігає розвитку холери. Це був не єдиний випадок його експериментів на власному організмі. Подібні експерименти він провів ще двічі, випробувавши сироватки при дослідженні дифтерії та чуми. Останній раз, випадково заразившись чумою, він ввів сироватку і уникнув розвитку хвороби».
Саме Данило Заболотний написав перший підручник з епідеміології. Уперше організував протичумні лабораторії, а з початком Першої світової війни – протиепідемічне забезпечення військ. Данило Заболотний ініціював створення Вінницького медінституту та опублікував понад дві сотні праць, присвячених таким небезпечним інфекційним хворобам, як чума, холера і сифіліс. І хоча всі наукові здобутки давалися йому нелегко, оскільки постійно доводилося ризикувати власним здоров'ям, він завжди казав своїм учням: «Любіть правду і науку».
Про міжнародне визнання, здобуте Заболотним у боротьбі з інфекційними хворобами людини, свідчить французький орден Почесного Легіону, одержаний ним від Інституту Пастера у Парижі (нині цей орден та медаль зберігаються у Київському історичному музеї).
Данило Заболотний помер 15 грудня 1929 року від ускладнення після грипу. Похований на подвір'ї батьківської хати у рідному селі Чоботарці (нині с. Заболотне) поруч з його дружиною Людмилою Радецькою.
Джерело. © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua є
Немає коментарів:
Дописати коментар