Народився Іван Стешенко 24 червня 1873 р. недалеко від оселі І. Котляревського, змалку знав найменші подробиці про життя земляка, все життя вивчав творчість Івана Петровича. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, досконало знав шість мов, викладав у Київській жіночій гімназії, але наступного року був заарештований і запроторений до Лук’янівської в’язниці за участь у «вітровській» демонстрації. Тоді, у 1897 р. народниця-чернігівка Марія Вітрова, колишня слухачка Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці і спалила себе. Українці Києва вирішили справити за нею панахиду у київському Володимирському соборі, але студентів і молодь туди не пустила поліція. Студенти перейшли на другий бік Бібіковського бульвару і заспівали вічну пам’ять Вітровій. Начальник київської жандармерії, козаки-дончаки оточили молодь, арештували з півтисячі осіб, переписали прізвища, але відпустили. Другого дні молодь вирішила висловити протест і з сумними піснями вирушили від університету до Бессарабського майдану… Цього разу дончаки вихопили зброю і загнали студентів до арештантського відділення, серед арештованих були Іван Стешенко та Оксана Старицька. У сусідній камері сиділа 22-річна дворянка, дочка Михайла Старицького – Оксана та 24-річний Іван опинилися в сусідній камері; два тижні вони бачилися на прогулянці арештантів. У Лук’янівці, гуляючи арештантським подвір’ям, Іван освідчився Оксані у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять з ув’язнення. Потім випустили Оксану, але Івана довелося чекати аж півроку. Іван Стешенко – випускник словесного відділення університету, перекладач із шести іноземних мов, поет вийшов на волю з «вовчим білетом»: звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах, тобто і в Києві….
За гарні темні очі, довжелезну чорну косу і за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність нащадка Володимира Великого Старицький називав дочку князівною. З коханим князівна Оксана пішла під вінець. У Києві в будинку Старицьких 5 липня 1898 р. побачила світ їхня дочка Орися (Ірина). З дев’яти місяців дівчинка почала розмовляти, з раннього дитинства вивчала іноземні мови. 3 трьох років мала німкеню-гувернантку, з п’яти — француженку.
Молоді працювали на хуторі Миколи Садовського та Марії Заньковецької, зрідка буваючи в Києві. Після повернення до Києва І.Стешенко став членом Старої Громади, УСДРП і ТУП, Товариства Нестора-Літописця, секретарем Українського Наукового Товариства у Києві, дійсним членом НТШ (з 1917).
У 1904 р. у них знайшовся син Ярослав.
У 1896 у Львові І.Стешенко видав п’єсу «Мазепа». У серпні 1898 року Іван і Оксана взяли участь у з’їзді нелегального товариства «Молода Україна». Із 1909 року Іван Стешенко – секретар М.Грушевського, Під час світової війни Іван Стешенко працював директором Тетянівської гімназії для дітей біженців, а Оксана Стешенко – сестрою-жалібницею у шпиталі. У червні 1917 року Українська Центральна Рада призначила Івана Стешенка генеральним секретарем, тобто міністром освіти в уряді УНР. Оксана Михайлівна працювала під керівництвом чоловіка у відділі позашкільної освіти та Комісії українського національного театру. Як генеральний секретар освіти (з червня 1917 р.; у січні — лютому 1918 р. — міністр) здійснив українізацію шкільництва.
Коли прийшли «більшовики» Муравйова в Київ, вони одразу винесли смертний вирок Івану Стешенку, кинулись розшукувати, щоб повести його під розстріл. Але не встигли: зимою, в страшну завірюху подався Іва́н Матві́йович пішки з Київа… і врятувався на той раз від більшовицьких куль, але не на довго.
Пізно увечері 30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом приїхали до Полтави, яка у липні 1918 року перебувала на території гетьманської Української Держави. На вокзалі вони не знайшли візника, тому пішли до знайомих на ніч. На розі Куракінській вулиці двома пострілами з револьвера міністра було смертельно поранено, на другий день вранці Іван Стешенко помер у лікарні, не прийшовши до пам’яті.
Цікаво, що у випадку із Стешенком убивство узяли на свій рахунок більшовики. Хоча у липні 1918 року Полтава перебувала на території гетьманської Української Держави, у постанові на арешт його дружини Оксани Стешенко (1941), яку підписав нарком ҐБ Мешик, було зазначено: «Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году)».
«Дізнався од Костя Івановича [Товкача] страшні подробиці про вбивство Стешенка. Засудила його на смерть большевицька організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів тієї організації. Звуть його – Башловка. Чому саме засуд упав на Стешенка – не зрозуміти»
Так загинув член Української Центральної Ради, міністр освіти, який здійснив українізацію шкільництва; 45-річний полтавець; чоловік дитячої письменниці Оксани Стешенко, зять драматурга Михайла Старицького, батько бібліографа Ярослава Стешенка та акторки, перекладачки Ірини Стешенко.
Оксана Михайлівна залишалася з донькою і сином на руках, без чоловікової опори вивела дітей в люди. За Директорії Оксана Стешенко була головою дитячих притулків департаменту позашкільної освіти, згодом працювала в Українському Червоному Хресті.
Син Ярослав став відомим бібліографом, книгознавцем, він уклав «Бібліографічний покажчик книг українською мовою, надрукованих на території колишньої Російської імперії протягом 1798-1916 років» (із чотирьох тисяч назв!); бібліографію книжок і статей про українське мистецтво, монографію про художника Георгія Нарбута, бібліографію друку для дітей. Вперше його заарештували 1929 року у справі Спілки визволення України, вдруге – 1933 року, і вже на засланні в Казахстані – утретє, 1936. Остання звістка про Ярослава Стешенка датується 1939 роком з Колими, де він і загинув, а мати так і не довідалася – де і коли…
Доньці Ірині (Орисі) Стешенко пощастило вижити, хоч була акторкою Курбасівського «Березоля». Останні десятиріччя свого життя Ірина Стешенко – відома перекладачка прози і п’єс західноєвропейських класиків: французьких, англійських, німецьких, італійських.
Оксану Стешенко заарештували 1941 року разом із сестрою Людмилою Старицькою-Черняхівською. Дорогу до Казахстану вони їхали у телячому вагоні, на її руках померла сестра і її серед ночі викинули в степ, наступного року Оксана Стешенко закінчила життя в якомусь із концтаборів. Так згас рід Старицьких – нащадків із княжого роду Рюриковичів-володарів Київської Русі…
Як бачимо, московська рука здійснювала планові зачистки (таємні вбивства) українських діячів культури, науки: Хведір Вовк, Микола Леонтович, Вадим Модзолевський, Олександр Мурашко, Іван Стешенко, Михайло Туган-Барановський,… У 1919 р у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Симиренка – Микола та Олекса. У Різдвяну ніч 1920 року, коли Левко Симиренко писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного вченого у його власній хаті…
Джерело
https://uahistory.com/topics/famous_people/5093
Немає коментарів:
Дописати коментар