Загальна кількість переглядів!

вівторок, 12 січня 2021 р.

12 січня 1879р. у місті Новий Маргелан Туркестанського краю народився генерал-поручник Армії УНР Володимир Сінклер.

Про походження Володимира Сінклера існує дві версії. За однією з них він був нащадком шведського майора Малкольмома Сінклера, зв’язкового старшини при гетьманові Пилипу Орлику, викраденого росіянами на території Польщі і замордованого у 1739 році у Шлезьку за наказом «московського дипломата» Михайла Бестужева-Рюміна. Водночас відомий історик Ярослав Тинченко стверджує, що батько Сінклера походив з англійської дворянської родини. Сам же Володимир Олександрович у графі «національність» писав «українець». 

Закінчив Неплюєвський кадетський корпус в Оренбурзі, Михайлівське артилерійське училище, Миколаївську військову академію. Брав участь у російсько-японській війні 1904-1905, служив у штабі головнокомандуючого на Далекому Сході. Потім командував ротою в лейб-гвардії Павловського полку, служив у штабі військ гвардії Петербурзького військового округу як офіцер Генерального штабу. У 1916 був важко поранений в голову, після чого подав у відставку і оселився в Києві.

Після утворення Центральної Ради перейшов на її бік, сприяв українізації армії. У «Книзі спостережень» Євген Маланюк описав шляхетність, чесність, глибокі знання військової справи генерала. У листопаді 1917 року увійшов до Генерального штабу УНР, займався оперативною діяльністю. За часів Директорії брав участь у військових діях проти більшовицької армії, визволив Київ у серпні 1919 року, пізніше був начальником штабу армії УНР.

У 1920 році брав участь у переговорах із Пілсудським і Польським урядом, що завершилися підписанням Варшавського договору. На посаді начальника штабу залишався до ліквідації армії УНР в Польщі. У 1921-му увійшов до складу Вищої військової ради, сформованої з ініціативи Симона Петлюри. Однак через рік, після невдачі повстанського руху на території України, підтриманого військами УНР з території Польщі, відійшов від військової діяльності.

З 1921 року жив на еміграції у Тарнові, інших польських містах. Працював маркером на вугільній копальні, залізничним кондуктором тощо. Відмовився від служби у Війську Польському. З 1926 брав участь у діяльності Українського центрального комітету, який займався допомогою емігрантам. Виступав перед колишніми бійцями армії УНР з лекціями по військовій педагогіці. У 1939 через хворобу серця був змушений залишити роботу.

Коли у 1945-му радянські війська прийшли на територію Польщі, хтось із «доброзичливців» доніс на Сінклера. 13 березня 66-річного Сінклера схопив СМЕРШ 1-го Українського фронту і відправив до Лук'янівської в'язниці в Києві. Там він і помер у кінці 16 березня 1946 року у в’язничній лікарні на руках у колишнього підполковника Армії УНР Василя Проходи.

Джерело. © 2021 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua 

Немає коментарів:

Дописати коментар