Кирило Якимець – «Бескид
******
З кожним днем ми дедалі більше дізнаємося про наше минуле, зокрема, про національно-визвольну боротьбу українського народу середини ХХ століття під проводом ОУН, про окремих його представників, які поклали свої молоді голови на вівтар майбутнього України. Серед таких, досі мало знаних широкому загалу, є й постать керівника Золочівського окружного проводу ОУН Кирила Якимця – «Бескида».
Народився майбутній провідник 1921 р. у с. Соколівка Золочівського повіту (тепер – Буського району Львівської обл.) у сім’ї селян Миколи Якимця та Анни Бартиш. У 1930 р. у рідному селі закінчив п’ять класів народної. Здібного до науки юнака батьки відправляють у Броди, де він продовжує навчання у польській державній гімназії ім. Юзефа Коженьовського, яку закінчив (4 класи) у 1937 р., проте матури не здав. З невідомих причин прізвище Кирила відсутнє у списку студентів ліцею при гімназії, де продовжили навчання більшість його шкільних товаришів.
У 1939 році, із встановленням радянської влади на західноукраїнських землях, Кирило Якимець був змушений, для підтвердження своєї середньої освіти, продовжити навчання у 10-му класі середній школі № 5 м. Броди, яка була відкрита на базі колишньої гімназії. Тут він навчався до 23 червня 1940 р., коли отримав свідоцтво про здобуття середньої освіти, а відтак подав документи на історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка і по конкурсу був захований студентом першого курсу. Тут провчився до початку німецько-радянської війни у червні 1941 р.
До Організації українських націоналістів Кирило Якимець належав із другої половини 1930-х рр., з часу навчання у Бродівській гімназії, де активно співпрацював із гімназистом Петром Федуном – майбутнім провідним ідеологом збройного підпілля ОУН «Полтавою». У роки першої більшовицької окупації став районним провідником ОУН (очевидно, Юнацтва ОУН). Саме за дорученням Організації у 1939 р. вступив до ВЛКСМ і був обраний заступником секретаря комсомольської організації СШ №5 м. Броди. Це, як свідчили згодом його побратими по боротьбі, дало можливість замаскувати перед всюдисущою каральною системою НКВД та уникнути долі закатованих у червні 1941 р. в тюрмах Галичини.
Під час німецької окупації працював учителем у с. Баймаках Буського району, водночас активно займаючись розбудовою мережі ОУН. Від 1941 р. відомий як провідник Юнацтва Бродівського повітового проводу ОУН (1941 – 1942), а від 1942 р. – Золочівського окружного проводу ОУН; займався організацією та проведенням ідейно-політичних, організаційних та військових курсів для Юнацтва ОУН з метою підготовки молоді до збройної боротьби проти радянської влади. У 1944 р. вихованці К. Якимця склали основу сотень УПА та відділів самооборони на Бродівщині та Золочівщині.
Навесні 1944 р. з розформуванням референтури Юнацтва ОУН К. Якимець скерований у Карпати, де обійняв пост політвиховника юнацької школи кадрів, що впродовж травня-липня 1944 р. функціонувала в районі с. Велика Тур’я Долинського району Івано-Франківської області під керівництвом гімназійного товариша Якимця – Петра Федуна – «Волянського».
Перетнувши лінію фронту у серпні-вересні 1944 р., повернувся на рідні терени та очолив Бродівський повітовий/надрайонний провід ОУН, керуючи діяльністю збройного підпілля ОУН та відділів УПА у тодішніх Бродівському, Пониковицькому, Олеському та Підкамінському районах (тепер – це територія Бродівського та частини Буського районів) Львівської області.
У липні 1945 р. став організаційним референтом (заступником керівника) Золочівського окружного проводу ОУН Богдана Кваса – «Блакитного». Восени 1947 р., після переведення «Блакитного» на інший терен, К. Якимець зайняв пост провідника Золочівської округи ОУН і виконував ці обов’язки до своєї загибелі. В останній період життя керував діяльністю збройного підпілля ОУН дев’яти тодішніх районів – Бродівського, Буського, Глинянського, Заболотцівського, Золочівського, Краснянського, Олеського, Підкамінського, Поморянського (тепер – це територія Бродівського, Буського, Золочівського та частини Перемишлянського районів) Львівської області.
У підпіллі відомий під псевдонімами «Бескид», «Мар», «Луговий», «93» та ін. Перебуваючи на нелегальному становищі, неодноразово був поранений у сутичках зі співробітниками органів та внутрішніх військ МГБ. Відомо, зокрема, про три таких випадки поранення: у 1945 р. – в обличчя, у листопаді 1946 р. – в руку, у лютому 1947 р. – в ногу.
Восени 1948 року стрільці боївки охорони «Бескида» збудували криївку для окружного осередку в лісовому масиві, який знаходиться за три кілометри від с. Жарків Бродівського району. На зиму у даному укритті влаштувались окружний провідник «Бескид», окружний референт СБ «Гнат», друкарки «Зенка» і «Ганя» та двоє охоронців. Тут же знаходилися друкарня та архів Золочівського окружного проводу ОУН.
28 грудня 1948 р. в районі схрону полювали троє мисливців, серед яких був і таємний інформатор МДБ «Лен», який власне зауважив на снігу дивні сліди у вигляді слідів козуль, які у певному місці пропадали. 12 січня 1949 р. при зустрічі з оперативником МДБ сексот доніс про знахідку припустивши при цьому, що неподалік цього місця знаходиться схрон до якого повстанці добираються на ходулях.
Чекісти оперативно відреагували на отриману інформацію, тим більше, що володіли попередньою інформацією від агентів «Білий», «Гірбург» і «Буг» про те, що в районі цього лісу і прилеглих сіл Опаки, Верхобуж та Гута Верхобужська на початку січня часто появлялися функціонери Золочівського окружного проводу ОУН та боївок, що його прикривали. Того ж дня для систематичного нагляду за даною територією і пошуку схрону була створена військово-чекістська група під керівництвом старшого оперуповноваженого Олеського РВ МДБ лейтенанта Сьомкіна та помічника командира взводу 7 стрілецької роти 88 стрілецького полку внутрішніх військ МДБ старшого сержанта Стрєлкова.
14 січня 1949 р. дана група облавників проводячи пошуки в лісі у районі с. Гута Верхобужська, що за чотири кілометри від с. Жарків виявила сліди а о 14.00 і сам схрон, який відразу ж був заблокований та викликана допомога з райвідділу.
Повстанці, які знаходилися у схроні вчинили спротив і під прикриттям вогню спробували прорватися з оточення. Першими на прорив пішли двоє підпільників, проте були скошені вже при виході із схрону. За деякий час у подібний спосіб загинув ще один месник, а чекісти схрон замінували та підірвали. Загалом у криївці впало шестеро повстанців з окружного осередку Золочівщини. Окрім окружного провідника Кирила Якимця – «Бескида» там загинули:
Паньків Василь Васильович («Гнат», «Тарас», «Тугар», «Яворенко», «Яремко», «Яренко»; 1920-1921, с. Черче Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 14.01.1949, в лісі біля с. Жарків Бродівського р-ну Львівської обл.). Референт СБ Комарнівського надрайонного (1946 – літо 1948), Золочівського окружного (літо 1948 – 01.1949) проводів ОУН. Загинув у криївці під час облави. Щоб не здатися живим в руки ворога, застрелився.
Юрас Михайло Данилович («Жовтий», «Залізний», «Змій»; 2.10.1922, с. Ясенів Бродівського р-ну Львівської обл. – 14.01.1949, в лісі біля с. Жарків Бродівського р-ну Львівської обл.). Член ОУН з часів першої більшовицької окупації. У 1944 р., з приходом Червоної армії, переходить на нелегальне становище та вливається в лави збройного підпілля ОУН. У підпіллі виконував різні функції: господарчого референта кущового проводу ОУН, кущового провідника, організаційного референта Заболотцівського районного проводу ОУН, а відтак керівника боївки охорони окружного провідника ОУН. Загинув при спробі прорватися з криївки.
Паланиця Ольга Михайлівна («Зенка», «Криця», «Лебідь»; 1926, с. Кути Буського р-ну Львівської обл. – 14.01.1949, в лісі біля с. Жарків Бродівського р-ну Львівської обл.). Освіта – середня. Керівник жіночої сітки Бродівського повітового/надрайонного проводу ОУН (1944 – весна 1945), друкарка Бродівського надрайонного, а відтак Золочівського окружного проводів ОУН. Загинула у криївці.
Шеремета Катерина Андріївна («Ганя», «Дніпрова», «Катерина», «Леся», «Синичка» (16.11.1927, с. Ясенів Бродівського р-ну Львівської обл. – 14.01.1949, в лісі біля с. Жарків Бродівського р-ну Львівської обл.). Член ОУН, зв’язкова станичної сітки. На нелегальному становищі з 1947 р. Друкарка Золочівського окружного проводу ОУН. Загинула у криївці.
«Василь» (особа не встановлена). Стрілець боївки охорони провідника «Р.».
З розкопаного схрону облавники вилучили: ручний кулемет, 3 автомати, гвинтівку, 6 пістолетів, 15 гранат, 2000 патронів, 2 друкарських машинки, друкарський верстат (ротатор), радіоприймач, 200 кг націоналістичної літератури та організаційних документів Золочівського окружного і підлеглих йому проводів ОУН, 50 кг чистого паперу та інші побутові речі.
Тіла загиблих повстанців були доставлені в Олесько у райвідділ МДБ, де впродовж кількох днів лежали для впізнання, а відтак були відвезені до Львова в обласне управління МДБ, де також проходили ідентифікацію. Місце поховання загиблих героїв не відоме.
Типовою для того часу була й доля родини «Бескида». Батько Микола 1888 р.н. та мати Анна 1895 р.н. тривалий час тероризувалися енкаведистами у Соколівці, а відтак 21 жовтня 1947 р. під час масової депортаційної акції були виселені у м. Осинники Кемеровської області. Мати 24.12.1959 р. померла на спецпоселенні, а батько після звільнення 22.02.1960 р. залишився жити у чужих краях при дочці.
Сестра Лідія 1923 р.н. член ОУН з 1943 р. – «Козачка», у підпіллі виконувала функцію зв’язкової. Навесні-влітку 1944 р. навчалася в жіночій школі кадрів у Карпатах, а з наближенням фронту повернулася додому, де продовжувала працювати на користь підпілля. Кілька разів заарештовувалася. Органи МГБ намагалися використати її для захоплення брата Кирила, однак це їм так і не вдалося. Врешті за відмову співпрацювати вона 21 липня 1947 р. була заарештована слідчим відділом УМГБ Львівської області. Стійко витримала всі допити і 24 квітня 1948 р. Особливою нарадою при МДБ СРСР засуджена до 7 років виправно-трудових таборів. Покарання відбувала у Дубравному ВТТ на ст. Потьма Мордовська АРСР, звідки звільнилася 26 липня 1954 р., але ще довгих шість років перебувала на спецпоселенні, а після звільнення (22.02.1960 р.) залишилася жити у Сибіру, де й померла у 1992 р.
Так у 1949 р. у боротьбі проти російських окупантів загинуло шестеро вірних синів свого народу, проте їхня смерть не була даремною. Сьогодні, маючи власну незалежну Українську державу, десятки тисяч нащадків того покоління ГЕРОЇВ ведуть завзяту боротьбу проти новітніх російських окупантів. Твориться нове покоління ГЕРОЇВ.
Кому щось відомо про діяльність ОУН та УПА на теренах Львівщини просимо інформацію надсилати на електронну адресу rmv.lviv@gmail.com, або на адресу редакції.
Джерело.http://ukrnationalism.com/history/1339-okruzhnij-providnik-oun-zolochivshchini-kirilo-yakimets-beskid.html
Немає коментарів:
Дописати коментар