Народилася 14 травня 1920-го в селі Романівка на Тернопільщині. Закінчила Теребовлянську польську гімназію. Через багато років, в інтерв’ю Ярослава Стецько згадувала, як «одного разу вчителька ударила мене лінійкою по руці, наказавши «Мові по-польські!». Це мене страшенно образило. Я гостро відчула, що – українка. І що нас гноблять. У мені все збунтувалося». Й у 18 років долучилася до ОУН.
Два роки вчителювала у сільській школі. Вищу освіту здобула у Львівській політехніці та Школі політичних наук у Мюнхені. Володіла сімома іноземними мовами.
Зі створенням УПА взяла активну участь у розгортанні медичної мережі. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі ОУН.
«Жіноцтво відіграло велику роль в часі створення УПА, в часи боїв УПА, а дуже часто жінки брали участь в боях, – згадувала Ярослава Стецько. – Навіть тоді, коли УПА відсилала відділи на захід через кілька кордонів, жінки ішли в одностроях із зброєю в руках, щоби переконати захід, що Україна не зложила зброї, що Україна воює далі проти большовизму, проти російської окупації, щоб був розголос про ту боротьбу, бо світ тоді мовчав».
1943-го ув’язнена німцями у Львові. Після звільнення виїхала за кордон, мешкала в Мюнхені (1944-1991).
Взяла участь у звільненні з лікарні в чеському місті Штайнгофф головного ідеолога ОУН Ярослава Стецька (1945), якого вперше побачила й закохалася у Відні за рік до того. В 1946-му вони уклали шлюб і прожили разом чотири десятиліття.
Була вірною соратницею свого чоловіка. Редагувала журнал «Український погляд» і друкований орган Антибільшовицького блоку народів «АБН – Кореспонденція». Організовувала конференції АБН по всьому світу.
Голова АБН (1986-1996), ОУН (б) (1991-2001), Конгресу українських націоналістів (1992-2003). Після здобуття Україною незалежності 1991-го повернулася на Батьківщину. Депутат трьох скликань Верховної Ради України. Почесна громадянка Львова. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня (2000).
«Її українська мова, яка вперто видавала в ній діаспорянку, в кулуарах парламенту звучала завжди природно. Вона не прогулювала парламентських засідань. І ніколи не засинала і не нудьгувала під час них, як інші «літні» депутати – символи різних епох і фракцій», – свідчить парламентська журналістка Лана Самохвалова.
Українська «залізна леді» і «вічна революціонерка» померла 12 березня 2003-го в лікарні Мюнхена. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/12/2003-pomerla-odna-iz-organizatorok-zhinochoyi-merezhi-oun-yaroslava-stecko-ganna-muzyka
Немає коментарів:
Дописати коментар