Катували її удвох,
Професійні кати мордували.
Тільки стогін тихенький і – «Ох!..»
Не зізналась ні в чому. Мовчала.
І не видала друзів, подруг,
Хоч нестерпно пекло все й боліло,
Як вгризався іржавий ланцюг
В молоде понівечене тіло.
Катували й питали: «Гдє схрон?»
Скаженіли як люті собаки.
Бачив муки дідуньо Софрон.
Як дитина, від горя заплакав.
Слав прокльони тим псам з емгебе.
Всім червоним облавцям-сволоті.
Винуватив у всьому себе –
Він ланцюг той повісив на плоті.
Щоб на сонці іржавий обсох.
А вони, упирища прокляті,
Ланцюгом тим важенним удвох
Узялися дівча катувати.
Мов колоду, її солдатня
На машину жбурнула відкриту.
Не хотілось їй більше ні дня
В цьому світі жорстокому жити.
Щоб закінчився допитів жах,
Ще знайшла в собі дрібочку сили –
На побитих, кривавих руках
Свої вени тихцем прокусила.
(автор: Сердюк Зиновій)
публікація - Степан Гринчишин
«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис.
Хто ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ ДЕРЖАВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ С/Г ЗЕМЛІ - ВИ просто сволочі манкурти...ви перші вороги України гірші за московитів сто крат....
Немає коментарів:
Дописати коментар