Також був військовим історикои, співробітник військового-наукового та літературного журналу — «Табор».
На службі Україні:
У листопаді 1917 р. був призначений начальником інспекторату артилерії Українського Генерального Військового Штабу. На початку 1918 — начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України. В березні 1918 повернувся в Київ. В період правління гетьмана П.Скоропадського керував організацією управління артилерією в армії Української Держави. 3 1919 — інспектор артилерії Армії Української Народної Республіки.
В червні 1919 р. очолював делегацію
Української Народної Республіки на переговорах про перемир'я з Польщею під час Чортківського наступу (офензиви) 1919 року Української Галицької Армії, яке було заключено 16 червня 1919 р.
Договір про перемир'я встановлював демаркаційну лінію між Українською Галицькою Армією і польськими військами по так званій лінії Дельвіга . Нею мали розділятися позиції військ ЗО УНР і Польщі по кордону Заложці-Тернопіль-Острів-Літятин-Незвиська. Проте Диктатор ЗО УНР
Євген Петрушевич не визнав умов перемир'я, наступ галицьких частин продовжувався.
У 1919—1921 роках — військовий аташе -голова української військової місії при Посольстві УНР в Румунії. У жовтні 1920 р. С. Петлюра надав повноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори, укласти військову конвенцію з урядом генерала П.Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду. З лютого 1921 член Вищої військової ради УНР.
3 серпня 1921 року підвищений до звання
генерал-полковника армії УНР. Очолював Товариство колишніх вояків Армії УНР та Українську громаду в Румунії.
Після 1921 року жив в еміграції в Румунії. В 1923—1926 рр. був членом керівного комітету української еміграції в Румунії. Працював інженером на фабриці братів Шіль в Бухаресті, потім на заводах «Конкордія» в Кодлі.
В 1944 переїхав в Єгипет, де й помер, в Каїрі, у цьому ж році.
Немає коментарів:
Дописати коментар