1 квітня 1837р. у Качанівці на Чернігівщині народився Василь Тарновський (молодший), нащадок козацько-старшинського роду, аматор Української старовини, меценат, фундатор Чернігівського музею Українських старожитностей, шість разів його обирали предводителем повітового дворянства.

Традиції українського колекціонування та меценатства сягають корінням давніх часів. Сьогодні згадаємо Василя Тарновського (молодшого), який усе життя присвятив цій шляхетній справі, пожертвуавши заради неї буквально всіма родинними статками.

Дворянський рід Тарновських походив із козацької старшини Лівобережної України і був відомий із XVII століття під прізвиськом Ляшко. До старшої, чернігівської гілки роду належав Василь Васильович Тарновський (старший) – батько нашого героя. Він був збирачем українського фольклору, істориком права, активним громадським діячем, який брав участь у підготовці селянської реформи 1861 року, близько спілкувався з Тарасом Шевченком, Миколою Гоголем, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим. Разом із дружиною, Людмилою Володимирівною Юзефович, виховав двох синів і доньку. Василь Васильович Тарновський (молодший) був його першою дитиною. Він з’явився на світ 1 квітня 1838 (за іншими даними – 1837) року в родинному маєтку Качанівка – зараз це село Ічнянського району Чернігівської області. Хоча інші джерела вказують село Антонівку Варвинського району Чернігівщини.

В.В.Тарновський-молодший, 1860 р.

*****

У сім років хлопчика віддали до московського приватного пансіону пастора Еннеса – уродженця Ельзасу. Викладання там велося французькою та німецькою мовами. Після пансіону Василь повернувся до Києва, де закінчив історико-філологічний факультет університету Святого Володимира. Уже тоді, в юнацькому віці в нього з’явилася невгамовна пристрасть до колекціонування предметів старовини часів Русі та козацтва. Маючи великі родинні статки, він скуповував старожитності на ринках у антикварів та інших колекціонерів, особисто їздив дворянськими маєтками, вишуковуючи якісь цікавинки.

Мати господаря Качанівки Людмила Володимирівна на веранді варить варення. Онуки готові зняти пробу, приблизно 1880 р.

********

Спочатку з юнацьким максималізмом Василь мріяв зібрати взагалі все, що тільки хоч якось стосувалося історії його Батьківщини. Та життя внесло корективи. Значно пізніше, у грудні 1898 року, розповідаючи про свою колекцію українських старожитностей, він згадував:

“Ще замолоду, років сорок тому, я захопився ідеєю зібрати якомога повнішу колекцію, що характеризує старовинний побут моєї Батьківщини, Малоросії. Оскільки виконання цього завдання в повному обсязі не під силу приватній особі, то я з необхідності змушений був обмежитися меншою і найбільш мені близькою територією – лівобережною Малоросією. Згодом, здійснивши археологічні розкопки в Черкаському повіті Київської губернії та відвідавши Запоріжжя, я доповнив моє зібрання багатьма предметами, знайденими на правому березі Дніпра та в Новоросійському краї. Отже, моя колекція має суцільно місцевий характер українських цінностей. За історичними епохами її можна розділити на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Хоча пошуки ці розпочаті були близько 40 років тому, але вже тоді в Малоросії лише в небагатьох дворянських і козацьких садибах зберігалися ще деякі старовинні, прадідівські речі. Я надавав особливу ціну таким предметам, які, за написами чи збереженими родинними переказами, можна співвіднести з відомими історичними особами. Але переважну частину речей купував у антикварів-гендлярів”.

Багатолітня громадська діяльність Василя Тарновського полягала в тому, що протягом майже двох десятиліть він був предводителем дворянства – спочатку в Борзенському, а потім у Ніжинському повітах Чернігівської губернії. У цей період він став одним із найбільших благодійників в Україні. Фінансово підтримував діяльність українських вчених і митців, видання історичного часопису “Київська старовина”, спорудження пам’ятників Миколі Гоголю в Ніжині та Івану Котляревському в Полтаві, відкриття публічної бібліотеки в Києві та Борзні, лікарні при цукровому заводі у Парафіївці. Коштом Тарновського відомий вчений Микола Біляшівський у 1891 році провів розкопки давньоруського міста Родень на Княжій Горі під Каневом. У цьому літописному поселенні в 978-980 роках загинув великий князь київський Ярополк Святославич. Сам Родень був спустошений монголами в 1239-1240 роках, після чого більше не відновлювався. 

Василь Тарновський профінансував упорядкування могил Пантелеймона Куліша й Тараса Шевченка. Зокрема, коли він дізнався про зруйнування дубового хреста на могилі Кобзаря на Чернечій Горі, то написав:

“Вважаю своїм моральним обов’язком, по-перше, як особистий приятель покійного, а особливо як палкий шанувальник його таланту, взяти цілком на себе клопоти з упорядкування могили”.

Зусиллями Тарновського в 1882 році на могилі Шевченка постав великий чавунний хрест із написом: “Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть”. Він стояв до 1923 року, аж поки більшовицька влада не замінила його на пам’ятник.

Але найбільшою справою Василя Тарновського було облаштування музею в рідній Качанівці, де й зберігалася його колекція. Вона налічувала понад 400 речей докняжої доби, понад 1 700 – києворуської, 860 – козацької, зокрема, прапори й корогви Війська Запорозького, гетьманські булави Богдана Хмельницького, Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, шаблі Хмельницького й Мазепи. Ще 758 пам’яток були пов’язані з Тарасом Шевченком. Згодом вони склали основу зібрання Національного музею Тараса Шевченка в Києві.

Саме в Качанівці Ілля Рєпін замальовував етюди до картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, де зобразив Тарновського як козака з довгими вусами у високій чорній шапці, а його кучера Микишку – в образі одноокого й щербатого козака Голоти.

Останні роки життя Василь Тарновський тяжко хворів і був змушений пересуватися в інвалідному візку. Кошти, успадковані від батька, вичерпалися на підтримку української справи. Тож Василю довелося переїхати до Києва, а Качанівку продати цукрозаводчику-мільйонеру Павлу Харитоненку. Значну частину колекції він передав заснованому ним же Чернігівському музею старожитностей. Цінності, які залишалися в Качанівці, були розграбовані в більшовицькі часи, коли в маєтку облаштували комуну дітей-безпризорників.

Груповий портрет Тарновських з гостями в Качанівці. 1860-ті рр.

*****

Василь Тарновський (молодший) пішов із життя 25 червня 1899 року. Похований він на Звіринецькому цвинтарі в Києві. На честь Василя Тарновського зараз названо Чернігівський обласний історичний музей. У місті Ічня є вулиця Тарновських. 

Джерело.https://uain.press/blogs/vasyl-tarnovskyj-metsenatstvo-yak-sprava-usogo-zhyttya-1209661