31 березня 1919р. народився Петришин Олекса Михайлович - Учасник національно - визвольного руху, громадський діяч.

Олекса Петришин народився 31 березня 1919 р., за часів Української Народної Республіки, в селі Коропець,Тернопільської області, в родині Михайла та Марії Петришин (з дому Гринишин). В сім'ї було троє синів: Олекса - наймолодший, Петро (1909) і Євстахій (1915).

З молодих літ Олекса став активним учасником національно-визвольного руху, як дійсний член ОУН, у боротьбі за самостійність України. За поширення нелегальної літератури ОУН був заарештований декілька разів польською владою. У 1939 р. Радянська армія зайняла Галичину. Будучи певним що арешт його не мине, Олекса перейшов на західні терени, окуповані німцями. Працював у Німеччині будівником доріг, а потім секретарем Українського національного об'єднання у Ваттенштайні. Там у березні дізнався що його тата Михайла з дружиною та брата Петра НКВД заслало в Сибір на каторжні роботи. У 1941 р. повернувся до Коропця де був волосним секретарем. Воєнний фронт, який вже наближався, примусив його з дружиною вдруге залишити рідні сторони. Маючи лиш рюкзаки, вони перейшли Карпати до Словаччини. Там працювали в різних місцях, на фермах і заводах, лише щоб вижити. З приходом радянських військ в 1945 р. вони переїхали до Ноймархту, Баварія, а потім до Регензбургу, де жили в таборі переселенців,

У 1949 р. родина виїжджає до Канади на проживання в місті Тандер Бей. Там Олекса працював на заводі з виготовлення паперу (1959-1984). В його родині двоє дітей: син Роман і дочка Марта. Олекса Петришин, як доброволець, приймає активну участь у житті української громади. В Тандер Бей він стає членом громадської організації УНО, де був головою та секретарем. Також він був 16 років секретарем Української кредитної спілки, головою відділення Української суспільної служби Канади, та головою Конгресу Українців Канади.

За свою суспільну працю Олекса Петришин був відзначений грамотами від Фундації ім. Тараса Шевченка та централі Суспільної служби українців Канади, де був призначений Почесним Членом Головної Управи, та нагородженний медаллю Тараса Шевченка від Конгресу українців Канади. При коледжі ім. МакЮена, в Едмонтоні, існує Фонд ім. Петришинів який щороку видає стипендію студентам з України що вчаться в Канаді.

Олекса Петришин помер 22-го лютого, 2008 р. Він був відданим своєму народові та ставив великі вимоги до себе. Вічна йому пам'ять.

Джерело.http://koropets.in.ua/persons/oleksa-petryshyn

********

Св. п. Олександр Петришин:

Ділимось сумною вісткою, що у Тандер Бей у п’ятницю, 22 лютого 2008 р., на 89-му році свого життя відійшов у вічність громадський діяч св. п. Олександр Петришин.

Олекса Петришин народився 31 березня 1919 р. у Коропці над Дністром, у Тернопільській області, за часів Української Народної Республіки.

Юнаком став у ряди Організації Українських Націоналістів. За поширення нелегальної літератури ОУН переходив усілякі ревізії та арешти польської поліції.

 У 1939 р. совєтська армія зайняла Галичину. Почалися арешти, а після – депортації на Сибір. Будучи певним, що арешт його не мине, Олекса вирішив перейти на західні терени, окуповані німцями.

 У Ваттенштайні, де мусив працювати, уже існувала Філія ОУН, в якій він був писарем. Там довідався у березні 1940 р., що його тата Михайла з дружиною та брата Петра НКВД заслало в Сибір на 10 років каторжних робіт. Коли 21 червня 1941 р. почалася війна з Совєтським Союзом, у першій половині серпня того року Олекса повернувся додому.

Наближення совєтського фронту примусило його вдруге, вже з дружиною Стефанією, залишити рідні сторони. У травні 1944 р., маючи лише наплечники, пішки перейшли Карпати до Словаччини і по всяких труднощах дісталися до Братислави.

Але воєнний фронт з кожнем днем наближався, і Петришині останнім поїздом виїхали до Ноймаркту в Баварії, Німеччина, до Американської зони, де були перехідні табори. Коли почалася еміграція до різних країн, Олекса отримав запрошення від друга, св. п. Володимира Маркевича приїхати до Канади, що і зробив, прибувши з родиною до міста Форт Вільям у серпні 1949 р. Тут за допомогою членкині УНО, св. п. пані Калини Гладун родина оселилася. Олекса працював у Great Lakes Paper Company 25 років до відходу на пенсію у 1984 р.

З перших днів його приїзду до Канади Олекса Петришин включився в організаційне життя української громади. Брав активну участь в УНО, де виконував працю секретаря та члена управи, і в Українській Кредитовій Спілці Форт Вільям, де обирався секретарем впродовж 16 років.

Він був одним із основоположників Філії Суспільної Служби Українців Канади у місті Тандер Бей, а відтак членом управи, секретарем та головою. Ініціював акції збирання пожертв на цілі канадські та міжнародні – висилання допомоги диси-дентам в Україну, одягу та інших речей українцям у Бразилію, допомагав спроваджувати та влаштовувати українських біженців з Польщі. Від часу самостійної України висилав пожертви українцям у Криму та філіям Суспільної Служби в Україні.

Олекса Петришин також був активним на всеканадському рівні української громади. Він став організатором збірок і пожертв на Фундацію ім. Тараса Шевченка. Вважав, що Конгрес Українців Канади – це парламент українців Канади, який заслуговує на всесторонню підтримку кожного українця. У Відділі КУК Тандер Бей він охоче виконував різні обов’язки в управі, де був головою і секретарем.

З часу приїзду до Канади родина Петришиних належала до парафії Преображення Господа нашого Ісуса Христа в Тандер Бей.

За свою діяльність Олекса Петришин був відзначений грамотами Фундації ім. Тараса Шевченка, Централі Суспільної Служби Українців Канади, де був почесним членом Головної Управи, та медаллю Тараса Шевченка Конгресу Українців Канади. При коледжі ім. МакЮена існує Фонд ім. Петришиних, котрий щороку видає стипендії студентам з України, які вчаться у Канаді.

Олекса Петришин був одружений зі Стефанією впродовж 65 літ. Син Роман народився в Німеччині, а дочка Марта – у Тандер Бей. Олекса забезпечив їхню університетську освіту. Роман одружився з Марусею (з дому Кухаришин) і мають двох синів – Дем’яна і Луку.

Родина щиро дякує д-рові Чопінському і д-рові Гартфорду за довголітню медичну опіку над покійним. Також складає подяку за похоронні відправи отцеві Володимирові Швецю, дякові Павлові Костуру та хористам. Щиро вдячні труноносцям Тарасові Підзамецькому, Андрієві Верестюку, Стефанові Пісоцькому, Іванові Боднарчуку і Дем’янові, Луці та Романові Петришиним. Почесними труноносцями були президент Конгресу Українців Канади Павло Ґрод, голова Українськoї Кооперативної Ради Канади Ольга Заверуха-Свинтух, голова Суспільної Служби Українців Канади Божена Іванусів, за що родина їм дякує.

Особлива подяка президентові Українського Національного Об’єднання Канади Тарасові Підзамецькому, який прилетів з Торонто, був господарем тризни та висловив прощання від УНО.

Дякуємо жінкам парафії Преображення і всім учасникам похорону блаженої пам`яті Олександра Петришина. Рівнож дякуємо за картки співчуття, за квіти і за пожертви в імені покійного на цілі Канадсько-Української Фундації, на Канадський Фонд Дітям Чорнобиля і на Heart and Stroke Foundation of Ontario.

Відійшов у вічність справжній патріот і громадський діяч. Ціле своє життя трудився для добра України і української громади. Нема вже мужа, тата, діда, стрия, який так сумлінно виконував свої завдання. Вічна йому пам’ять, і хай канадська земля буде йому легкою.

Роман Петришин з родиною.

Джерело.http://www.infoukes.com/newpathway/16-2008_Page-14-1.html