Нашу родину арештували 22 травня 1941 року. Причиною арешту стало те, що мій брат Микола у цей час сидів у тюрмі «за політику». Ще за польської окупації з деякими односельчанами він, а також однодумці з Розвадова та Верина, займалися диверсійними роботами проти поляків, а пізніше, коли прийшли «перші москалі» – і проти них. За Польщі вони знищили польський пам’ятник у Верині, а з приходом москалів збудували пам’ятник «Борцям за волю України». На цей час у селі були сексотники і вони їх «здали». Як помста, москалі арештовували родини політв’язнів і вивозили у Сибір.
Зранку до нашої хати приїхала фіра, зайшли воєнні, зачитали список, всім наказали збиратися до виселення. Мене у цьому списку не було, але один воєнний випадково помітив у моїй кишені книжечку. Коли витяг і прочитав назву «Пашні бораки», теж наказав збиратися, бо це начебто була політично заборонена книга.
З нашої хати забрали брата Петра, його жінку та брата Василя. Нас усіх фірою завезли у Розвадів на станцію, погрузили у товарні вагони. Поїзд поїхав у Стрий. Там добрали ще таких, як ми, до повного складу і повезли у Красноярський край, Ярцівський район. У дорозі нас не годували. Виживали за рахунок харчів, які прихопили з дому. Дещо докупляли на станціях по дорозі, коли зупинялися.
Після вигрузки нас розселили у маленькі фінські будиночки по дві-три сім’ї у кожен. Через невеликий проміжок часу нам зачитали вирок – 20 років спецпоселення. Усі дорослі поселенці працювали в основному на вирубці лісу. Дерева очищали від гілок, розрізали на куски певного розміру і кіньми стягували до ріки. Влітку, коли сходила крига, ліс сплавляли униз по течії.
Взимку робота була дуже важкою – через великі сніги та морози. Багато людей не витримували цих умов і помирали. Так як навколо була глибока мерзлота, то мертвих заривали у сніг до весни. Весною багатьох трупів уже не знаходили, бо вовки відшукували їх і з’їдали...
У 1944 році, по вимозі тодішньої керівної особи Польщі – Василевської, польських поселенців повернули у Польщу, а українців перевезли в Новоайдорський район Луганської області. Нашу сім’ю поселили у радгоспний будинок. Ми там виконували різні роботи. В лютому 1947 року повернулися у Надітичі.
Ще за німців, коли ми були у Сибірі, брата Миколу випустили із тюрми. В скорому часі він разом з Василем Панчаком, Іваном Федівим та Іваном Яцівим потрапили у німецьку школу «Нахтігаль» у місті Франкфурті. З Німеччини у 1943 році вони вернулися до села і пішли у місцеву партизанку.
Після повернення у своє село я пішов працювати у рибгосп села Рудників. Був бригадиром, мене часто посилали здавати рибу споживачам. Час від часу до нас приходили партизани і ми їм теж якусь частку риби давали. Одного разу, у 1949 році, зранку прийшли партизани і забрали свою частку. Серед них, видно, був завербований агент НКВД, який про це дав знати відповідним органам. У цей же день я по плану віз рибу до Миколаєва. Коли повертався мене перестріли облавці і зразу запитали куди я возив рибу. Пояснив усе як було, показав накладну, в якій було записано скільки взяв та скільки здав. Усе сходилося – і мене відпустили...
У цьому ж році я з жінкою поїхав забрати копицю сіна зі ставів. По дорозі, біля Іванкового лісу, мене перестрів партизан з автоматом. Запитав, чи тут є москалі. Я йому відповів: «Вони є тут скрізь». Він подумав і пішов до лісу. Коли від’їхали, мені жінка пояснила, що то був «Голуб» з Рудник. Це – колишній партизан, завербований НКВДистами, який пізніше видавав криївки та лісових хлопців.
Я мав свого воза, тож декілька разів доводилося возити районного провідника УПА Григорія Майкута (родом з Київця) у Комарно на їхні крайові збори. Деколи доводилося виконувати завдання сотника СБ Івана Федіва (кличка «Іскра»).
З нашого села походить відомий провідник ОУН Юрій Грица (псевдо «Юрко»). Народився він у селі Надітичах у 1922 році. Виходець із сім’ї юриста, дитинство провів у Варшаві. Там отримав освіту і почав націоналістичну діяльність. У період німецької окупації прибув до України і керував підпільною організацією у сільськогосподарському ліцеї села Черниці. Після німецької окупації виконував спеціальні доручення при провіднику Дрогобицького обласного проводу «Федору». Організаційний референт Стрийського районного проводу ОУН (01. 1947 р.). Провідник Стрийського надрайонного проводу (10.1949 – 03.1950 р.). Загинув 19.03.1950 року під час спецоперації, проведеної МГБ у передмісті Стрия Помірках.
Записав Іван Кахнич 24.01.2011 року.
