Його університетами стала церковно-парафіяльна та 2-класна земська школи. Він поєднував роботу чорноробочого із самоосвітою і 1915-го склав іспит на земського вчителя.
1916-го Тодося Осьмачку мобілізували до царської армії, а протягом 1917-1919 років він воював в частинах «чорних запорожців» армії УНР.
Пізніше навчався в київському інституті народної освіти, вчителював у Києві та провінції. Рано почав писати, перша збірка поезій «Круча» вийшла 1922-го. Далі були збірки «Скитські вогні», «Клекіт», «Ротонда душогубців» (1956).
«Щось велике, необоре, мов сторуке наше горе, прошуміло по Вкраїнї не незримій колісниці.
Села небо засмалили пожарами
і розхристались риданням.
Як на дощ ворони крячуть, за Батиєм хижо плачуть, у долинах клюють очі, мертві очі парубочі… люди тіннями блукають, над руїнами ридають, їм лисиці та собаки із ярів відповідають»,
– писав Тодось Осьмачка у вірші «Колісниця» (1929), передбачаючи гірку долю українського селянства.
Від 1930-го, коли в Україні розпочалися гоніння на інтелігенцію, зазнавав постійних переслідувань і терору з боку критиків та влади.
Його двічі заарештовували НКВДисти, пройшов через психіатричні лікарні. До кінця життя страждав від манії переслідування. Мав надію отримати Нобелівську премію, однак постійне нервове напруження далося взнаки і 1961-го у Мюнхені, під час подорожі Європою, його паралізувало. Помер Тодось Осьмачка 7 вересня 1962-го у клініці для душевнохворих під Нью-Йорком, куди його доправили на лікування друзі. Похований на православному кладовищі святого Андрія Саут-Баунд – Брук, що у Нью- Джерсі.
Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар