Джерело https://teren.in.ua
Народився 19 січня 1912 року в м. Тернопіль (нині Україна , тоді Королівство Галичини та Володимирії , Австро-Угорщина ) у священицькій сім'ї о. Семена Стецька та його дружини Теодозії, з дому Чубатої.
Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив українську гімназію [1] в Тернополі й студіював у 1929 –
1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.
Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та
Організації українських націоналістів . З
1932 р. Ярослав Стецько вже був членом
Крайової Екзекутиви ОУН , ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.
За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув'язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією.
У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у
1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.
У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери . Він був одним із тих, хто безпосередньо формулював постанови ІІ Великого збору та після нього — інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». В цей же час Стецько став автором праці «За зміст державного життя»[2] .
З вибухом німецько-радянської війни 22 червня у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції. Збори надали повноваження Я.Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові. Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова , скликає
Українські Національні Збори, які 30 червня
1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління . За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька 4 липня заарештували, після чого запроторили до
концтабору Заксенгавзен , де він до вересня
1944 р. перебував у бункері смерті
«Целленбау» . Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо , Я. Стецько по дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.
У 1945 р. крайова конференція ОУН-Б обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич . У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН ( 1957 – 1960 рр.) і згодом — до 1971 р. — представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо
«Світової антикомуністичної ліги» , в якій Я. Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Я. Стецька постала також
Європейська рада свободи , яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У
1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку очолював до кінця свого життя.
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в
Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі
Вальдфрідгоф.
Немає коментарів:
Дописати коментар