УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Іван Мицканюк «Кукол» (сотенний УПА, родом з с. Яворів) складає Присягу на вірність Україні.
******
Дія відбувалася у Яворові , де знайдено фотоархів УПА.
Розповідали про неї голова сільської «Просвіти» 1930-х років Петро Мицканюк і просвітянин Іван Гуменюк (обоє вже померли), а дещо уточнила Параска Гуменюк акторка-аматорка і також активна просвітянка.
«Просвіту» в Яворові наприкінці 1920-х років відродили прості сільські хлопці вже названий Петро Мицканюк, напівсирота з багатодітної родини (його батько загинув на фронтах Першої світової війни) та круглий сирота Кирило Копильчук, родом з села Шешорів , який проживав у родині своєї старшої сестри Корнелії. Упродовж короткого часу Петро і Кирило організували хор, аматорський драмгурток, домоглися організованого відзначення релігійних свят і пам’ятних дат з української історії. За найскромнішими підрахунками через яворівську «Просвіту» перейшло щонайменше 60–70 осіб, більшість з яких згодом стали членами ОУН, зв’язковими, станичними і вояками УПА.
Коли у вересні 1939-го в Галичину прийшли більшовики, всі структури «Просвіти» були розгромлені, осередки закриті. Нікого з яворівчан-просвітян, правда, тоді не репресували (не встигли!), але делікатно «пояснили», що таке мистецтво народу не потрібне. Все замінить соціалістичне мистецтво, головним чином, кіно.
Не краще поводили себе й німецькі окупанти, що прийшли на заміну більшовикам у червні 1941-го. Українські мистецтво і культура з їхньої точки зору теж були «непотрібні», тому про відродження «Просвіти» не могло бути й мови. Отож, не дивно, що коли в 1942–43 роках почали організовувати структури УНС–УПА, активні просвітяни влилися до їх лав. Просвітянський дух витав у цій «армії без держави», де крім військової науки, шанували книги, а політвиховники розповідали на постоях про письменників, поетів та історію України.
…Березневої ночі 1944-го у вікно Петра Мицканюка обережно постукали. «Хто?!» — здригнувся господар. Яворів був тоді прифронтовим селом, у якому урядували угорські війська. Гонведи (так називали угорських солдат) під приводом боротьби з партизанами займалися відвертим грабунком цивільного населення.
«Завтра о п’ятій під вечір вам належить бути під Буківцем, — пролунало знадвору. — Так — наказав «Кукол», — додав тихіше невідомий і пішов геть.
«Кукола» командира запасної сотні УПА Івана Мицканюка (Кривишиного), колишнього актора-аматора, Петро знав добре. Іван мав горбкуватого носа і вдало грав ролі єврея. «Чому б це кликав «Кукол» губився в думках Петро, але вирішив піти, як звеліли.
В умовленому місці на нього чекав озброєний стрілець. «Йдіть за мною», — мовив коротко, і вони рушили ніби назад, у бік дому Петра, оминули його і опинились під Сокільським хребтом. Виходило, що Петро зробив зайву «петлю» довжиною понад 6 кілометрів. Для чого?! В душі кипіла злість, що його водять за носа.
А у лісі під Сокільським їх зустрічали стійкові. Стрілець називав умовлені гасла (паролі), і їх пропускали. Нарешті вийшли на невелику галявину. Петро не повірив власним очам: там була облаштована сцена, обрамлена імпровізованим дахом і оплетена ялиновими вінками. Вгорі висів портрет Тараса Шевченка, огорнутий вишиваним рушником. Озброєні повстанці облаштовували лави зі стовбурів дерев справжній тобі зал просто неба!
«Друже сотенний, зголошую прихід!» — чітко відкарбував Петрів провідник. «Петре, — звернувся «Кукол» до прибулого, — вибачте за клопіт і незручності. Мусимо дотримуватись конспірації. Але сьогодні — 130-ті роковини від дня народження Тараса Шевченка. Колись ви прочитали гарний реферат про його творчість. Маєте годину; зберіться з думками, пригадайте і перекажіть той реферат нашим стрільцям!».
Петро Мицканюк почав пригадувати свою доповідь. На очі йому навертались сльози від того, що повстанці пам’ятають про Шевченків ювілей, а він, голова «Просвіти», за турботами часу геть чисто забув!..
Година промайнула, як одна мить. З лісу виходили й виходили озброєні вояки і займали місця на імпровізованих лавах. Незабаром уся галявина була заповнена «глядачами». «Кукол» вийшов на сцену і, оголосивши свято 130-х роковин від дня народження Шевченка відкритим, надав слово Петрові Мицканюку.
Голова «Просвіти» розповідав про важку долю українського генія, про випробування, які тому довелось пройти, про незламність духу, засвідчену життям і творчістю. Цитував по пам’яті рядки з Шевченкових поезій.
Розповідь тривала хвилин 40, і увесь час аудиторія сиділа тихо-тихо, чутно було, як вітер хитає вершечки дерев. Коли він завершив, «Кукол» скомандував: «Встати!».
Стрільці дружно крикнули трикратне «Слава!» — аж луна пішла лісом. Після того читали «Кавказ», «Розриту могилу», «Якби то ти, Богдане, п’яний…» і навіть зіграли сцену з «Назара Стодолі». Не все вдавалось акторам-повстанцям, які, виходячи на сцену, клали поруч зброю, — адже щомиті могли заалярмувати стійкові. Та ніхто з «глядачів» не підсміювався, і вартові стояли тихо: здавалося, сам Господь оберігав це незвичайне дійство, яке завершилось злагодженим співом «Заповіту».
…Це була остання акція яворівських просвітян напередодні десятиліть заборон і переслідувань. Десятки їх загинули, були депортовані в Сибір та Казахстан. Але згадка про 9 березня 1944-го року збереглася у серцях яворівчан.
Сотенний «Кукол» загинув навесні 1948-го року разом з вагітною дружиною неподалік місця, на якому святкувалися Шевченкові уродини. Червонопогонники роздягнули вбитих догола, прив’язали до жердин і так принесли до центру села на опізнання. Вночі хтось закопав понівечені тіла неподалік дороги. Аж у липні 1995-го року сотенного «Кукола» — Івана Мицканюка і його дружину урочисто перепоховали на цвинтарі біля церкви у Яворові , а на місці їхньої загибелі поставили хрест.
Джерело:
Василь Гуменюк,
дослідник боротьби УПА на Гуцульщині, член правління Косівського РО «Просвіта» їм. Т.Шевченка.
«Гуцульський край», №10, 8.03.2019 року
Немає коментарів:
Дописати коментар