*****
Ще у 1707 році гетьман Іван Мазепа дізнався про плани московського царя петра I повністю знехтувати Переяславський договір Богдана Хмельницького 1654 року – ліквідувати полковий устрій Війська Запорізького (тодішня назва української держави, що перебувала під протекторатом московського царя), перетворивши козацькі полки на драгунські частини московської регулярної армії. Саме тому з’явилися плани про союз зі шведським королем Карлом XII, який у той час воював з москалями.
Однак ці плани довелося реалізовувати пришвидшеним порядком. Карл XII, який планував вести свої війська на москву через Смоленськ, несподівано змінив рішення і повернув із Білорусі на українські землі. Причиною такого рішення стали переважаюча концентрація московських військ на смоленському напрямку та гостра нестача продовольства через застосування московитами тактики «випаленої землі»: московити, відступаючи, спалили сотні сіл, тисячі місцевих селян залишилися без житла і засобів існування. Карл ХІІ розраховував увійти до Батурина, щоб отримати продовольство, боєприпаси, збільшити свої сили за рахунок союзника. Мазепа, лишивши в Батурині залогу, пішов назустріч шведам.
Почувши про «зраду» Мазепи, Петро I направив до Батурина 20 полків на чолі з олександром меншиковим, аби випередити противника і першими захопити гетьманську столицю.
Очолили оборону укріпленої фортеці Батурина наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. Відданий Мазепі та Війську Запорізькому гарнізон, за підрахунками чернігівського історика Сергія Павленка, налічував 6,5 - 7 тис. військовиків, які складалися із сердюків та козаків. На озброєнні у них було від 70 до 100 гармат, у тому числі і надважкі мортири.
Відкинувши пропозицію меншикова здатися, 12 (1) листопада 1708 року гарнізон успішно відбив перший штурм фортеці. Однак уже другого дня, 13 (2) листопада, зранку московські війська розпочали відволікаючий штурм, а самі раптово провели основні сили стрільців через таємний хід у двір укріплення і після запеклого бою зламали опір козацьких військ та захопили Батурин.
Є дві версії поразки Українських оборонців. Від часів «Історії Русів» до сьогодення основною причиною поразки в історіографії вважалася зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за підкорення московитам, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину Соломаху вказав таємний хід у фортецю агресорам. Однак новітня версія історика Сергія Павленка на підставі аналізу величезної кількості документів припускає, що падіння гетьманської столиці сталося не через зраду Носа. За його версією, командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до меншикова, підказали йому цей хід.
Після захоплення міста московити почали жахливу різанину і знищення. Спалені та обгорілі п’ять батуринських церков виразно засвідчують, що в них на якийсь час знайшли прихисток оборонці. Але розлючені стрільці не спинялися навіть перед православними святинями – розбивали двері, закидали у вікна смолоскипи. Особливо вони полювали за сердюками, безжально винищивши більшість із них. Внаслідок різанини у Батурині загинуло 6-7,5 тис. мирних громадян, 5-6,5 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків.
Факт злочину спочатку визнавали й самі його організатори, хоч і нічого злочинного у цьому не бачили... У книзі «Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора петра великого с 1698 года, даже до заключения Нейштатского мира (напечатан с обретающихся в кабинетном архиве списков, правленных собственною рукою его императорского величества)», виданій в 1770 році у Санкт-Петербурзі, було прямо написано:
«И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли».
Інше ставлення до цієї катастрофічної події було у європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Уайтворт інформував із москви про втрати мирного населення в Батурині:
«Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс», «Летре гісторік» та інші газети сповіщали про факт практично однаково: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів....
Ціла Україна купається в крові. меншиков уживає засобів московського варварства».
Після зруйнування Батурина 40 років він стояв пусткою. На згарищі було заборонено будуватися і селитися. Гетьманську столицю перенесли до Глухова.
Джерело
Сергій Бутко, Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар