3 листопада 1898р. народився поет Дмитро Фальківський у с. Великі Липеси на Берестейщині (тепер Брестська обл. Білорусії).
Навчався в сільській школі, потім у гімназії в Брест-Литовську. Не закінчив її, бо 1915-го саме там проліг один з фронтів Першої світової війни. 1920-го пішов добровольцем у Червону армію.
Перші вірші опублікував у київській газеті “Більшовик”. У двотижневику “Глобус” (1924, № 25) надруковано його першу поему “Чекіст”. У ній автор романтизував “червоний терор”, оспівував класову ненависть як єдину і незмінну цінність “історично закономірної” диктатури пролетаріату.
Демобілізувавшись 1923-го за станом здоров'я, Дмитро Фальківський переїхав до Києва, де перебував на журналістській і творчій роботі. З 1924-го друкував у журналах “Червоний шлях”, “Життя й революція”‚ “Всесвіт”, “Глобус” та інших. Перша книжка поезій Фальківського “Чабан” вийшла 1925-го.
Спробувавши себе у різних жанрах, Дмитро Фальківський віддушину знайшов у ліриці.
Фальківський був членом літературного угрупування “Ланка” (з 1926 року - МАРС), де обстоювали погляди на мистецтво, близькі до неокласиків та ваплітян. У доброзичливому оточенні “ланківців” - Бориса Антоненка-Давидовича, Григорія Косинки, Валер’яна Підмогильного, Тодося Осьмачки та інших Дмитро Фальківський написав свої найкращі поезії. Особливо товаришував з Євгеном Плужником.
На новому етапі творчості Фальківський прагне показати глибину національної трагедії, коли в полум'ї революції багато родин по-живому розтиналось на непримиренні табори.
Для радянських ідеологічних критиків такий голос був однозначно ворожим. Психологічна й ландшафтна тема віршів Фальківського, його суб'єктивно ліричні настрої більшовицька критика інтерпретувала як невіру в соціалістичне будівництво. Мовляв, тоді як увесь пролетаріат, сповнений ентузіазму, самовіддано працює над побудовою соціалістичного суспільства, поет плекає настрої зневіри.
Виїзна сесія Московської Військової колегії Верховного суду СРСР 14 грудня 1934-го засудила Дмитра Фальківського (а також Григорія Косинку, Костя Буревія, Олексу Влизька) до розстрілу. Письменникам інкримінували ще й участь у терористичній діяльності.
Джерело: 1.
Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук. © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
********
Дмитро Никанорович Фальківський (Левчук) (1898-1934)
У межах віртуального проєкту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 28-ме інформаційне повідомлення, присвячене представнику «Розстріляного відродження», українському письменнику Дмитру Никаноровичу Фальківському (справжнє прізвище Левчук) (1898-1934).
Дмитро Фальківський народився 3 листопада 1898 р. у с. Великі Лепеси на Берестейщині (тоді – територія Польщі, зараз – Білорусі) у родині землероба. Освіту здобував у місцевій народній школі та Брест-Литовській гімназії (1910-1915). У 1915 р. мобілізований у робочий батальйон німецької армії. У 1916-1919 рр. повернувся додому, де займався землеробством. У 1920 р. переїхав до Мінська, де до 1921 р. працював слідчим Надзвичайної Комісії Білорусі. Покинув службу, відтак працював у «Букопттрансі» (1922-1923), видавництві газети «Селянська правда» (1923-1924).
Після переїзду до Києва у 1924 р. змінив прізвище і працював у газетах «Більшовик» та «Радянське село» (1924-1927), упродовж 1927-1932 рр. – у видавництвах ВУФКУ, протягом 1932-1934 рр. – у редакції газети «Ударник Промкооперації». У Києві познайомився з Г. Косинкою, Б. Антоненко-Давидовичем, В. Підмогильним, Є. Плужником.
Дмитро Фальківський почав друкуватись у 1924 р. у журналах «Червоний шлях», «Всесвіт», «Глобус», «Життя і революція». Писав у стилі неосимволізму. В його ліриці переважають мотиви поліської природи та зображення революційних подій 1917-1920 рр. Є автором збірок поезій «Обрії» (1927), «На пожарищі» (1928), «Полісся» (1931) та поеми «Чабан» (1925). Уже після смерті письменника були видані збірки «Ранені дні» (1969) та «Поезії» (1989). Окрім поезій, писав оповідання, нариси, кіносценарії, зокрема до фільму «Греблю прорвало» (1928).
5 листопада 1934 р. Дмитро Фальківський разом з десятками інших представників української творчої інтелігенції – О. Влизьком, К. Буревієм, Г. Косинкою та ін. – був заарештований НКВС УСРР. Обвинувачувався в приналежності до контрреволюційної організації «Об’єднання Українських Націоналістів». На виїзній сесії Воєнної Колегії Верховного Суду СРСР 13-14 грудня 1934 р. був засуджений до розстрілу за статтями КК СРСР 54-8 і 54-11. Страчений 16 грудня 1934 р. у Києві. У 1957 р. посмертно реабілітований Воєнною Колегією Верховного Суду СРСР.
Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.
Джерело: 2.
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. (Фейсбук)
Немає коментарів:
Дописати коментар