18 грудня 1892р. на Херсонщині у с. Чаплинка народився Микола Гурович Куліш - письменник, режисер, драматург, життя якого обірвали московити - розстріляли.

На фото околиці села Чаплинка.

Навчався в Олешківському міському училищі,чоловічій гімназії. Згодом – у Новоросійському університеті, звідки його мобілізували до царської армії. У 1915 р. був тяжко поранений під Смоленськом. У 1918 р. організував «Просвіту» в Олешках. З 1918 р. – голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні. 1922-1925 рр. – інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка»).

Як драматург став відомим завдяки постановці драми «97» Гнатом Юрою. 1925-го Миколу Куліша перевели до Харкова працювати шкільним інспектором Наркомосвіти УРСР. Там він і поринув у літературну творчість. Спочатку був членом «Гарту», а у 1926 році президентом ВАПЛІТЕ. Редагував журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок». Також був членом «Політфронту» та очолював УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів). Його найвідоміші драми - «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Так загинув Гуска», «Маклена Ґраса».

На початку 1930-х твори Миколи Куліша почали піддаватися гострій критиці. У грудні 1934 р. драматурга було заарештовано, звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу по «Справі боротьбистів» у березні 1935 р. Куліш був засуджений до 10 років  таборів. На Соловках утримувався у суворій ізоляції. Хворого на туберкульоз, позбавленого права на прогулянки і медичну допомогу, в листопаді 1937 р. Миколу Куліша було розстріляно в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія.

“Мина Мазайло” — одна з кращих п’єс М. Куліша. (1928 року М. Куліш написав п’єсу “Мина Мазайло”, в якій порушив мовну проблему. М. Куліш був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови і намагався боротися за її подальший розвиток.)

У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, яка породила нігілізм, зне­віру в престижність нашої мови. Його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти відродженню мови, а також духовності, культури. У різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своє­рідність і неповторність української мови. Наприклад: «твої очі нагадують два вечірні озерця в степу». Епітет «бразолійний» — темно-синій, а слово «бринить»… «Орел бринить. Це означає — він високо, ледве видно — бринить». «Можна сказати — озеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бри­нить…». «Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить». «Спів бри­нить! Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню…». «Губа бринить. Так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче». Таким чином, мова ніби говорить: «Подивись, яка я багата та красива». Або, навпаки, М. Куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. По-російськи: «ночью при звез­дах не спится», а українською — «зорію». Одним словом переда­ється те, що російською мовою п’ятьма словами. Куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.

Цитати з творів Миколи Куліша:

На московському кумачі України самостійної не вишити!

***

Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!

***

Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…

«Патетична соната»

Джерело: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/gruden/18/1892-narodyvsya-mykola-kulish