То я одну ніч переночувала на стриху в КГБ. Там було нас повно, з передмістя були такі, шо я їх знала, але ми не признавалися одні до других. Стійковий сидів в порозі. Було з нами 2 священики, наш отець Загульський і Лиско. Вони оба сиділи в кутику так і думали, шо шось сталося, бо я в чорних панчохах прийшла. А я вхопила мамині панчохи, бо думаю, буду певно в якімсь льосі сиділа, то було літо.
А отець Загульський побачив, а він знав дівчат. І він підійшов до мене, а я не могла сісти, бо мене так били. Оден різав патики з верби, а другий бив, шоб я сказала де сестра. Я кажу: «Я звідки знаю де вона?! Поїхала до баби в Івано-Франківськ, а де вона є не знаю!», - брехалисмо, бо тре було брехати. Я вміла брехати, я так спланувала брехню, шо вони вірили шо то правда… Мене слєдоватєль питав за сестру: «Коли вона приходе додому», - я казала: «Вона не приходе додому бо мама її вигнала!». Так і не призналася до нічого і мене випустили...»
Любов Манько (у дів. Захарчук), 1930 р. н., членкиня Юнацтва ОУН, виконувала функції зв’язкової (село Бонишин на Золочівщині)
Джерело інформації ФБ сторінка Локальна історія 2018р.
Немає коментарів:
Дописати коментар