Іван Сильвестрович Нечипір - із с. Волоща був повітовим референтом, членом повітового проводу ОУН, взірцем патріота України. На нього рівнялися жителі не тільки Волощі, але й сусідніх сіл.

Для збільшення натисніть на зображення 

Іван Нечипір, син Сильвестра, народився в 1910 р. с.Волоща Дрогобицького району в бідній селянській родині, де разом з Іваном виростало ще шестеро дітей. Особливу увагу Іванові приділяв отець Ізидор Фок (парох Волощі), українець-патріот. Він допомагав хлопцеві в самоосвіті, був його наставником. Закінчивши сільську школу, юнак через скрутний фінансовий стан не мав можливості продовжувати навчання у вузі чи гімназії- часто й чорного хліба не вистачало, а взимку не було в що взутися. За ним пильно стежила польська поліція.

Одного разу, коли "Просвіта" проводила фестини в саду Андрія Грущака-Бугового (тепер хата Ірини Грущак), після виступу Івана та пісні "Ще не вмерла Україна", поліція намагалася його заарештувати, та люди не дали. Але на посвяченні могили УСС, яка була насипана вночі біля хати Гната Нечипора, Івана та Петра Нечипорів, його заарештували та відправили до польського концтабору "Береза Картузька". Тут особливо жорстоко поводилися з в`язнями-українцями. У таборі були жахливі умови. Їсти давали двічі на день, замість посуду були бляшані банки і, навіть, капелюхи. Але Іван тут ще більше загартувався морально. У таборі утримувалося багато українських патріотів та інтелігенції- не тільки української. Наприклад, Роман Шухевич, Омелян Грабець (1942-1944 рр. командир УПА "Південь"), Тарас Боровець ("Тарас Бульба"), поет Михайло Кравців, Гринь Климів, Олекса Гасин, Дмитро Штикало, Богдан Кравців, Володимир Янів, Дмитро Грицай (генерал "Перебийніс"), Гриць Климів ("Легенда"), колишній сотник УГА Розенберг "Чорний", за національністю єврей, редактор газети Пелехатий- зі Львова.

Після звільнення бере активну участь у роботі "Січі" та "Куреня молоді", працює як виховник-наставник при штабі. Жодне свято чи вечір не проходили без участі Івана.

З приходом других совітів- справник споживчого товариства, а згодом- головний бухгалтер Волощанського СТ.

Незабаром його, як здібного працівника, перевели головним бухгалтером Меденицького районного ССТ. Коли Волощанське СТ ліквідували, повернувся в село.

У 1947 році Івана арештовують. Важкі тортури й знущання в Меденицькій та Дрогобицькій тюрмах підірвали його слабке здоров`я. Карався у таборах Воркути, Норильська, Казахстану. Згодом вислали в Красноярський край, де зустрічався з Патріархом Йосифом Сліпим.

Після смерті Сталіна Іванові скорочують термін ув`язнення і, як хворого, комісують та відправляють додому. Жив біля дочки Софії, тривалий час лікувався.

Помер Іван Нечипір у 1965 році. Залишив два зошити спогадів. Але ці зошити, на жаль, пропали.

Андрій Тершак ("Шугай") ділився спогадами, що Іван був повітовим референтом, членом повітового проводу ОУН, взірцем патріота України. На нього рівнялися жителі не тільки Волощі, але й сусідніх сіл.

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Бенедьо Грущак.

https://drohobychyna.com.ua/