Пісенний дискурс у контексті національної ідентичності. (Автори: Костюк Петро, Король Оксана)

Пісня — це значно більше, текст і музика. — складова коду ідентичності…

За свідченнями наукових досліджень, українці володіють чи не найбільшим спадком народних пісень серед народів світу. Багато з них знані, були та є популярні в Європі та світі.

Народна пісня — це один з найефективніших індикаторів енергетичності української нації, інструмент її ідентифікації. Вона відразу «втягує» українців у національний код ідентичності, що «зашитий» у звуках споконвічного сприйняття нами цього світу та презентує нашу націю в ньому.

Чого тільки вартує наш «Щедрик». Українська колядка в обробці Миколи Леонтовича — одна з найпопулярніших мелодій у християнському світі, хоч і відома за англійським текстом «Carolof the bells». Ця мелодія звучить за святковим столом, на різдвяних концертах і чи не в усіх голлівудських стрічках, де йдеться про святкування Різдва, навіть у фільмі «Один удома-2», де знімався теперішній президент США Дональд Трамп ( Наталя Соколенко.

Тому що не Петлюра, або Як держінституції не підтримали проект з найбільшим потенціалом для промоції України у світі. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/columns/2019/06/1/237065/ ).

Срібна монета (реверс). Національний банк України 5 січня 2016 року ввів в обіг дві пам′ятні монети «Щедрик (до 100-річчя першого хорового виконання твору М.Леонтовича)»

номіналом 5 гривень з нейзильберу та 20 гривень зі срібла.

Напередодні Різдва 2018 р. заспівали «Carol of the bells», або ж «Щедрик» і військовики збройних сил США та зняли кліп у різних армійських локація — від казарми до палуби корабля. Пісню виконували представники американських військово-повітряних сил Тихоокеанського регіону, берегової охорони США, підрозділ американських морських піхотинців США, американський військовий підрозділ авіації та представники військово-морського флоту. Усе це американці змонтували та виклали в Інтернет ([Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://day.kyiv.ua/uk/news/251218-shchedryk-

leontovycha-zaspivaly-u-zbroynyh-sylah-ssha.)

« Щедрик» Леонтовича заспівали у збройних силах США. day.kyiv.ua

Однак мало хто у світі знає історію запозичення українського «Щедрика». Цьогоріч, у 2019 р., виповнюється 100 років відтоді, як «Carol of the bells» зазвучала англійською.

У 1919 р. голова УНР Симон Петлюра поставив собі за ціль привернути увагу світу до нової української держави. Потрібно було відокремити Україну від Росії й у свідомості європейських політиків, які саме тоді на Паризькій мирній конференції «нарізали» нові кордони на Європейському континенті. С. Петлюра викликав відомого композитора й диригента Олександра Кошиця та наказав упродовж тижня створити хорову капелу з найкращих голосів і виїхати на гастролі до європейських столиць з репертуаром українських пісень. О. Кошиць виконав наказ С. Петлюри. 11 травня 1919 р. в столиці Чехословаччини відбувся тріумфальний концерт Української республіканської капели.

Світове турне Української хорової капели в 1919–1924 рр. стало тріумфом колективу, його керівника й української пісні. Капела збирала не лише концертні зали, де серед присутніх були члени королівських родин, прем’єри та президенти, а й великі стадіони шанувальників. Виконували твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця. «Український сезон» у США хор О. Кошиця відкрив у найпрестижнішому залі Америки — нью-йоркському «Карнегі-Холі». Саме там уперше прозвучав згодом усесвітньо відомий «Щедрик» М. Леонтовича.

Пізніше, у 1936 р., американський композитор українського походження Петро ( Пітер ) Вільховський (англ. Peter Wilhousky) написав до «Щедрика» текст англійською мовою ( Культурна дипломатія Симона Петлюри: тріумф української пісні в Європі.

[Електронний ресурс]. — Режим доступу:

https://ukr.lb.ua/culture/2016/08/11/342333_kulturna_diplomatiya

Мелодія нагадувала Вільховському передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах. Пісня закріпилася у світовій музичній культурі під назвою «колядка дзвонів» ( англ. Carol of the Bells).

На жаль, 100-річчя цієї неймовірної історії не стало приводом для промоції нашого найпопулярнішого культурного продукту у світі — ні для центральної влади в цілому, ні для спеціально створених інституцій ( Наталя Соколенко. Тому що не Петлюра, або Як держінституції не підтримали проект з найбільшим потенціалом для промоції України у світі.

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/columns/2019/06/1/237065/ )