19 січня 1951р. у бою з московитами загинув Іван Самійлович Литвинчук «Максим», «Дубовий» - Український військовик, полковник УПА, командир ВО «Заграва», командир Західна ВО «Завихост», провідник ОУН Західного краю «Дніпро».

Народився 21 серпня 1920 року (за іншими даними, у 1917 чи 1919р.) у селі Бискупичі Руські (тоді УНР, нині Нехвороща, Волинська область, Україна) в родині священика.

Напівсирота, виховувався при Дерманському монастирі з 14 років, навчався в Духовній семінарії в Крем'янці (є дані про те, що закінчив гімназію в м. Тернопіль), де вступив до ОУН (ймовірно, 1935 чи 1936 р.). 1937 року став секретарем архієпископа Симона, з яким виїжджав до Варшави, де був із перервами до 1939 р. 

Іван Литвинчук (верхній ряд, другий ліворуч) з охоронцями. Друга половина 1940-х рр.

За іншими даними політв'язень польських тюрем (1937—1939 роки, зокрема, у Самбірській тюрмі[3]), член організаційної референтури ОУН у Кракові (1940—1941).

Член ОУН. У часи нацистської окупації працював певний час у міській управі м. Сарни й одночасно очолював Сарненську округу ОУН(б) «Лісова пісня» (1941—1943). Організатор військових вишколів та перших відділів УПА на ПЗУЗ (1942—1943). Командир Першої групи УПА (незабаром — ВО «Заграва») (1943—1944).

В ніч з 21 на 22 червня 1943 «Дубовий» вів загальне керівництво наступом УПА на Янову Долину. У березні 1944 р. знятий з посади, очолював ВО «Мазепа». Із листопада 1944 р. — крайовий провідник Північно-західного краю під криптонімом «Хмельницький», «Москва». Із 1945 р. — член проводу ОУН(б) на ПЗУЗ. Командир УПА-Північ у ранзі майора (1949—1951), заступник провідника ОУН на ПЗУЗ з 1949 року.

На думку П. Содоля, після загибелі «Клима Савура» (Дмитро Клячківський), УПА-Північ очолив «Дубовий». Слушним здається й припущення П.Мірчука, що командиром УПА-Північ міг стати «Карпович» (М. Медвідь), який був військовим референтом проводу ОУН на ПЗУЗ. Лише після його смерті на початку червня 1945 р. посаду командира УПА-Північ можливо обійняв «Дубовий». Проте і це не є остаточно з'ясованим, бо після загибелі «Карповича» командиром УПА-Північ міг стати провідник ОУН на ПЗУЗ «Смок» (Микола Козак). Певними лише є відомості, що «Дубовий» став командиром УПА-Північ тільки після того, як у 1949 р. загинув «Смок».

У 1944 р. загін А. Трачука-«Ломоноса», що співпрацював з НКВС, заледве не знищив його з охороною. Певний час проживав з В. Галасою («Орлан»), його дружиною, секретаркою «Катериною», друкаркою «Ганною» у криївці в с. Полонка Луцького р-ну. Одружився із секретаркою «Катериною». У 1950—1951 рр. зазимував у криївці в будинку на одному із Золочівських хуторів.

Заскочений ворогом в криївці, загинув геройською смертю 19 січня 1951 р. на Золотіївських хуторах (тепер с. Ниви-Золочівські, що відноситься до сільської ради с. Золочівка Демидівського району Рівненської області).

За першою версією, криївку, де зберігалася велика кількість пропагандистської літератури і зашифровані документи, в т.ч. пошта від Василя Кука, виявила спецгрупа МДБ за допомогою провідника Луцького району А. Сметани-«Антона», котрий постачав «Дубового» харчами. За іншою версією, донька господаря будинку розповіла місцевому міліціонеру про сховок. Спецзагін спробував «викурити» Литвинчука газовою гранатою. Тоді він підірвав себе і ще одного юнака. За третьою версією, застрелився (прострелив собі праву скроню).

Полковник УПА від 19.01.1951.

джерело. Літопис УПА, Вікіпедія, Заведнюк В. Литвинчук Іван // Тернопільський енциклопедичний словник.