Розповідь 2. "Брати по духу та крові" - Михайлина Стегній.

Ведучи мову про культурно-просвітницьке життя села, я б хотіла відзначити ім’я Йосафата Артима, орієнтовно з 1915 р.н. Він з братом Софроном зростали сиротами, проживаючи та виховуючись у своєї тітки разом з її дітьми. Їхня родина була заїжджою, бо тітки батько працював у нас лісником. Спочатку вони проживали у сім’ї Пахольчиків, а в подальшому збудували хату та осіли в нашому селі. Йосафат та Софрон, будучи сиротами, не мали змоги податись у науку, тому здобували її самотужки, але кожен з них був наділений Божим талантом. Йосафат був одним з організаторів театралізованого та хорового гуртків, добре грав на балалайці, мав здібності до музики, був режисером-постановником та музичним керівником. У час Різдвяних свят організовував колядки та вертепи, у Великодні свята – гаївки. Він проводив просвітницьку роботу не тільки у своєму селі, але і в багатьох селах Ходорівщини, про що згадує у своїх спогадах підпільниця «Орися» - Салій Марта із Залісок: «Йосафат Артим був невтомним трудівником на українській ниві, який поєднував культурно-просвітницьку роботу з поширенням національної ідеї серед молоді». В організацію українських націоналістів Йосафат вступив ще в першій половині 30-х років. У підпіллі працював з відомими провідниками ОУН на Ходорівщині: Богданом Прокопівим, Миколою Левицьким, Йосифом та Михайлом Баранами, Хомусяком Антіном, Василем Вишиваним та своїми друзями-односельчанами. В час відновлення Української Державності в 1941 році за рекомендацією проводу ОУН вступив у ряди української поліції в м. Ходорові, де служив з Хомусяком Павлом та Йосипом Гессом з Молодинча, Миколою Раком з Підлісок, Салієм Петром із Залісок, Володимиром Гапієм із Берездівець. В 1943 році, з початком формування збройних підрозділів УПА, разом зі своїми товаришами з поліції Йосафат відходить в Карпати.

Брат Йосафата – Софрон також був одним з активістів просвітницького життя села, але основним його захопленням була техніка, в яку був по-справжньому закоханий. Він був унікальною людиною на цілу округу, міг сісти за кермо будь-якого автомобіля, а при потребі його відремонтувати. В час збройної боротьби його, навики, виявились неоціненними: не було кращого знавця стрілецької зброї, ніж він. В 1944 році Софрон добровольцем пішов у повстанський відділ, слідом за старшим братом, воював під псевдо «Гонта». Де і коли загинув – поки що невідомо.

Не менш важливу роль у просвітянському житті села відіграв і товариш Йосафата Артима – Казимирів Григорій. Він виріс у селянській сім’ї, його батько Данило працював колійником на залізниці, а мати Марія поралась по господарству. На той час це була сім’я середнього достатку, яка виховувала трьох синів: Михайла, Григорія, Івана та дочку Параскевію. Григорій закінчив початкову школу та вдосконалював свої знання самоосвітою в хаті-читальні, допомагав батькам по господарству. Ще з юнацьких років почав цікавитись політичними процесами в суспільстві, тому з другої половини тридцятих років уже був в рядах ОУН. З приходом в 1939 році більшовиків, остерігаючись арешту, подався на Захід, а в 1941 році повернувся у рідні терени. Перебуваючи на Заході, він досконало вивчив німецьку мову, що в подальшому знадобилось для перекладацької роботи в період участі його в державотворчому процесі на Ходорівщині. Із створенням військових відділів Української Народної Самооборони влітку 1943 року Григорій відходить у Карпати. Про час відходу свідчить подароване мені фото на пам’ять, яке на сьогодні збереглось і датоване 05.05.1943 р. У повстанцях він воював під псевдонімом «Клим». Є очевидним, що час відходу Григорія співпадає із створенням сотні «Сіроманці», яка започаткувала своє формування 12 червня 1943 року на Ходорівщині біля села Молодинче. 20 червня 55 добровольців, після десятиденного вишколу під проводом Осипа Барана, уродженця с. Молодинче, вирушили в похід у Карпати», згадує співрозмовниця.

Ознайомлюючись з публікаціями про повстанців, слід навести спогади учасника визвольних змагань, воїна УПА Богдана Допіри, пс. «Цяпка», який у книзі «Сіроманці» - відділ особливого призначення», в епізодах повстанської боротьби від осені 1943 року до весни 1945 року неодноразово згадує повстанця, командира-вістуна з чоти важкої зброї «Клима». Сьогодні, мабуть, рано стверджувати, що вістун «Клим» у спогадах «Цяпка» - це наш герой, Казимирів Григорій, однак відкидати таке припущення не маємо права, надто багато співпадінь. Надіємось на історичну справедливість, останнє слово буде за науковцями-істориками, які повинні дослідити архівні документи відділу «Сіроманці» і внести ясність. Також достовірно відомо із спогадів підпільниці «Олі» - Данилів Анни, уродженки с. Черемхів, що Казимирів Григорій, пс. «Клим», загинув під час важких боїв з численними більшовицькими військами у Яворівських лісах. На той час «Оля» перебувала у згаданому відділі і була очевидцем смерті Казимиріва та учасницею поховання. Ще довго після його смерті більшовики продовжували пошук, розпитуючи рідних та односельчан про місце його перебування. При одному з таких обшуків була важко побита енкаведистами його мати Марія. (Авт. ремарка).

Джерело

https://www.newtime.lviv.ua/