Рокецькі ведуть свій родовід від Богдана Рокецького – полковника Бережанського часів Б.Хмельницького. Батько, Юліан Рокецький узяв шлюб з Ганною Клюбою. Її племінник, 20-річний Володимир Клюба, пішов в УПА, 1946 р. разом з трьома друзями-односельчаними прийняв бій з енкаведистами, і коли скінчилися набої, вони підірвалися в криївці ґранатами. Ганна і Юліан дали його ім’я своєму синові.
Змалечку Володимир вирізнявся серед однолітків милосердям, готовністю допомогти стражденному. Вчився добре, любив літературу й історію. Після закінчення Завалівської середньої школи його запросили викладати літературу у восьмирічці с. Поплави.
1964 р. призваний до війська, 3,5 р. прослужив на флоті в Сєвєрморську. Після демобілізації, у грудні 1969 р., став слухачем підготовчого відділення юридичного ф-ту Львівського державного університету ім. І.Франка.
Тут подружив з філологами Василем Ісайчиком та Богданом Рокетським – краянином і далеким родичем, з Данилом Кулиняком, який побував під арештом ще 16-річним за створення організації «Вісники свободи України».
Ставши студентом ЛДУ, Р. перевівся на юридичний факультет Київського університету. Часто приїздив до Львова. Стеження з боку КГБ відчував уже на І курсі. У Києві відвідував музей Івана Гончара, мав широкі знайомства з київськими шістдесятниками, поширював літературу самвидаву, вірші колег.
На річницю перепоховання Т. Шевченка, 22 травня 1971 р., Рокецький прочитав біля його пам’ятника в Києві вірш Данила Кулиняка «Ліс рубають», за що був виключений з університету. Влаштувався робітником Київського спеціального будівельно-монтажного управління зв’язку № 2, жив у робітничому гуртожитку.
З початком нової хвилі арештів, 14.01. 1972, Рокецький був заарештований на вулиці Києва. 18.01 у батьків у Носові слідчі КГБ провели ретельний обшук. Вилучили навіть дитячі записники Володимира.
Інкриміновані йому були вірші, зокрема, «Ліс рубають» Д.Кулиняка, авторство якого Рокецький узяв на себе, незакінчену повість «Память чистих джерел», політичний памфлет «Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва» та ін.
На допитах Р. тримався мужньо, нікого не видав. 6.06. 1972 р. Київський обласний суд під головуванням Ю.І.Мацка виніс вирок: 5 р. таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР «антирадянська агітація і пропаганда». Відправлений етапом у табір ЖХ-385/3-5, сел. Барашево Мордовської АССР.
Тим часом навесні 1973 р. у Львові була викрита підпільна молодіжна організація “Український національно-визвольний фронт” (УНВФ, лідер Зорян Попадюк), студентські гуртки на історичному та філологічному факультетах.
Десятки студентів були виключені з вузів, хлопці рекрутовані до війська. Студент Григорій Хвостенко неправдиво свідчив проти багатьох, у тому числі проти Р., у зв’язку з чим у вересні 1973 р. Рокецького привозили з Мордовії у Львів, щоб дав свідчення, зокрема, проти Богдана Рокетського, заарештованого 28.03. 1973. Та Володимир нікого не видав, організація «Каменяр» ніколи не була викрита.
У таборі ЖХ-385/3-5 Р. карався разом з Василем Стусом, Василем Лісовим, Борисом Пенсоном. Після кількох покарань ШІЗО спроваджений судом 22.06. 1975 на тюремний режим у Владимирську тюрму. Там довелося бути в камерах з Левком Лук’яненком, Володимиром Буковським, Зоряном Попадюком.
Перед звільненням етапований до Тернополя. 14.01. 1977 повернувся до батьків у с. Носів тяжко виснаженим: перед ув’язненням важив 95 кг, а при звільненні – 46. Мав виразку шлунка. Лікувався народними методами. Ще в Мордовії Володимир Рокецький вивчив 50 віршів В.Стуса, після звільнення записав їх та передав Михайлині Коцюбинській.
Влітку 1977 одружився з Ганною Володимирівною, перебрався в м. Бережани, з труднощами влаштувався завскладом у ПМК. Народилися два сини. Нагляд КГБ ослаб лише в другій половині 80-х рр.
З ослабленням режиму одним із перших у краю, наприкінці 80-х рр., зайнявся підприємництвом: постачав нафту й нафтопродукти в область і райони. З прибутків допомагав школам і дитсадкам, ініціював і вкладав кошти у створення меморіалу з церквою на горі Лисоня, де січові стрільці здобули славні перемоги.
Найбільше його коштом збудована церква на хуторі Соколиця. Коли Рокецький дізнався, що на цвинтарі в Старому Місті (біля Підгаєць) поховані бійці УПА, які загинули в криївці, у т.ч. його двоюрідний брат Володимир Клюба, то ініціював відкриття символічної могили з пам’ятним знаком.
За добродійну діяльність та за забезпечення селян нафтопродуктами під час сівби 1994 р. Рокецький був визнаний Людиною року Тернопільської області. Він не був членом жодної партії, але його вважали еталоном честі й сумління, йому пропонували висуватися кандидатом у народні депутати і гарантували перемогу, та він казав: «Усюди повинні працювати професіонали. А «файний хлоп» – то не професія».
Помер 14.01. 1999. На похорон у Бережанах зійшлися тисячі людей. 3.11. 2007 р. в Бережанах відбувся пам’ятний вечір Володимира Рокецького, де виступили його численні друзі. Літературні твори його досі не зібрані й не видані.
Джерело
Володимир Рокецький, Дисиденти,
Меценати, Підприємці, Поети,
Почесні Громадяни М. Бережани
Немає коментарів:
Дописати коментар