Навчався в колегії Павла Галагана, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Нагороджений золотою медаллю за дипломну роботу, залишився працювати в університеті (разом із Миколою Зеровим вів семінари з історії української літератури), став професором.
Входив до літературного угруповання неокласиків. Для його лірики характерні пошуки сутності людини, схильність до філософського мислення та історико-культурних сюжетів, освоєння фольклорного різноманіття народної творчості.
Тримався осторонь політичних течій, водночас не сприймав настанов і директив комуністичного режиму в літературі. Заарештований 1935-го за звинуваченням у приналежності до «шпигунсько-терористичної організації».
Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох у Карелії.
*********
Відбував покарання спочатку на Медвежій Горі (на північ від Ленінграда), згодом на
Соловках . Вивезений звідти з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі
Сандармох поблизу Медвеж'єгорська (нині Республіка Карелія, РФ). Реабілітований у січні 1958 року.
Була засуджена і заслана в 1938 р. на 5 років в Караганду також дружина П. Филиповича, Марія Андріївна, хвора психічно від переживань, пов'язаних із засудом і засланням чоловіка.
*********
В високій залі промину малюнки,
І пильної уваги не зверну
На пил, на штучні візерунки
І на залиту фарбами стіну.
Перегоріли задуми колишні
І лілія не радує мене,
Коли не сяє крізь кольори пишні
Людське обличчя мудре і ясне.
Павло Филипович. «Різьбярі»
Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар