«Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до людини, безмежною любов’ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень – без цих якостей праця педагога перетворюється в муку, – писав Сухомлинський. – Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з нею можна порівняти з блуканням у сутінках».
У радянській педагогіці обстоювалися колективістські тенденції. Шкільне виховання мало формувати людину, цілком залежну від колективу та думки більшості. Прояви індивідуальності усіляко засуджувалися. Сухомлинський же був прихильником гуманістичної педагогіки. Свої ідеї він виклав у працях «Серце віддаю дітям» та «Батьківська педагогіка».
У 29-річному віці Сухомлинський прийшов працювати директором у школу села Павлиш на Кіровоградщині. На всю школу тоді була одна керосинова лампа. Директор зорганізовувау педколектив на будівництво майстерень, теплиці. Згодом при школі з’явилась кролеферма, пасіка, метеостанція, оранжерея, голуб’ятня, виноградник. Гуртом збирали книжки для шкільної бібліотеки. У Сухомлинського власна книгозбірня налічувала 10 тисяч примірників.
Колеги Сухомлинського розповідали, що він приходив на роботу о 5-й ранку, вмикав лампу в кабінеті і працював. О 8-й виходив зустрічати учнів та вчителів. Закликав дітей виконувати домашнє завдання зранку, а післяобідні та вечірні години використовувати для відпочинку та занять у гуртках.
Колег учив оцінювати не знання, а вміння подолати труднощі, успіх. «Не ловіть дітей на незнанні, оцінка – радість, а не покарання», – говорив Сухомлинський на педрадах.
Помер у 1970-му в с.Павлиш.
Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар