23 грудня 1878р. у с. Шпотівка на Сумщині народився Степан Тимошенко – відомий Український вчений, який дав світові прикладну механіку.

Лауреат найвищих американських академічних наукових нагород у галузі механіки, Лондонського королівського наукового товариства, удостоєний Міжнародної медалі імені Джеймса Ватта.

Народився в сім’ї землеміра та доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у Харкові дворічну школу землемірів.

Степан навчався в Роменському реальному училищі. У 1896–1901 рр. здобував вищу освіту в Санкт-Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, де і залишився асистентом механічної лабораторії. У 1905 році на рік молодого вченого відправили до Інституту прикладної механіки Геттінгенського університету (Німеччина), де він познайомився з відомим німецьким механіком і фізиком Людвігом Прандтлем.

У 1906 р. повертається в Україну, ставши професором кафедри опору Київського політехнічного інституту. В цей час він продовжує досліджувати особливості пружних систем і пише першу версію свого відомого підручника з теорії опірності матеріалів. Але у 1911-му Тимошенко підтримує антиурядові студентські протести, підписавши лист проти міністра просвіти реакціонера Кіссо, за що його звільняють. Вчений повертається до Петербургу, де продовжує свої наукові дослідження, виступає консультантом спорудження військово-морського флоту.

Революційні зміни в Україні 1917 року повертають Тимошенка на посаду професора Київського політехнічного інституту. У 1918 році він допомагає академіку Вернадському започаткувати Українську академію наук, сам очолює Інститут технічної механіки УАН. Однак після окупації Києва армією Денікіна Тимошенку довелося евакуюватися.

У 1920 році Тимошенка обрали професором кафедри опору матеріалів Загребського політехнічного інституту. Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого спеціаліста з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.

У 1922 році вчений переїжджає до США, де стає науковим консультантом компанії «Вестінгауз». З 1927 року – професор Мічиганського університету; організатор відділу прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків. У 1936 році очолив кафедру механіки Стенфордського університету. З 1940 року – дійсний член Національної Академії наук США.

Обирався закордонним членом Академії наук СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1938), Італійської (1948) академій наук; відзначений різноманітними преміями та нагородами. У 1957 году Американське товариство інженерів-механіків встановила почесну нагороду – медаль Тимошенка. Першу медаль отримав сам вчений.

Основні напрями наукової роботи Степана Тимошенка – актуальні проблеми механіки твердого тіла, будівельної механіки й теорії споруд. Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.

 З 1960 р. Степан Тимошенко жив у м. Вупперталь (ФРН), де і помер 29 травня 1972 р. Похований у м. Пало-Альто (США). Його ім’я присвоєно лабораторії Стенфордського університету США, Інституту механіки Національної академії наук України.

Джерело.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua