З початком Першої світової війни добровільно вступив до армії, закінчив Київську школу прапорщиків. За революційні погляди направлений на фронт, воював на Поділлі і в Білорусі.
В українській армії з березня 1918-го. Пізніше очолював штаби Фастівського і Козятинського гарнізонів Армії УНР. Влітку 1919-го – помічник командира бронепотяга, згодом – старший ад’ютант начальника Могилів-Подільського гарнізону. Підвищений до звання полковника.
З кінця 1919-го розпочав партизанську боротьбу проти більшовиків як отаман Орлик: начальник 10-го району Повстансько-партизанського штабу (ППШ), командувач 2-ої (Північної) Повстанської групи ППШ Державного центру УНР в екзилі (1921).
Діяв на Київщині (район Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля, Городянки, Тетерева, Радомишля, Димера, Чорнобиля, Фастова, Макарова), користувався великим авторитетом серед селян. Його загони налічували понад 500 чоловік (у тому числі 120 кіннотників і кулеметна команда), були добре озброєні та обмундировані, мали належно поставлену розвідку і розгалужену мережу інформаторів. Постійними набігами знищували продзагони, червоноармійців, чекістів та їх помічників з-поміж місцевих жителів, руйнували тилову комунікацію Червоної армії. Забороняючи вирубу лісу, повстанці часто атакували лісові «розробки». У жовтні 1921-го на залізниці біля Тетерева влаштували аварію потяга.
Сучасники описували Орлика як блондина середнього зросту з невеликим задиркуватим носом, відзначаючи його хоробрість, кмітливість і залізну волю. Серед селян ходили легенди про невловимого та непереможного отамана.
Внаслідок поранення лікувався в Бучі. Схоплений чекістами 22 січня 1922-го (один із полонених повстанців після жорстоких катувань виказав місцезнаходження отамана) і засуджений до страти.
Розстріляний 26 лютого 1922-го за вироком Київської губчека. Реабілітований 2018-го.
Джерело. © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua є
Немає коментарів:
Дописати коментар