О. Штуль навчався у Крем’янецькій духовній семінарії та Варшавському університеті. Зі студентських років був активним членом українських організацій, займався публіцистикою, співпрацював з українськими періодичними виданнями, зокрема з „Вісником” Д. Донцова. У другій половині 1930-х рр. познайомився та підтримував дружні зв’язки з О. Телігою і Є. Маланюком. Із 1939 року О. Штуль став членом Організації українських націоналістів, перебував у складі культурної реферантури, яку очолював О. Ольжич.
У період Другої світової війни О. Штуль-Жданович був членом похідної групи ОУН А. Мельника, входив до складу редакційного колективу київського часопису „Українське Слово”, з весни 1943 р. був постійним представником мельниківської Організації при штабі військових формувань Тараса Бульби-Боровця – Української повстанської армії та Української народної революційної армії. Від імені мельниківців входив до верховного органу УНРА – Політичної Ради; Працював у редакції газети „Оборона України”. 19 листопада 1943 р. О. Штуль-Жданович разом з Т. Бульбою-Боровцем розпочав переговори з німецькими військовими органами стосовно втілення в життя основних положень меморандуму Головної Команди УНРА. Проте німці, направивши представників делегації УНРА наприкінці листопада 1943 р. до Варшави, а згодом до Берліна, приймають рішення про їх арешт та ув’язнення до концентраційного табору Заксенхаузену. О. Штуль-Жданович і Т. Бульба-Боровець були звільнені лише у другій половині 1944 р. під час формування Українського національного комітету.
У післявоєнний період О. Штуль-Жданович активно займався громадською, політичною, видавничою і публіцистичною діяльністю. Із 1948 р. він став головним редактором друкованого органу ОУН А. Мельника газети „Українське Слово” в Парижі, паралельно очолюючи реферантуру преси й інформації Проводу українських націоналістів. Після смерті А. Мельника з листопада 1964 р. був обраний Головою ПУН. Перебував на цій посаді до самої смерті.
О. Штуль-Жданович – автор численних наукових і публіцистичних статей з теорії та практики українського національно-визвольного руху. Протягом усього життя він „... стремів до знайдення синтези української дійсності, до реалізації здорової консолідації українського політичного, громадського і церковно-релігійного життя”.
О. Штуль-Жданович помер 4 листопада 1977 р. у Торонто. Похований у США на православному цвинтарі Баунд-Брук.
Немає коментарів:
Дописати коментар