Джерело.https://teren.in.ua/2017/02/19/19-lyutogo-v-istoriyi-ternopilshhyny/
*******
Імʼя Степана Сапеляка занесено до реєстру митців-вʼязнів, яких тоталітарна система на довгі роки силоміць запроторила за сірі тюремні мури від усього світу «єдино за слово своє».
Народився Степан Сапеляк в селі Росохач Чортківського району Тернопільської області. Після закінчення школи в 1969 році вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. У стінах університету відкривається його поетичний талант, він готує до видання першу збірку віршів.
У листопаді 1972 року у рідному Росохачі молоді патріоти створюють підпільну організацію, яка визнала своєю метою боротьбу за незалежність Української держави. 22 січня 1973 року на день Злуки Степан Сапеляк разом із друзями-однодумцями розвішав жовто-блакитні знамена в рідному селі та районному центрі Чортків. Крім того, у Чорткові в ці дні було розповсюджено листівки «антирадянського змісту», автором яких був Степан Сапеляк. За це юнака заарештували і посадили майже на 10 років позбавлення волі. В ув’язненні та на засланні на Колимі та в Хабаровському краї поет перебував до 1981 року Табірні рядки поета пройняті болем і відчаєм:
Плаче око на слух. Нерв на вії примерз.
Давить серце з-за ґрат довкруж серця краями.
Тихне плин безнадій із-під нар, з-під ребер,
З-під терпінь німоти сірі зеки-краяни.
Тими зеками-краянами були мужні і талановиті письменники та правозахисники: І. Світличний, І. Калинець, В. Стус, Є. Сверстюк та ін. Їхній стоїцизм допоміг молодому в’язневі вижити, вистояти і писати про волю, про життя, про любов.
За роки ув’язнення та заслання Степан Сапеляк створив чимало. Його поетичний доробок був видрукований переважно за межами України. Перша збірка віршів «День молодого листя» побачила світ у 1980 р. і вийшла в перекладі німецькою мовою у Брюсселі. Усі наступні поетичні книжки друкувалися також за кордоном (у Німеччині, Канаді, США) українською та іноземними мовами: «Несе Амур холодну воду» (ФРН, 1987), «Без шаблі і Вітчизни» (Канада, 1989), «З гіркотою в камені» (США, 1989), «Відлуння вцілілих строф» (Канада, 1990).
Після закінчення терміну ув’язнення поету не дозволили повернутись додому. Спочатку спорядили на Донбас, а потім на Харківщину. Тут, на Слобожанщині у Харкові, він жив до останніх років свого життя. Реабілітували Степана Сапеляка лише у 1991 році, у цьому ж році виходить його перша збірка в Україні під назвою «Тривалий рваний зойк», за яку в 1993 році удостоєний Національної премії імені Т. Г. Шевченка.
До поета нарешті прийшло заслужене визнання його приймають до Національної спілки письменників України. Він – відомий громадський діяч, член міжнародного відділення ПЕН-клубу, голова Української гельсінської групи, один із фундаторів Асоціації незалежної творчої інтелігенції, відповідальний редактор харківського позацензурного видання «Кафедра», співголова Асамблеї Шевченківських лауреатів, лауреат літературно-мистецьких премій ім. І. Франка (США), В. Свідзінського, братів Лепких, Т. Мельничука, першої літературної премії та диплома фонду Волиняків-Швабінських Українського вільного університету. У 2001 році С. Сапеляка нагороджують медаллю «Вʼязень сумління» Міжнародного фонду «Смолоскип», у 2005 – орденом «За заслуги ІІІ ступеня», у 2009 – Хрестом Івана Мазепи. У цьому ж році його удостоєно звання «Харківʼянин 2009 року» в номінації «Діячі науки, культури та мистецтва», а в 2011 р. він отримує звання почесного громадянина Тернопілля.
З-під пера поета вийшло дванадцять книг. Остання – невольнича мемуаристика під назвою «Хроніки дисидентські від головосіку» (2003), працював над епістолярним надбанням, публіцистикою.
«Його творчість у найтяжчу годину уособлювала незламність духу і громадянську совість сучасної української літератури», − резюмував колись Олесь Гончар.
Помер Степан Сапеляк 1 лютого 2012 року, похований у місті Харкові.
Джерело.https://tobm.org.ua/stepan-sapelyak/
Немає коментарів:
Дописати коментар