Джерело.https://teren.in.ua/2017/02/24/24-lyutogo-v-istoriyi-ternopilshhyny/
*******
Медицина у спадок.
Батько Софії Окуневської – Атанас Окуневський походив з давнього українського роду «Окунів» і був священником, доки не померла його дружина і мама Софії Кароліна Лучаківська. Овдовівши, Атанас у вже досить дорослому віці зрікся сану, вступив на медичний факультет Віденького університету і став дуже шанованим повітовим лікарем на Буковині. До речі, його брат і дядько Софії Данило теж мав відношення до медицини – був знаним фармацевтом і одним з перших українців здобув вищу фармацевтичну освіту.
У п’ять років, після смерті мами, Софію віддали на виховання до тітки Теофілії Окуневської-Озаркевич, дружини впливового віце-маршалка, викладача теології, греко-католицького священика Івана Озаркевича. Він був дуже прогресивним, як для того часу і своєї посади, – товаришував з письменниками, науковцями. А тітка, навпаки, була дуже набожною і не підтримувала ні братове захоплення медициною, ні втечі юної Софії – поспостерігати за медичною практикою батька. Втім, на дівчину повчання тітки не діяли.
Неслухняне дівчисько.
У 19 років Софія Окуневська несподівано для родини подалася на курс Львівської академічної гімназії і через рік склала іспити на атестат зрілості, що стало сенсацією, – одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію і єдина в Королівстві Галичини дівчина, що отримала гімназійний атестат. На той час лише 40 українок взагалі мали середню освіту. А Софія до того ж складала «матуру» таким викладачам, як Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Олександр Кониський, Іван Белей і Юліан Кобилянський, брат письменниці Ольги Кобилянської.
Софія і Ольга Кобилянська ще дівчатами познайомилися в сім’ї Озаркевичів і з тих пір майже все життя дружили і підтримували одне одну. Саме Софія порадила письменниці писати українською і особисто навчала фонетиці. А Ольга підштовхнула Софію спробувати й себе у літературі і надрукувати в жіночому альманаху «Перший вінок» оповідання «Пісок. Пісок!»
Перший диплом, докторська і перший шлюб.
У 22 роки Софія вступила на медичний факультет Цюрихського університету, в Австро-Угорщині жінок тоді ще не приймали до університетів. Отримавши диплом, вона стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою галичанкою, що здобула університетську освіту, а згодом, написавши докторську дисертацію про анемію крові, стала ще й першою жінкою, що отримала ступінь доктора медицини.
Софія в Цюриху зустріла Вацлава Морачевського – поляка, ветеринара, знаного критика польської влади і поборника української самобутності. У 25 років – пізно за тодішніми мірками – Софія виходить за нього заміж і, закохана, їде за чоловіком до Кракова, де йому запропонували роботу. А от Софію-лікарку в Польщі не визнали.
Невизнане жіноче право.
Вона «вибивала» собі офіційний дозвіл на самостійну лікарську практику аж на засіданні сенату Краківського університету, де все ж таки визнали її докторський диплом – через чотири роки після отримання в Цюріху. Втім, ні цей факт, ні навіть захист наукової праці «Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів» не допомогли Софії знайти гідну роботу. До того ж, вона народжує діток – сина Юрія, а за рік доньку Єву, і це теж не сприяло її професійній реалізації. Чоловіка тим часом запрошують на практику до Карлових Вар, а Софія, поки малі діти, їде гостювати до родини до Львова.
Вперше практикувати Софії дозволили у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Персонал працював тут на благодійних засадах, але Софії залежало не на грошах, а на можливості нарешті працювати лікарем. З-поміж різних відділень вона одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею в Галичині.
Лікарка від Бога.
Софія, скучивши за улюбленою медичною справою, розгорнула при «Народній лічниці» активну діяльність: уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок. Також вона уклала словник української медичної термінології і була співініціаторкою створення «Лікарської комісії» – першої профспілки лікарів.
Окуневська була першим лікарем Галичини і Австро-Угорщини, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією, в тому числі і з раком шийки матки.
Невиліковна рана жіночого серця
Увесь період кар’єрного злету Софія Окуневська жила на два доми: сама мешкала і працювала у Львові і виїжджала у Карлові Вари, де мав успішну практику чоловік. В один з таких приїздів вона й дізналася про його зраду. Вацлав, якого вона в усьому підтримувала і поважала за українські погляди, з часом перетворився на ревного поборника Польщі. Виявилося, таку зміну поглядів спричинила жінка – відома польська художниця Марія Водзіцька, аристократка на 12 років молодша за Софію. Вона вела світське життя, мандрувала курортами і малювала портрети своїх коханців – Морачевського теж. Портрет її авторства досі зберігається у Львівській ветеринарній академії.
Софія важко пережила зраду чоловіка, вони розійшлися зі скандалом, і від повного відчаю її врятувала… Перша світова війна. Окуневська покинула свою львівську практику і пішла лікувати українців в австрійські табори. І вже по закінченню війни подала на офіційне розлучення і нарешті відкрила свою власну лікарську практику.
Фатальні випробування
Ще одна трагедія цієї видатної жінки – самогубство доньки Єви. Через кілька місяців після розлучення батьків вона наклала на себе руки. На рік Софія буквально замкнулася і не спілкувалася ні з ким, окрім пацієнтів і сина. Не меншим ударом смерть доньки стала й для колишнього чоловіка Вацлава Морачевського, якого після війни запросили викладати до Львівської академії ветеринарної медицини. Кажуть, урну з прахом доньки він завжди носив з собою – навіть на лекції. З урною доньки його й поховали у 1950 році.
Відродили до життя Софію син та новонароджена онука, а також громадські ініціативи – по траурі видатну лікарку дедалі частіше запрошували на лекції та зустрічі львівського жіноцтва, також вона увійшла до Українського товариства жінок з вищою освітою. Хоча продовжувала жити сама, і це, зрештою, зіграло фатальну роль.
Софія Окуневська померла… від раптового апендициту. Жінка, яка рятувала тисячі життів, у момент несподіваного нападу опинилася на самоті – нікого було навіть покликати на допомогу. Поки нарешті її госпіталізували, вже було пізно: вона померла у 61 рік від гнійного зараження.
Її поховали на Личаківському цвинтарі у Львові. У сімейному склепі разом з нею лежать син, чоловік-зрадник, донька і онука Софія, названа в честь видатної бабусі.
Така от історія, україночки…
Джерело.https://ukrainky.com.ua/sofiya-okunevska-persha-ukrayinska-zhinka-likarka-ginekolog/
Немає коментарів:
Дописати коментар