Народився у с. Кобиловолоки, тепер Теребовлянського району Тернопільської області. Початкову школу закінчив у рідному селі. Навчався в гімназії у Тернополі, а згодом переїхав до Перемишля, де навчався в гімназії, яку закінчив у 1901 р. Тут брав активну участь в українському громадському житті, керував хором.
У 1901—1902 pp. навчався на юридичному факультеті Львівського університету. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету він разом з іншими українськими студентами в 1902 р. залишає Львівський університет і переводиться на навчання до Краківського університету, який закінчує у 1905 р.
Під час навчання брав участь в організації селянського повстання проти польських чиновників в рідному селі Кобиловолоках (1902), за що був змушений відбути чотирирічну службу (1903—1907)
в лавах резервістів австрійської армії.
Після закінчення університету пройшов обов’язкову шестирічну практику кандидата в адвокати: спочатку в містечку Тлусте (тепер смт. Товсте), а потім у м. Заліщиках на Тернопільщині. У 1903—1914 pp. працював помічником у адвокатських канцеляріях Володимира Охримовича, Єроніма Калитовського та Йосипа Сапіри, у 1921—1937 pp. був помічником адвоката Антона Винницького в Заліщиках. Короткий час (1911—1912) працював нотаріусом в м. Сараєво (Боснія-Герцеговина).
З початком Першої світової війни мобілізований на військову службу до австрійської армії. Спочатку служив у інформаційній службі штабу армії в Моравській Остраві (Чехія). Після перебування у військовому шпиталі (1916) в Кракові (Польща) переведений на службу до Львова, де також служив у інформаційній службі штабу австрійської армії.
Брав активну участь у процесах державотворення Західно-української народної республіки (ЗУНР), був офіцером Української галицької армії, повітовим комісаром у м. Тлустому. Від березня до 16 липня 1919 — повітовий комісар у Борщеві на Тернопільщині; уповноважений уряду ЗУНР в Чортківській військовій окрузі по боротьбі з контрабандою; референт преси у військовому відомстві ЗУНР — Державному секретаріаті військових справ.
У грудні 1918 р. делегований до Української Національної Ради ЗУНР від Заліщицького повіту, брав участь у роботі сесій в її тогочасній столиці — м. Станиславові. У квітні — червні 1919 р. був повітовим комісаром Борщівськош повіту.
Від середини липня 1919 р. разом з урядом ЗУНР перебував у Кам’янці-Подільському і Жванці та брав участь у військових діях на території України. У 1920 р. його заарештувала польська влада, відбув півторамісячне ув’язнення у бережанській тюрмі.
Того самого року знову Василя Бараника ув’язнили на два місяці за те, що був секретарем революційного комітету Галицької радянської соціалістичної республіки в Заліщиках.
Після здобуття ступеня доктора права відкрив власну адвокатську канцелярію в Заліщиках (1935) і займався переважно цивільними справами, а також був захисником на багатьох політичних процесах польської влади над українцями.
За активну національну діяльність адвоката Бараника знову ув’язнювала польська окупаційна
влада:
у 1922 р. два місяці просидів у чортківській тюрмі за участь у бойкоті виборів до сейму Польщі;
у 1923 р. його ув’язнили за організацію українських кооперативів;
у 1927 р. засудили на два місяці за організацію товариства «Сільський Господар»;
у 1930 р. два місяці відбував ув’язнення у чортківській тюрмі за те, що свій виступ у сенаті (7.03.1930), який був спрямований проти Міністерства внутрішніх справ Польщі, закінчив словами з вірша Івана Франка «Вічний революціонер»;
у 1931 р. його ув’язнено на півтора місяця за організацію українських молочних кооперативів.
Крім фахової адвокатської діяльності, був упливовим громадсько-політичним діячем та організатором українського життя в Заліщицькій окрузі:
голова повітового відділу «Сільського Господаря» (1921—1939); директор філії «Українбанку» (1921—1940);
член правління товариств «Рідна Школа» та «Просвіта»;
член товариств «Сила» (1921—1937) і «Луг» (1935—1938).
За політичними переконаннями упродовж 1924-39 pp. був активним діячем партії «Українське національно-демократичне об’єднання» (УНДО), членом Центрального Комітету партії в 1931—1932 pp. 11 березня 1928 р. адвоката В. Бараника обрали послом сенату Польщі від УНДО (1928-30).
На першому засіданні сенату (28.03.1928) увійшов до складу регламентної комісії. Член «Союзу
Українських Адвокатів у Львові». 13 вересня 1940р. цього відомого українського адвоката заарештували органи НКВС. Згодом його перевезли до тернопільської тюрми, де 27 вересня 1940 р. висунули звинувачення у членстві та активній діяльності в УНДО.
Одружився з Марією Руцницькою у 1909 p., разом виховали трьох дітей: Івана, Ганну та Богдана. Нащадки проживають в США та Канаді.
Василь Бараник помер у харківській тюрмі 9 квітня 1941 p., за іншими даними — розстріляний в тернопільській тюрмі у червні 1941 р. при панічному відступі радянської армії перед фашистами. Місце поховання невідоме.
Реабілітований у 1989 р.
На честь Василя Бараника в м. Заліщиках Тернопільської області на фасаді будинку, в якому він мешкав, 18 вересня 1994 р. відкрито меморіальну таблицю (скульптор Василь Садовник). На відкритті таблиці були присутні діти адвоката — Ганна та Іван зі США, Богдан з Канади, внук Орест і правнучка Наталія зі США та інші родичі.
Ім’я Василя Бараника викарбовано на гранітній плиті братської могили жертв сталінських репресій в 1939–1941, яка споруджена на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. У Заліщицькому районному краєзнавчому музеї і народному музеї «Стрілецька слава» на його честь організовують години пам’яті та виставки.
Джерела.
Кушнерик, Г. Бараник Василь Матвійович [Текст] / Кушнерик Г., Пиндус Б. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А – Й. — С. 79-80. — Режим
https://irp.te.ua/barany-k-vasy-l-matvijovy-ch/
Немає коментарів:
Дописати коментар