Зеновій Грицай (син отця-декана) Йосифа Грицая народився 13 травня 1913 року в селі Заднишівка Підволочиського району Тернопільської області. Початкову школу закінчив у селі Колодіївка Скалатського району. Вчився у Тернопільській державній гімназії №2 у 1933 році. Після закінчення гімназії записався на теологічні студії у Львові, але згодом змінив свою постанову, залишивши студії теології. Потім старався про прийняття в університет, але його прохання було відкинено з причини браку місця. Тому він займався фізичною роботою вдома.
У 1927 році батько був переведений парохом у село Чернихів, де поселився разом з родиною. З юначих літ Зеновій Грицай був активним членом організації "Сокіл", "Просвіта", а також товариств "Рідна школа" і "Сільський господар".
У час навчання в гімназії разом зі своїм братом Анатолієм на канікулах навчав молодь різних спортивних вправ, з якими виступали на фестонах. Товариство "Сокіл", окрім спортивного скерування, ще мало місію виховання молодих сельчан в українському націоналістичному дусі.
Зеновій організував у селі та керував мандоліновою оркестрою при гуртку товариства "Рідна школа" в 1935 році, яка виступала на концертах, а також з хористами, які співали на Службі Божій в Церкві.
З 17 вересня 1939 року став учителем в Чернихівській сільській школі, а після закінчення учительських курсів у Скалаті Зеновій Грицай був переведений учителювати до села Ігровиця.
Тут його арештували за участь в контрреволюційній націоналістичній організації – ОУН. Від цього дня перебував під слідством в підвалі НКВД м. Тернополя (до 2.09.1941 р.). Після чого був відправлений у виправно-трудову колонію в м. Норильськ, а згодом у Середню Азію. Але через відсутність доказів не був суджений.
У 1946 році Зеновій Грицай був звільнений і повернувся до Чернихова, де вже нікого із своїх рідних не застав. Знову приступив до вчительської праці, а невдовзі одружився з Наталією Семчишин.
1 серпня 1949 року його знову арештували, й він перебував у підвалі Тернопільського НКВД до 25 липня 1950 року.
З кримінальної справи на Зеновія Грицая, яка знаходиться в Тернопільському обласному архіві, відомо, що з 1935 року Зеновій Грицай був завербований в Організацію українських націоналістів (псевдо "Нюня") – Михайлом Ступкою. ОУН була заборонена як при польській, так і при радянській владі, бо вела рішучу боротьбу проти окупантів України – основною її метою було створення Самостійної Української держави.
Після звільнення з тюрми Зеновій Йосифович знову повертається до праці у школі. Заочно закінчує курси іноземних мов у Москві. Учителює у Дубовецькій сільській школі, з 1951 року – у Малашівцях, згодом – в Обаринцях (тепер Кобзарівка), де вчив німецьку мову і співи, потім повертається в с. Чернихів.
Не просто у час комуністичного поневолення було працювати людині з глибокими національними переконаннями та впевненістю в обов'язкову самостійність України. Тому він змушений міняти місце роботи, знову в Малашівцях, після цього в с. Плесківці – початковій школі і звідси пішов на пенсію.
Велику культурно-просвітницьку, духовну роботу Зеновій Грицай проводив у селах Чернихів, Іванківці, Малашівці. Діставши музичну освіту в гімназії, грав на скрипці, був керівником хору як в школі, так і в селі.
За творчу працю й активну участь в організації та керівництві хоровими колективами був неодноразово нагороджений грамотами та дипломами, здобував призові місця на оглядах художньої самодіяльності району й області.
Останній виступ З.Й. Грицая з хором в с. Чернихів відбувся у 1980 році на святкуванні Шевченківських днів.
13 грудня цього ж року раптово обірвалася його земна життєва дорога.
Велелюдним був похорон людини, яка користувалася у селі великою повагою і шаною.
Священик Мирон Драбик відзначив у своєму слові великий внесок покійного в історію села.
Незважаючи на тогочасну радянську політику атеїзму, проводи відбувалися за всіма християнськими приписами. Попрощатися з Зеновієм Грицаєм прибули односельчани, діти і вчителі зі школи, родина і знайомі з села і навколишніх сіл, отець Дурбак з с. Великий Івачів, з яким покійний відбував сибірські "курорти".
Під звуки оркестру, спів жіночого церковного хору с. Малашівці, чоловічого хору села Чернихів відійшов у Вічність воістину великий син мінного народу.
Джерело.
опубліковано 2 січ. 2017 р., Степан Гринчишин. Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014
Джерело.
http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/zlocini-nkvd/zenovijgricajavtorgricajdaria
Маленьке уточнення: З. Грицай народився у с. Заднишівка Скалатського повіту (У 1913-му р. не існувало Підволочиського району, він утворений "совітами" лише 1940-го року).
ВідповістиВидалитиДякую
Видалити