Загальна кількість переглядів!

середа, 16 червня 2021 р.

Загинула в Норільску: Марія Гуменюк — зв’язкова УПА «Калина».

Два джерела інформації.
Марія Гуменюк — зв’язкова УПА «Калина».
******
…Оповідають, що в неї були великі голубі очі, та й сама вона була гарною, можливо, навіть «першою дівчиною» в гуцульському селі Яворові.

Розказують також — Марія Гуменюк, 1926 р.н., дочка Федора і Гафії, росла талановитим дівчам, змалку опанувала художню вишивку, ткацтво, гарно співала, малювала і навіть грала на мандоліні — інструмент часів Першої світової війни приніс батько. У родині Гуменюків було шестеро дітей, жили в середньому достатку, політикою цікавилися мало, але брали активну участь у роботі сільського осередку «Просвіти». Коли в 1942 році на Гуцульщині започаткувався національно-визвольний рух, старший син Іван і молодша дочка Марія вступили до лав підпілля.

Повстанські дороги зв’язкової УПА Марії-«Калини» пролягали Гуцульщиною і Буковиною. Її старша сестра оповідала: «Дисципліна там була залізною. Коли надходив наказ перенести «штефету» (зашифроване письмове повідомлення), то це могла бути морозна ніч, хуртовина чи дощі з громами — байдуже. Він мав бути виконаним належним чином і в обумовлений строк.

Не раз і не два Марія виходила з хати опівночі, а поверталася на другий-третій день — змучена, вся в болоті, з промоклими постолами. Де була і з ким зустрічалася — про це нікому ні слова не говорила. Ми, домашні, й не намагались вивідати, лише дєдя (тато) дивився на сестру співчутливо й неоднократно повторював: «Дитино-дитино, що тебе чекає? Як у воду дивився…».

«Калину» захопили 29 жовтня 1945-го і понад півроку катували на допитах — спочатку в Косові, а згодом в Коломиї. Трималася стійко і, як твердять, називала зв’язки лише з тими, хто на той час загинув, — в усякому разі нікого з її «подачі» не було ні заарештовано, ні переслідувано.

Аж у другій половині травня 1946-го її судив військовий трибунал МВС Станіславської області (хоча й не була військовозобов’язаною СРСР і не приймала відповідної присяги — така ось казуїстика радянської судової системи!). Як членкиня революційної ОУН (чого не заперечувала!) отримала «стандартний» термін покарання: 10 років таборів і ще 5 обмеження в правах. Відбути присуджене і залишитися живою їй не судилось…

«Суверенна УРСР» (аякже — повноправний член ООН!), як відомо, не мала на своїй території мережі тюрем, де б відбували терміни засуджені за статтею 58 тодішнього карного кодексу («Контрреволюційна діяльність»), тож БУКВАЛЬНО ВСІХ таких «зеків» везли в «братню» РСФСР. Марія потрапила до Комі АРСР — поселення Кочмес неподалік Інти і Воркути. Це був суто табірний «посьолок», бо після згортання «архіпелагу ГУЛАГ» від нього залишився тільки… цвинтар з одним-єдиним меморіальним Хрестом, а за назвою «Кочмес» нині не знайдеш нічого — ні на карті, ні в Інтернеті.

Із табірної зони Л.К. 274/3-Т Марія писала листи, прикрашаючи кожен з них малюнками квітів. Чудом збереглися дві її листівки, зроблені з кори тамтешньої берези (див. фото), напис на звороті гласить: «Дорога сестричко, посилаю Тобі щирі побажання на цій скромній корі з сибірської берізки; ця берізка оповість Тобі про наше горе та пережиття. Вона рівно ж з нами терпить цей острий клімат та вразливі північні вітри. Марія, 8/ХІ 46».

В іншому листі Марія виклично писала, що їх заставляли «святкувати» річницю більшовицької жовтневої революції, а «ми — пише — при тій оказії відсвяткували Дмитрія». Така поведінка спричинила численні переслідування тюремників і врешті-решт найбільш «невиправних зеків» етапували до Норильська — «міста, спорудженого на кістках осуджених». По дорозі їх нещадно пограбували, так що в першому листі з нового місця нескорена зв’язкова УПА повідомляла: «Привезли нас на холод і на голод — доведеться погибати».

Але творча натура дівчини навіть у цих нелюдських умовах нуртувала діяльністю, несумісною з ідеологією «правильної радянської людини» — вона починає вишивати, використовуючи доступні підручні матеріали й надсилає своїй мамі (до речі, виселеній в Караганду) хустинку з крамольним написом — «На спомин мамці з ляґру 1947 р.». Невсипуща цензура з «Чорного кабінету», описаного Леопольдом Авзеґером, котра займалася перлюстрацією поштових пересилань «проморгала» цей явно «антирадянський твір» і він зберігся донині…

За «порушення правил поведінки» Марію дуже часто карали то «штрафним ізолятором», то БУРом («барак усиленного режиму»), що не могло не відбитися на здоров’ї — особливо в умовах напівголодного утримання та суворого клімату Заполяр’я, й 13 листопада 1950-го її не стало. Не виключено, що смерть була насильною, але в кримінальній справі 9729 П про це нічого не сказано. Як і про те, що було вчинено з тілом померлої, і, якби не свідчення Дарії Кошак-«Христі», — добре знаної підпільниці в Косові, то ніхто б і не довідався: померлу Марію Гуменюк-«Калину», як і тисячі інших закатованих, було викинуто у відпрацьовану шахту з добування нікелевої руди неподалік гори Шмідта. Там спочивають сотні борців за волю України. Вічная їм пам’ять!

Василь Павлів.
«Гуцульський край», №34, 23.08.2019 року
(Дослівно мовою оригіналу - статті).
*****

Марія Гуменюк народилася 1926р. у старовинному с. Яворів, що на Гуцульщині, у багатодітній родині. Крім неї, у її батьків, Федора і Гафії, було ще два сини й донька. Першою і найкращою подругою для Марії стала її старша сестра Параска – вірний і надійний порадник, поціновувач її багатьох здібностей. Щедро обдарована природою, Марія з раннього дитинства чудово малювала й співала, самостійно засвоїла гру на мандоліні та гітарі, мала успіх як акторка у виставах драмгуртка місцевого осередку товариства «Просвіта». Зважаючи на такі риси характеру Марії, як допитливість, відповідальність, рішучість та доброзичливість, можна припустити, що цю чарівну дівчину із розвинутим почуттям власної гідності очікували неабиякі успіхи на життєвому шляху. На жаль, цей шлях для Марії видався коротким і трагічним.

У червні 1941р. Марія успішно закінчила сільську семирічну школу. На початку німецько-радянської війни, як і більшість її однолітків, долучилася до активної підтримки місцевих учасників визвольного руху. Навесні 1944р. склала посвяту і була зарахована до складу членів Організації українських націоналістів (псевдо «Калина»). За умов суворої конспірації ніхто із членів її родини не мав знати, що вона – заступник станичної, а також зв’язкова навчальної сотні куреня «Гуцульський» Воєнної округи-4 «Говерла» УПА-Захід.

Марію заарештували 29 жовтня 1945р. Цього дня неподалік Яворова у перестрілці з опергрупою НКВД загинув її коханий – повстанець із сотні Івана Шкондеюка («Святослава»). Коли оперативники на мотузці тягли його мертвого через села, Марія в нестямі вигукнула: «Убивці!». Під час тривалого слідства, що супроводжувалося тортурами, вона трималася стійко і жодного повстанця не видала.

18 травня 1946р. Марію засудили о 10 років виправно-трудових таборів ГУЛАГу, а далі етапували до табірного пункту на станції Кечмес Інтинського виправно-трудового табору (нині Республіка Комі, Російська Федерація). Там дівчина працювала у бригаді, яка осушувала болота навколо станції, а також на підсобних будівельних роботах. Було нелегко, проте Марія не втрачала віри у власні сили. Свідченнями цього були її листи до Параски – на невеличких клаптиках паперу (зокрема, саморобному з береста), на яких неодмінно були чудові замальовки, а за змістом нерідко інакомовні.

У лютому 1948р. Інтинський табір увійшов до складу системи таборів ГУЛАГу «з особливо суворим режимом утримання для особливо небезпечних політичних злочинців» і був перейменований в особлаг № 1 або Мінлаг. І за таких нестерпних умов Марія заохочувала своїх подруг-політв’язнів до «націоналістичних проявів», зокрема відмовлятися від святкування радянських «червоних дат».

Імовірно, через безкомпромісну позицію і демонстративне небажання трансформуватися в «советского человека», влітку 1949р. Марія потрапила на етап до Горлагу (особлаг № 2) (нині м. Норильськ Красноярського краю, Російська Федерація). Спочатку їхній новоприбулий «контингент» з Інти налічував 150 дівчат, а рік по тому, через переохолодження та виснаження, серед живих залишилося лише декілька десятків осіб. Марія це передбачала, тому не випадково в листі з Норильська до Параски вона бідкалася, що «привезли нас на холод і на голод. Доведеться, мабуть, погибати».

Марія померла 13 листопада 1950р. внаслідок запалення легенів. Похована на табірному цвинтарі біля підніжжя гори імені Шмідта на околиці м. Норильська. Реабілітована 20 лютого 1992р.

Для збільшення натисніть на зображення
Для збільшення натисніть на зображення.
лист - (березова кора) Марії Гуменюк до сестри.
*****
Матеріали Марії Гуменюк передав до фондів Меморіального комплексу її племінник – Василь Гуменюк, відомий дослідник Яворівського фотоархіву УПА. Він розповів, що його матір зберігала листи від Марії в окремому пакуночку, а два листи інакомовного (антирадянського) змісту на папері з береста, вона поклала у скляну банку і заховала в яслах у хліві. У 1951р., коли опергрупа МГБ за підозрою родини Гуменюків у прихильності до українського визвольного руху робила обшук у їхній садибі, усі листи з ГУЛАГу, окрім тих, що були заховані в хліві, було конфісковано.

Характерно, що в листі, надісланому Марією 8 листопада 1946р. своїм рідним, намальовані чотири квітки, що ілюструють «поздоровлення» до «свята» Великої жовтневої соціалістичної революції.

Джерело.https://www.warmuseum.kiev.ua/_ua/projects/memory/18.php


Немає коментарів:

Дописати коментар