«Головною рисою російського національного характеру є жорстокість, і то жорстокість садистська. Кажу не про окремі вибухи жорстокості, а про психіку, про душу народу. Ми жорстокі звірі, в наших жилах все ще тече темна і зла рабська кров – отруєна спадковістю татарського і кріпацького ярма».
Колективна жорстокість:
Зауважимо, що Максим Горький, перебуваючи у 1922 році в Берліні, написав відому скандальну статтю «Про російське селянство», яка ніколи не друкувалася в СРСР.
Наведу окремі її положення, якими він характеризував росіян:
«Винятково російському народу притаманне почуття особливої жорстокості, холоднокровної, яка випробовує межу людського терпіння і ніби вивчає чіпкість, стійкість до життя. У російськiй жорстокості відчувається диявольська витонченість, у ній є щось тонке, вишукане. Якби факти жорстокості були виразом збоченої психології одиниць – про них можна було б не говорити, в цьому випадку вони матеріал психіатра.
Але я маю на увазі лише колективні забави муками людини. Хто був більш жорстокий: білі чи червоні? Мабуть, однаково, адже і ті, й другі – росіяни. Про ступінь жорстокості росіян значимо відповідає сама їх історія».
Горький також зазначав:
«Жорстокість – ось, що все життя вражало і мучило мене. В чому, де коріння людської жорстокості? Я багато думав над цим і – нічого не зрозумів і не розумію».
Коли Горький шукав відповіді на своє запитання, ще не було наукових відкриттів генетиків і сучасної психіатрії щодо найважливіших характерних рис народу та про спільні біологічні і спадкові риси його характеру.
На думку міжнародних психіатрів, садистська схильність росіян –це не лише їхнє загальне масове психічне відхилення, а також – генетично успадкований їх рабський характер.
Звірі ХХІ століття
Наведу сьогоденні приклади «садистської жорстокості російського національного характеру», в «жилах» якого до цього часу «тече темна і зла рабська кров», на окупованому Донбасі.
За даними СБУ, 47 українських військових, які перебували у полоні на Донбасі, звернулися до міжнародних організацій, у тому числі до Верховного комісара ООН iз прав людини, з заявами про катування російськими військовими і їхніми найманцями.
За свідченням українських полонених, до них застосовувалися такі тортури: ампутація кінцівок, відрізання вух, статевих органів, різні способи удушення, ураження струмом, нанесення опіків хімічними речовинами, звіряче жорстоке побиття гумовими палицями і зґвалтування ними, залишення без їжі до втрати свідомості, погрози вбивством та імітація розстрілів, що є психічними тортурами.
Окремі катування українських військовополонених російські бойовики фіксували на відео і демонстрували його іншим полоненим, щоб ті зрозуміли, що з ними буде, якщо не перейдуть на бiк Росії або не будуть співпрацювати з ФСБ.
Такі дії у психіатрії кваліфікуються як психологічний (моральний) садизм – форма садизму, за якої жертві заподіюють не фізичні, а психiчнi, морально-етичні страждання у вигляді приниження, образ, погроз тощо.
За свідченнями 1402 українських військовослужбовців, до абсолютної більшості з них застосовувалися різні тортури, щоб примусити перейти на бік Росії.
За даними СБУ, 27 бійців, які опинилися у полоні, під психічними і фізичними тортурами перейшли на бік ворога, 63 військовополонених через катування змушені були дати згоду на співпрацю з російськими спецслужбами і повідомили про факти їх вербування після повернення з полону.
Наприклад, ватажок підрозділу російських найманців «Спарта», уродженець Ухти, росіянин Арсеній Павлов на прізвисько «Моторола» (до війни був автомийником, судимий за водіння автотранспортом у стані алкогольного сп’яніння, розшукувався в Росії за викрадення автомобіля), який став символом садизму і тероризму, брав активну участь у вбивствах українських військових полонених та їх жорстоких катуваннях.
На початку квітня 2015 року перед телекамерами і журналістами «Моторола» цинічно, нецензурними словами вихвалявся, що він особисто розстріляв 15 українських полонених, поставивши їх на коліна.
Ще один приклад: громадяни РФ, російські неонацисти Ян Петровський (позивний «Великий Слов’ян», уродженець Іркутська) та Олексій Мільчаков (позивний «Серб») у 2014 році створили диверсійну штурмову розвідувальну групу «Русич», яка складалася з ультраправих російських бойовиків, ще входили до сумнозвісної групи швидкого реагування «Бетмен» так званої «ЛНР», що воювала на боці Росії проти України.
Під час бойових дій Петровський і Мільчаков знімали на відео і фото, як вони відрізають вуха загиблим українським військовослужбовцям, а також як жорстоко знущаються з поранених українських військовополонених, катують їх та глумляться над тілами загиблих (бертранізм – крайня форма садизму).
Відео і фото зазначені нелюди виклали у соцмережі «Вконтакте». Петровський і Мільчаков «прославилися» після того, як 5 вересня 2014 року розстріляли із засідки колону батальйону «Айдар» біля селища Металіст і бійців 80-ї окремої десантної бригади ЗСУ біля села Щастя Луганської області.
Навіть у самій «ЛНР» Петровський і Мільчаков були визнані садистами, мародерами і вбивцями. Про свої звірячі злочини Петровський і Мільчаков розповіли журналістам в інтерв’ю по скайпу в грудні 2015 року.
Росіяни люблять вбивати і ґвалтувати
Російський письменник Вiктор Єрофєєв говорить:
«Росіяни люблять час від часу дивитися на повішених. На трупи. Росіян це розбурхує. Росіянин роздирається між самознищенням і волею до насильства. Важко уявити собі народ, який був би найбільше схильний до мук себе та інших. Росіянин любить пошкодити іншому життя, засадити у в’язницю або хоча би вимотати нерви. У росіянина глибоко в душі сховано бажання вбивати».
Такими ж садистами росіяни були в усі часи Російської імперії, під час більшовицького «червоного і великого терору», Голодомору в Україні, масових депортацій цілих народів, Другої світової війни, в Афганістані, залишаються ними і сьогодні в окупованому Донбасі, Криму та Сирії. Прикладів цьому безліч.
Російський письменник-мемуарист, учасник війни Леонід Рабічев у своїй книзі описує, як вчиняли російські солдати й офіцери з німецькими жінками і неповнолітніми дівчатками (цитую мовою оригіналу для росіян):
«Наши танкисты, пехотинцы, артиллеристы, связисты нагнали колонну беженцев и, позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек. Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают... А сзади уже следующее подразделение. И опять остановка, и я не могу удержать своих связистов, которые тоже уже становятся в новые очереди, а телефонисточки мои давятся от хохота... До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей».
Американський історик Уїльям Лютер Пірс засвідчив:
«Коли російські військові частини перехоплювали колони німецьких біженців, які тікали на Захід, то вони творили таке, чого в Європі не бачили з часів навали монголів у Середні віки. Всіх чоловіків зазвичай просто вбивали на місці. Всіх жінок, майже без винятку, піддавали груповому зґвалтуванню. Така була доля і восьмирічних дівчаток, і восьмидесятилітніх бабусь, і жінок на останніх стадіях вагітності.
Жінкам, які чинили спротив зґвалтуванню, перерізали горло або розстрілювали. Іноді радянські танкові колони просто чавили гусеницями біженців, які врятувалися. Коли військові частини Радянської Росії займали населені пункти Східної Прусії, то вони починали таку звірячу оргію тортур, зґвалтувань і убивств, що неможливо все описати в повному обсязі. Інколи російські військові кастрували чоловіків і хлопчиків, перед тим як вбити їх. Іноді вони видавлювали їм очі або спалювали їх живими. Деяких жінок, після групового зґвалтування, розпинали, прибивши їх ще живими до дверей комор, а потім використовували їх як мішені для стрільби».
Насильство як спосіб життя
Російський письменник Ігор Яркевич відзначає:
«Насильство в росіян у словах, у справах, і в крові. Насильство для Росії – це спосіб життя. Держава під назвою Росія з самого початку створювалася як садомазохістський проект. Країна, де одна частина населення може існувати лише в тому випадку, коли робить боляче іншiй».
Генерал США в роки Другої світової війни Джордж Сміт Паттон відзначав:
«Нарівні з іншими азіатськими рисами характеру, росіяни не шанують людське життя –вони сучі діти, варвари і хронічні алкоголіки. Росіяни не змінилися з часів Чингісхана до часів Сталіна. І вони не зміняться ніколи».
Президент Росії Путін говорив:
«Є ще така старовинна російська забава – пошук національної ідеї». На що російський журналіст, депутат Державної Думи РФ чотирьох скликань ОлександрНевзоров зауважив:
«Так звана «руская ідея», як би вона не формулювалася на початку, завжди приводить тільки до одного – до необхідності намотувати чужі кишки на гусениці наших танків».
Англійський письменник Рональд Нокс закликав європейську спільноту «виключити з числа європейських народів росіян, оскільки російська нація, яка зневажає працю і порядок, стоїть на нижчій ступені людського розвитку».
Великий дім божевільних
Корінні мешканці Санкт-Петербурга, подружжя росіян Жанна та Олексій Шумаки в інтерв’ю газеті «Україна молода» (від 4 жовтня 2016 р.) заявили, що «змушені були всією сім’єю втекти з Росії, з цього «будинку для божевільних», щоб не підтримувати Путіна і його політику, працюючи там, сплачуючи податки, які підуть на війну з Україною, Сирією, Грузією, скрізь, де Росія воює».
Подружжя Шумаків наголошує: «У росіян повністю відсутнє усвідомлення того, що саме вони відповідальні за своє життя. Вони не звикли творити своє майбутнє, сподіваючись, що хтось це зробить за них. Зробити не собі добре, а головне – сусідові погано. Такий менталітет міцно сидить у свідомості переважної більшості росіян».
Ще в ХІХ ст. визнаний класиком російської літератури Микола Гоголь відзначав: «Є у російської людини безкорисна любов до підлості. Вона нічого з цього мати не буде, але гадість ближньому зробить».
Російська поетеса, письменниця, драматург, літературний критик Зінаїда Гіппус писала: «Росія – дуже великий божевільний дім». У 1920 році емігрувала до Парижа, різко не сприймаючи «сіоністський більшовицький режим у Росії».
Російський філософ, богослов Володимир Соловйов стверджував: «Росіяни навіть не здатні мати ум та честь, а завжди мали і тепер мають одну підлість».
«Наша історична місія – не в тому, щоб самим краще жити, а в тому, щоб нагадити сусідам», – заявив в інтерв’ю радіо «Ехо Москви» 23 лютого 2015 року диякон РПЦ Московського патріархату Андрій Кураєв.
Росіянка Анна Белінська говорить: «Я не можу говорити, що ненавиджу росіян. Ненависть –це не те слово. Не можна, наприклад, ненавидіти сифіліс. Від сифілісу потрібно захищатися і сифіліс потрібно знищувати. Росіяни длямене– це сифіліс людства і не більше того».
Подібне про росіян ще в ХІХ ст. стверджував російський публіцист, письменник, філософ Олександр Герцен «Всю Росію охопив сифіліс патріотизму».
«Наш російський патріотизм найяскравіше проявляється в ненависті до інших», – відзначає московський журналіст Антон Орех.
Російська письменниця Тетяна Толстая пише: «Для мене російський патріотизм жахливий, і не лише по тій очевидній причині, що він смертельно і безпомилково пахне фашизмом, але головним чином тому, що його ідея і мета замкнути «русскій мір» від самого себе, заткнути всі щілини, дірки і пори, всі кватирки, з яких тягне веселим вітром чужих культур, і залишити росіян наодинці один з одним».
Деградація і дебілізація
Російський поет і письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Бунін писав:
«Относительно духовности, морали и интеллекта, то московское образованное общество – это сборище разрушителей, кощунственных людей, духовных бродяг, умственных мошенников, моральных развратников, бесстыдных лжецов, простецких хвастунов и дикарей. Но все они – высокомерные до посмешища. К этому, извините, «обществу», относятся также и нравственные и умственные, сифилитические калеки, идиоты, уроды, полусумасшедшие, истерические люди, циничные моральные и физические проститутки обоих полов.
И вот это гнусное мракобесие-болото считаем мы, московиты, своей духовной, культурной и умственной элитой, передовым авангард новой Московии. Тьфу! Я с ужасом думаю, кого нарожает это пьяное кровавое быдло, захватившее власть в России, и что будет с моей страной через два-три поколения. Впрочем, что тут думать. Всё более или менее ясно».
Згідно зі статистичними даними, населення Росії станом на 1 січня 2015 року становило 146 267 288 чоловік, з них росіян – 81%.
У серпні 2015 року російський лікар-психіатр вищої категорії, провідний спеціаліст iз розробки і впровадження федеральних програм з надання психологічної і психіатричної допомоги населенню Олександр Федорович заявив, що 4,3 млн., або 3% жителів Російської Федерації страждають шизофренією.
У лютому 2016 року російські спеціалісти у сфері психіатрії забили на сполох, заявивши, що в Росії кількість людей з різними психічними розладами досягла критичного рівня – 70%, тобто двоє з трьох мають психічні розлади.
Найрозповсюдженішим психічним розладом здоров’я є маніакально-депресивний психоз, який є однією з основних причин інвалідності і головною причиною самогубств.
За кількістю самогубств Росія, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, в останні роки входить у число світових лідерів (27 самогубств на 100 тис. населення за рік проти 4-5 у Західній Європі).
Психічні розлади мають близько 20% підлітків у віці від 14 до 19 років, понад мільйон громадян похилого віку страждають від різних форм маразму. На сьогодні, за оцінками російських експертів, психіатричної допомоги потребують майже 21 млн. жителів Росії (або 14,3%).
Шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілепсія – на другому місці після серцево-судинних захворювань.
«Як психіатр бачу дві проблеми сучасного російського суспільства: деградація і дебілізація», –заявив відомий російський психіатр, доктор медичних наук Олександр Бухановський в інтерв’ю газеті «Аргументы и факты» від 17 квітня 2013 року.
Російський політолог Юлія Латиніна зазначає:
«Політика дебілізаціі населення Росії ведеться доволі свідомо». Тоді як доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН Георгій Мирський зробив висновок: «Деградація російського народу йде невідворотно».
У 2009 році відомий вчений, доктор фізико-математичних, віце-президент Російської академії природничих наук Сергій Капіца повідомив: «Дебілізація Росії вже відбулася. Дані наукових досліджень засвідчують те, що ми, нарешті, прийшли до того, до чого прагли всі ці 15 років, – виховали країну ідіотів».
Правду кажуть: якщо Творець, хоче покарати, Він відбирає розум!
Відома російська правозахисниця Валерія Новодворська зазначала: «В Росії, об’єктивно, є лише 5-10% нормальних людей. Я ніколи не бачила приводу пишатися своєю країною. Лише червоніла і соромилася за неї».
«Мене нудить від російських дебілів, у яких немає нічого за душею, окрім балаканини і претензії на «велич», вони – нікчемні дешеві дурні виродки, об яких соромно навіть забруднювати руки», –заявила російська художниця, москвичка Олена Хейдіз.
Татарський письменник Борис Халімов зазначив: «Насильство, матюки, горілка, бруд, воші, брехня, пожежі, підпали, страти, зґвалтування, самогубства – ось що мені приніс російській народ, і більше нічого. Російський народ дебілізований, люмпенізований, п’яний, російська мова – мафіозна, а шлюби татар iз росіянами забруднюють татарську націю всіма хворобами і нечистотами російської дійсності».
Хто такий російський народ сьогодні, підсумував віце-спікер Державної Думи РФ Володимир Жириновський:
«Ми роз’яснимо нашому народу, що таке російський народ. Це дикість взагалі! Хто з нами залишився? Ми з вами залишилися – Шарікови. Преображенські виїхали. Потрібно обирати найрозумніших iз шарікових».
Алкоголізм і наркоманія як спосіб життя
У червні 2015 року голова Федеральної служби РФ з контролю за обігом наркотиків Віктор Іванов заявив, що в Росії кількість наркоманів становить 7,3 млн. чоловік.
На початок 2016 року, за офіційними даними, кількість наркоманів у Росії досягла понад 8 млн. осіб.
Експерти стверджують, що ця цифра занижена мінімум у півтора раза. Від загальної кількості наркоманів 20% – школярі, 60% – молодь у віці 16-30 років і 20% – особи старшого віку.
Згідно з даними МВС РФ, приблизно 90% злочинів у Росії відбувається на ґрунті наркоманії.
Головний нарколог Мінздраву Росії Євген Брюн стверджує, що в країні офіційно зареєстровано понад 3 млн. хронічних алкоголіків і, як мінімум – 10 млн. осіб, які зловживають алкоголем. За оцінками експертів, кількість алкоголіків більша у 2-3 рази від офіційних даних.
Про що можна говорити, коли президент Росії Борис Єльцин був п’яницею з ознаками хронічного алкоголізму. Адже алкоголізм – одна з характерних генетичних рис росіян.
Тож російські вчені б’ють на сполох: на сьогодні епідемія наркоманії і алкоголізму в Росії, якою охоплено, за оцінками експертів, не менше 50 млн. росіян, поширюється з величезною швидкістю, захоплює і вражає, перш за все молодих людей, підлітків і навіть дітей, загрожуючи майбутньому.
Небезпека, яку несуть наркотики і алкоголь, щороку все глибше вражає суспільство, проникає в кожну російську сім’ю. Серед російських найманців і бандформувань, які воюють на Донбасі понад третину становлять хронічні п’яниці, алкоголіки, наркомани і особи з кримінальним минулим, зокрема і випущені з в’язниць на окупованій росіянами території.
Російський релігійний філософ Василь Розанов зазначив: «Ми, московити, споїли киргизів, чемерисів, бурятів та інших. Пограбували Вірменію і Грузію, заборонили навіть Богослужіння грузинською мовою, обікрали багатшу Україну. Московія – це моральний бруд, чудовисько, яким навіть пекло з огидою зригнуло б на землю. Не народ, а пекельний виродок. Росія не має в собі ніякого здорового і цінного зерна. Росії власне – немає, вона – лише уявляється.
Це – жахливий фантом, жах, який давить душу освічених людей. Від цього жаху ми тікаємо за кордон, емігруємо; і якщо погоджуємося залишити себе в Росії, то заради того єдиного, що перебуваємо у впевненості, що швидко цього фантому не буде; і його розсіємо ми, і для цього розсіювання залишаємося на цьому проклятому місці Східної Європи».
Російський філософ Іван Ільїн зробив висновок:
«Росія найпаскудніша, до блювоти огидна країна у всій світовій історії. Методом селекції там вивели потворних моральних виродків, у яких саме поняття добра і зла вивернуті навиворіт. Усю свою історію ця нація вовтузиться у лайні і при цьому бажає втопити в ньому весь світ».
Вищевикладені наукові висновки повинні обов’язково враховуватися у стосунках iз садистською Росією, яка повинна бути ізольована від цивілізованого світу, як душевно хвора країна.
ДОВІДКА «УМ»
Експерти Європейської асоціації психіатрів зазначають, що слово «садизм», окрім форми сексуальної поведінки особи (парафілія), у широкому сенсі означає «відразлива жорстокість», «хворобливе бажання зламати інших людей застосуванням насильства, знущання і тортур», «задоволення від страждання людини чи тварини».
Садизм напряму пов’язаний з агресією, запереченням прав іншої особистості.
Психіатри вважають, що патологія садизму проявляється у тих людей, яких агресивно виховували в суспільстві з дитинства. Причин патології садизму багато. Зокрема, однією з основних причин є проблема у психічному розвитку в дитинстві. Психічні травми, невпевненість у собі, різні комплекси, придушення агресії, наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання – є причинами розвитку садизму.
Садист намагається отримати повну владу над об’єктом своєї влади, самоутвердитися за рахунок жертви в її очах. Бажання влади над об’єктом (це може бути окрема людина, група людей і ціле суспільство) немає обмежень і може призвести до трагічних наслідків у випадку непідкорення (що мало місце у більшовицькій Росії, нацистській Німеччині, а тепер є в путінській Росії).
Садисти не просто отримують задоволення від спричинення болі, знущань тощо. Вони вважають це нормальним і природним, що і намагаються донести своїй жертві (окремій людині чи народу), що є характерним сьогодні у поведінці Путіна до цілих народів: Росії, Грузії, України.
Перші прояви садизму, за висновками міжнародних психіатрів, повинні відповідати мінімум чотирьом критеріям із нижче перерахованих:
1. Застосування фізичного насильства заради домінування у відношеннях з іншими;
2. Публічне приниження іншої людини, цілого народу;
3. Занадто жорстоке поводження із залежною, підлеглою людиною (групою людей);
4. Задоволення від споглядання мук (фізичних чи духовних) інших людей або тварин;
5. Використання брехні для спричинення шкоди;
6. Залякування, щоб змусити інших людей робити те, що хоче садист;
7. Бажання обмежити свободу інших людей;
8. Перебування у захваті від темпів насильства, війни, тортур, знущань тощо.
Перераховані садистські розлади розроблені міжнародними експертами з психіатрії і психології як офіційний діагноз, за допомогою якого легко виявити особу, яка має садистські схильності і психічні відхилення.
Головне у садистській схильності – це устремління до абсолютної влади. Звичне розуміння садизму як спричинення фізичних або духовних страждань інший особі чи народу – це лише один із засобів досягнення такої влади. Щоб стати абсолютним повелителем, потрібно іншу людину (групу людей, цілий народ) зробити абсолютно немічною, покірною, тобто перетворити у «свою живу річ», зламати її дух. Досягається це шляхом приниження і поневолення.
Існує три засоби досягнення абсолютної влади:
1. Поставити людей в залежність від себе й отримати повну та необмежену владу над ними, яка дозволяє їх «ліпити немов пластилін», навіюючи їм: «Я твій творець», «Ти будеш таким, яким я хочу тебе бачити», «Ти – той, хто створений мною, без мене ти (в т.ч. і народ) ніхто».
2. Не лише мати абсолютну владу над іншими, а й експлуатувати, використовувати їх. Це устремління може стосуватися не лише матеріального світу, а й духовних якостей, якими володіють люди.
3. Вчиняти іншим людям (цілим народам) фізичні і духовні страждання та дивитися, як вони страждають.
Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Немає коментарів:
Дописати коментар