Михайло Миколайович Фридер псевдо: «Нечай» Український військовик, діяч ОУН, хорунжий УПА, командир сотні УПА «Сурма» та «Ударники-3». Народився у с. Нагуєвичі, Дрогобицький р-н.

Вічною славою та шаноювкрив своє ім`я найбільш відомий. Із агуєвицьких героїв національно-визвольних змагань Михайло Фридер- "Нечай". Народився вінна свято Михайла 21 листопада 1918 р., коли вже три тижні існувала Західно-Українська Народна Республіка. Сам він її, звісно, не пам`ятав, але розповіді старших людей, січових стрільців і вояків УГА про свою державу вперше післякняжих часів, кривавий тан із захланними та жорстокими зайдами ще малим увібрав глибоко в своє вразливе серце.

Майбутній герой мав лише 8 років, коли втратив тата. І доти сім`ї жилося важко, а після його смерті й поготів. Та все ж бідна вдова Анна віддала сина Михайла до гімназії в Дрогобичі, гаруючи ще більше. Своєрідним горнилом його національно-патріотичного гарту стали просвітянські вистави й концерти, спогади старших односельчан, твори І.Франка, Т.Шевченка та інших письменників та істориків. Подальший гарт він здобув у "Пласті", а від 1936 р.- в ОУН, членом якої став 18-річним юнаком.

"Золотий вересень" 1939 р. обернувся для галичан розгортанням проти них репресивно-каральної хвилі акцій НКВД, що накрила їх у 1941 р. дев`ятим валом червоного терору. М.Фридер таємно виїхав до Німеччини. Там відбув військовий вишкіл і в складі батальйону "Нахтігаль" увійшов до Львова відразу після його залишення радянськими окупаційними силами. Брав участь у заходах, що увінчалися проголошенням 30 червня 1941 р. акта відновлення Української державності. За наказом зверхників М.Фридер подався вглиб України у складі похідної групи ОУН під стягом Степана Бандери.Достовірних фактів про цей період його діяльності не збереглося. А в 1942 р. він повернувся до рідного села. Добре володіючи німецькою мовою, став перекладачем у німецькій військовій комендатурі Дрогобича- так ОУН отримала надійні "очі" та "вуха" у боротьбіз фашизмом.Запвдяки йому багато молодлі уникло каторжних робіт у Німеччині, масових облав, арештів.

Освіченому, вишколеному та вже доволі досвідченому в боях на Волині. Провід присвоїв М.Фридерові військове звання сотенного й доручив сформувати повстанську сотню, що отрималаназву"Сурма". Підпільниим псевдонімом командира стало прізвище народного героя періоду Хмельниччини Данила Нечая.У середині 1944 -го року сотню заприсяжили. Саме їй та ще деяким частинам довірили велику честь і відповідальність охороняти Перший Великий Збір біля с.Сприні на Самбірщині в липні 1944 р., на якому створено уряд воюючої України- Українську головну Визвольну Раду, очолену Кирилом Осьмаком.

З наближенням радянсько-німецького фронту до передгір`я сотня "Сурма" перейшла в Карпати, влившись у курінь "Рена". Тут до неї долучився рій гармашів із розбитої під Бродами дивізії "Галичина". Певний час сотня діяла на Лемківщині, відтак у Чорному Лісі на Станіславщині. Там разоміз ще двома сотнями куреня "нечаївці" штурмували містечко Перегінське, де були великі запаси харчів і одягу для енкаведистів.

Провід запросив "Нечая" до себе і в с.Кавчому Куті на Стрийщині доручив командувати сотнею "Месники", сформованою переважно із мешканців Стрийщини та Миколаївщини. Маючи добре налагоджену розвідку та підтримку, сотня здійснила чимало успішних акцій, зокрема визволення великої групи жителів,зігнаних енкаведистамидля вивезення в Сибір. Далі шлях "Месників" проліг через села Рудники, Колодруби, Малу і Велику Білини, Дорожів- з Миколаївського в Дрогобицький районі далі в напрямкуКарпат. Ця територія тоді була дуже заболочена, важкопрохідна. Дійшло до того, що сотня, біля села Воля Якубова на Дрогобиччині, більшістю складу повернула назад. Її перебрав "Летун", а "Нечай" із невеликою групою випробуваних побратимів продовжив боротьбу на посаді крайового референта.

За голову "Нечая" окупанти пропонували 30 тисяч рублів, та на гроші ніхто не спокусився. Видав повстанського героя дезертир УПА з Нагуєвич Григорій Балуш, залучивши до юдиної справи дезертира Червоної Армії Дмитра Гелія. Г.Балуш вирішив прийти до московських окупантів "з повиною". Він повідомив голову сільради Михайла Хруника про криївку в сусідньому селі Медвежі. Мовляв, там перебуває і сам "Нечай" разом з обласним провідником "Куртом", особистим охоронцем і звязковим Юліяном Коссаком (псевдо "Орел"), заступником "Нечая" Василем Кузьо- "Сірком" і ще кількома повстанцями. Голова сільради зателефонував у районний центр с.Підбуж, звідки негайно прибув оперзагін енкаведистів. Стійкого "Орла" поранили, і він сам себе позбавив життя. З наміром вирватися з пастки, першого скосила кулеметна куля сотенного, така ж доля спіткала "Курта". Решта повстанців потрапила у полон. Ця трагедія сталася в Медвежанському лісі10 березня 1945 р. Якби не зрада, полеглі й полонені повстанці могли продовжити нерівну боротьбу за волю України. Одному з полонених Миколі Дум`яку, випало пройти сибірські концтабори. вижити, повернутися та написати кілька книжок про бойові будні наших повстанців.

Енкаведисти познущалися над тілами полеглих, а син командира групи енкаведистів Комаров-молодший, помітивши, що "Курт" подає ознаки життя, добив його розривними кулями.

Вороги залишили тіла героїв у лісі, і бойові друзі поховали їх там. 

У 1992 році, за участю односельчан колишніх повстанців і активістів та завдячуючи Миколі Тимишину з братами Василеем та Ігорем, урочисто перепоховали останки на цвинтарі горішньої церкви Святого Миколая в Нагуєвичах.

Слава Михайла Фридера "Нечая" і його бойових побратимів вічно житиме серед народу.Бо хто за нього помер, той став безсмертним!

Джерело: "300 Великих Дрогобичан".Роман Пастух.