БАДЗЬО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ народився 25.04 1936, с. Копинівці Мукачівського р-ну, Закарпатської обл. – Літературознавець, політичний мислитель, ідеолог національно-визвольного руху, дослідник національно-політичних процесів у московії та Україні, автор політичного трактату “Право жити” фундаментального дослідження про нерівноправне становище українського народу в складі московії і тоталітарні основи “реального соціалізму”, радянський дисидент-політв΄язень.

Народився у багатодітній селянській родині. У 1958 закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського університету, в 1964 – аспірантуру Інституту літератури АН УРСР. Три роки працював учителем, директором школи в закарпатських селах. З кінця 1961 – аспірант, потім співробітник Інституту літератури АН УРСР. З перших місяців перебування в Києві веде активну наукову і громадську діяльність – опублікував низку масштабних літературознавчих статей, які дістали відгук у пресі; у 1961-64 – член Ради київського Клубу творчої молоді – першої в Україні неформальної організації національно-патріотичного напрямку періоду хрущовської “відлиги”. 1964 р. одружився зі Світланою КИРИЧЕНКО. Син Сергій, дочка Богдана.

Бадзьо взяв участь у публічному протесті проти арештів української інтеліґенції на перегляді фільму С.Параджанова “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна” 04.09.1965. За це та за відмову зректися своєї позиції Бадзьо виключили з КПРС, звільнили з Інституту літератури, поступово позбавили можливості працювати не лише за фахом, але і в інтелектуальній сфері взагалі, адміністративно переслідують. Останні п’ять років перед арештом Бадзьо працював вантажником у хлібній крамниці.

У 1971 Бадзьо звертається з листом до VI з’їзду Спілки письменників України (СПУ), в якому ставить питання про нерівноправне становище української культури в умовах національно-політичної несвободи.

У 1972 у відповідь на нову хвилю політичних арештів Бабзьо розпочинає писати трактат “Право жити”. Перший варіант дослідження – 1400 сторінок рукописного тексту, на написання якого пішло п’ять років, – у 1977 був викрадений з квартири приятеля. Бадзьо впевнений, що це справа рук КГБ. Наново розпочинає працювати над дослідженням. У лютому 1979 р. під час обшуку вилучено 450 сторінок другого незакінченого варіанту “Права жити”. Через 2 місяці, 23.04.1979, Б. заарештований. За час між обшуком і арештом Бадзьо написав “Відкритого листа Президії Верховної Ради СРСР і ЦК КПРС”, а також “Відкритого листа українським і російським історикам”, у яких коротко виклав основні ідеї “Права жити”.

19–21.12.1979 відбувся суд над Бадзьо, на який не допустили нікого, крім “спецпубліки”. Бадзьо інкримінували рукопис “Права жити”, зберігання і розповсюдження виданої у Львові в 1937 “Програми асиміляції українців і білорусів у Польщі”, машинопис М.РУДЕНКА “Економічні монологи”, виступи на партзборах у 1965 з приводу протестів проти репресій. Бадзьо винним себе у вчиненні злочину не визнав, дружина Б., Світлана КИРИЧЕНКО, відмовилася давати будь-які покази. Засуджений Київським міським судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на максимальний термін – 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Верховний суд УРСР залишив вирок у силі. 21.03.1980 прибув етапом у табір ЖХ-385/3-5, сел. Барашево у Мордовії.

За колючим дротом Бадзьо продовжує боротьбу: бере участь у політичному страйку під час Московської Олімпіади, тримає голодівки протесту, пише гострополітичні заяви до вищих державних інстанцій з критикою влади. У липні 1980 на Заході опублікований протест Б. проти введення радянських військ в Афганістан. У західній пресі час від часу публікувалися й інші його заяви.

За це Бадзьо неодноразово позбавляли побачень з ріднею, саджали в карцер, переслідували його дружину і дітей. За час перебування Бадзьо в неволі його дружину С.КИРИЧЕНКО (у 60-х роках співробітницю академічних інститутів літератури і філософії) 11 разів звільняли з роботи, навіть з посад поштарки і прибиральниці; у 1983 на комсомольських зборах виключили з комсомолу сина Сергія, улаштувавши над ним ганебне судилище, де вимагали зректися батьків.

З 1986 Бадзьо на засланні в сел. Хандига, Якутія, усі ці роки з ним була дружина С. КИРИЧЕНКО. На початку 1987 відмовився подати заяву з проханням про звільнення. Звільнений з ініціативи влади в грудні 1988.

3 січня 1989 Бадзьо з дружиною повернувся до Києва. Активний учасник політичного й громадського життя. У численних інтерв’ю і статтях аналізує політичне життя в Україні, виступає на мітинґах. Весною 1990 входить до ініціативної групи створення опозиційної КПУ партії. У травні 1990 опубліковано написаний Б. “Маніфест Демократичної партії України”. У грудні того ж року на Установчому з’їзді ДемПУ Бадзьо обраний її головою. На 2-му з’їзді Бадзьо знімає свою кандидатуру, щоб повернутися до наукової діяльності, перерваної 30 років тому. З 1.06.1993 р. – співробітник Інституту філософії НАН України. Член Національної Спілки письменників України з 1996. Активно виступає з аналітичними статтями на політичні теми.

Після проголошення незалежності України влада повернула Бадзьо вилучений у 1979 рукопис “Права жити”. У 1996 він вийшов окремою моноґрафією, 1999 р. за цю книжку Б. присуджена премія Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. 26.11.2006 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, 16.01.2009 – ІІ ступеня. Помер 1.09. 2018, м. Київ.

Бібліоґрафія:

I.

Відкритий лист до російських та українських істориків // Сучасність. — 1980. — Ч. 11. — С.128-154.

Відкритий лист до Президії Верховної Ради СРСР та Центрального Комітету КПРС. – Нью-Йорк: Видання Закордонного представництва Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, 1980. – 64 с.

YurijBadzio. ProtestausKievgegenMenschenrechtsverletzungen. EinsovietischerWissenenschaftlerberichtet – München, 1981.– 48 c.

Юрій Бадзьо писав листа до Ж. Марше (15.04.1981) // Свобода. — 1982.— 12 лютого.

YurijBadzio. OffenerBriefanrussischeundukrainischeHistoriker. AusdemUkrainischenübersetzenvonRomanSzuper. – München, 1982. – 32 с.

EtatdeSiegeouuneNationenPeril / Передм. Л. Плюща. — Пар.: P.I.U.F., 1982. — 108 с.

Заяви: Президії BP СРСР (29.10.1982; 9.12.1982; 29.12.1982; 7.01.1984 22.01.1983) // Визвольний шлях. — Лон. — 1985. — № 2. — С. 210-214.

Звернення до Голови Президії Верховної Ради УРСР О.Ф. Ватченка з приводу 50-х роковин голоду в Україні 1932–1933 рр. // Голод на Україні, 1932–1933, вибрані статті. – Сучасність, 1985. – С. 138-139.

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була... – Демократ, №1, 1992. – Грудень.

Не будьмо самовбивцями дарма: Думки проти течії. – Літературна Україна, 1994. – 7 квітня.

Ідеологічне підґрунтя голодомору 1932-1933 рр. // Найбільший злочин імперії: матеріали науково-практичної конференції «Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 рр.». – К/: «Просвіта», 1993. – С. 9-14.

Влада – опозиція – держава в Україні сьогодні. Думки проти течії. – К.: Смолоскип, 1994. – 30 с.

Право жити. Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму. – К.: Таксон, 1996. – 400 с.

Поразка української революції. – Літературна Україна, 1997. – 21 і 28 серпня.

Війна і зрада. Полювання на Президента Віктора Ющенка триває. – К., 2008. – 40 с.

Бойові генерали, сивоусі парубки з української вулиці і троянська кобила історичного процесу. – К., 2010. – 152 с.

II.

Хроникатекущихсобытий.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 52.— С. 30-31; 1980, вип. 53.— С. 72; вип. 54.— С. 41; вип. 55.— С. 7-9; вип. 56.— С. 16, 108, 124; 1981, вип. 57.— С. 58, 83; вип. 60.— С. 63, 81; вип. 61.— С. 40, 73, 79; 1982, вип. 62.— С. 74, 129, 140-144; 1983, вип. 63.— С. 82, 96, 170, 196, 197, 217.

Хрониказащиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 36.— С. 24-25, 45, 82, 84, вип. 37.— С. 16, 63, 66, вип. 39.— С. 37, вип 40.— С. 34, 67; 1981, вип. 41.— С. 34, 72, вип. 42.— С. 43.

Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи, 1980, вип. 5.— С. 13, вип. 9.— С. 12, вип. 12.— С. 5, 7; 1981, вип. 5.— С. 12, 20, вип. 8.— 13; 1984, вип. 2.— С. 13, вип. 9.— С. 5, 9, 10, 11, вип. 10.— С. 15-16.

Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів... Про людей українського опору // Сучасність, 1983. – Ч. 10.

Головко Т. Від дисидента до лідера партії // Трибуна, 1991. – № 4.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80 років. – К.: Либідь, 1995.— С. 10, 28, 49, 61, 70, 112, 142, 148-150, 175, 193.

Г. Куценко. «Дякую за книжку і перо» // Зона. — 1996. — № 11. — С. 210-215.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 166, 214, 215, 224, 225.

Куценко С. “Хочеш працювати для України, сину?..” // Літературна Україна, 1999. – 6 трав.

Гаврош О. Право жити // Україна молода, 1999. – 4 верес.

Світлана Кириченко. Двадцять років тому...: Історія однієї заяви. – Літературна Україна, 2002. – 28 листопада.

Валерій Кравченко. Право жити // Україна молода, № 76 (2863), 2006. – 26 квітня. http://archive.khpg.org/index.php?id=1455464516&w

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021-1380; Ю.Бадзьо: с. 1043-1046: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113843475&w ; http://museum.khpg.org/index.php?id=1113843475

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 64-66; 2-е вид.: 2012 р., – с. 71-73.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група

Знаків 9.331. Останнє прочитання 15.05.2016.