360 років тому: 27(12).02.1664 – біля с. Комань поблизу м. Новгород-Сіверського на Чернігівщині поляками розстріляний Іван Богун, видатний військовий і державний діяч часів Хмельниччини, полковник подільський, згодом – кальницький і паволоцький.

Вважається, що народився у м. Брацлав, нині на Вінниччині близько 1618 в сім’ї дрібного шляхтича. До початку повстання під керівництвом Б. Хмельницького про нього майже нічого не відомо. Здобув добру освіту, правдоподібно навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Також побутують версії про навчання в польському колегіумі або у Берліні, де отримав фах інженера-фортифікатора. Припускається, що володів шістьма мовами. Перші відомості про військову службу пов’язані з обороною Азова перед турецькими військами султана Ібрагіма (1637-1642), в якій командував одним із загонів. У 1640-х як реєстровий козак брав участь в походах проти кримських татар, виправах на прикордонні московські землі, правдоподібно перебував на королівській службі в Кодаку. Орієнтовно наприкінці 1630-х – на початку 1640-х одружився, окремі дослідники пишуть, що мав двох синів – Тимофія і Григорія.

Перші згадки про участь Богуна у Визвольній війні українського народу (1648-1657) містяться у «Реєстрі Війська Запорізького 1649 року», де він значиться в числі козаків (в літературі також, що був в числі старшини) Чигиринського полку. Ймовірно від 1650 полковник кальницький. В лютому-березні 1651 керував обороною Вінниці проти польського війська під командуванням Калиновського та Лянцкоронського, які мали плани після здобуття міста наступати на Київ. Спритним маневром Богун заманив важку польську кінноту на лід з попередньо прорубаними та замаскованими ополонками на річці Південний Буг, де втопилося чимало вершників. Відтак з невеликою залогою організував ефективну оборону фортеці, перетворивши вишколене польське військо на велику безпорадну юрбу. Коли ж на допомогу оборонцям наспіли уманський полк Осипа Глуха та полтавський полк Мартина Пушкара поляки, покинувши обоз, кинулись до відступу. Польське суспільство було пригнічені цією бездарною виправою, а провину за загибель великого числа шляхти та поразку покладало на Калиновського та Лянцкоронського. Богун переслідував противника до Кам’янця-Подільського, який штурмував 29.04-1.05.1651. 

Особливо талант воєначальника проявив у битві під Берестечком (1651), коли після зради татар та захоплення ними в полон Богдана Хмельницького й Івана Виговського козацька армія опинилася на межі катастрофи. Обраний наказним гетьманом, Богун організував оборону та у вкрай несприятливих обставинах зумів вивести козацьке військо з оточення. У березні 1653, маючи всього лише 400 козаків успішно чинив спротив 1,6 тисячному загону С. Чарнецького та під Монастирищем вщент його розгромив і здобув великий обоз. Того ж року разом з Тимошем Хмельницьким брав участь в поході на Молдавію (Сучавський похід), а після загибелі Тимоша під Сучавою (22.09.1653), як наказний гетьман, вивів козацький корпус в Україну. В облозі під Жванцем (09-12.1653) польське військо під командуванням короля Яна Казимира від повного розгрому знову врятувала зрада татар, яким поляки віддячились дозволом грабувати українські землі та брати в ясир українських селян. Тоді Богун на чолі 10-тисячного загону громив татар, що для грабунку розділилися на менші відділи, чимало з них знищив та взяв у полон. Від кінця 1653 і впродовж 1654-1655 вів безперервні бойові дії проти коронного війська та татар на Брацлавщині й Уманщині. В 1655 керував обороною Умані, яку польське військо попри чисельну перевагу так і не змогло здобути. Цього ж року звів великий бій з переважаючими польськими силами під містечком Охматів.

В тодішній політичній ситуації послідовно обстоював самостійність та державність українського народу та був непримиренним противником як промосковської так і пропольської орієнтації. У 1651 різко виступив проти суттєвих поступок польській стороні та укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору. В 1654 був у числі противників союзу з Московським царством та відмовився присягати на вірність московському царю.

У грудні 1656 у складі козацького корпусу під командуванням наказного гетьмана Антона Ждановича воював на території Речі Посполитої: у 1657 разом із союзними військами Семиграддя (Трансильванське князівство) та Швеції брав участь в захопленні Кракова, Берестя (нині Брест), Варшави. В кінці року козацьке військо повернулося в Україну. Після смерти Богдана Хмельницького (1657) підтримав Івана Виговського в його планах позбутися протекторату та впливів Москви. Проте вже у 1658, після укладення Виговським Гадяцького договору з Польщею, відмовився його підписувати та підняв повстання проти гетьмана на Правобережжі (09.1659). Виговський звернувся по допомогу до Османської імперії й залежного від неї Кримського ханства. Однак Богун разом з Іваном Сірком розбили кримських татар, взяли Чигирин і змусили Виговського втікати до Польщі.

За гетьманування Юрія Хмельницького виступив проти Переяславських статей (10.1659), які розривали Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, але підпорядковували Україну Московії та суттєво звужували автономію козацької держави. Наступного року був у числі противників Слободищенського трактату (10.1660), укладеного Ю. Хмельницьким з Річчю Посполитою, який скасовував Переяславські статті та відновлював Гадяцький договір (1658) проте в дещо урізаному вигляді. В червні 1659 учасник битви армії гетьмана І. Виговського з московитами під Конотопом, у січні 1660 в складі московсько-козацького війська брав участь в бойових діях проти поляків та відділів Виговського, а весною 1662 у складі війська Ю. Хмельницького знову воював проти московитів.

Наприкінці 1662 заарештований поляками та ув’язнений у фортеці Мальборк. За Богуна перед польським королем заступився Павло Тетеря. На початку 1663 король Ян Казимир звільнив полковника та доручив йому командування правобережними козацькими полками в поході Тетері на Лівобережну Україну. Коли поляки в січні 1664 обложили Глухів, що розташований на кордоні з Московським царством, в тилу піднялося протипольське повстання. Богуна було звинувачено в таємних контактах з лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким та царським воєводою Григорієм Ромодановським і під час наради в короля 17 лютого 1664 заарештовано. Польовим судом у Новгород-Сіверському засуджений до смертної кари та розстріляний. Обставини страти залишаються невідомими. Похований під Новгород-Сіверськом.

Джерело інформації фейсбук сторінка Zenon Borovets