Загальна кількість переглядів!

пʼятницю, 9 квітня 2021 р.

Михайло Білозерський, чотовий 6-ї Стрілецької дивізії. Спогади.

З архівної колекції Івана Липовецького. Розділ "Фотопортрети українських ветеранів та співробітників ветеранських організацій"

Редакція сайту дякує п. Ю.Юзичу за удоповнення. Додаткова інформація
Архів ОУН в УІС - Лондон
Ф. 30, оп. 3, од. зб. 65, од. обл. 29
1928 р.http://ounuis.info
*******
Була прекрасна українська весна. Рясно цвіли вишневі садки, повні пташиного щебету й аромату квітів. У квітучому гіллі грало соняшне проміння. Але тривогою бились українські серця, бо передчували, що наближається страшний гураган...

Недалеко лісу стояла школа большевицьких “унтерів” у силі біля 800 багнетів, а на правому крилі від неї – два полки Таращанської дивізії в силі 3500 багнетів. Вони прийшли “хахлів трохи провчити”, бо “хахол вздумал воєвать – Україну отобрать”, – співали вони.
Навпроти цих большевицьких частин стояв кінний Гайдамацький полк, у розвідчій команді якого перебував молодий чотовий Михайло Білозерський.

Надходив бій... Команда Гайдамацького полку, “не знаючи сили ворога, висилає вночі чотового Білозерського із трьома козаками, як казали, “взяти язика”. Коли сонце зайшло за обрій і ніч огорнула землю своїми чорними шатами – чотири постаті підкрались до ворожих позицій. Місяць то виходив, то ховався за хмари на лоні прекрасного українського неба. Видно було, як большевики поблизу лісу розставляли свої стежі, готуючись до спання.

Михайло Білозерський зі своїми побратимами лежали в рові недалеко дороги, що круто повертала до лісу. Коли б місяць так не світив, то можна було б підлізти і ближче...
– А ну дивись, Михайле, що це нам у руки само лізе? – промовив один із козаків.
За якихось 300 метрів від них забовваніли три большевицькі вершники, що повільно наближались до гайдамаків, які наче мертві, лежали в рові.

– Ані одного пострілу! – прошепотів Михайло Білозерський. – Коли зрівняються з нами, беріть перших двох, а я останнього... Пам’ятайте, щоб ані один з них не вирвався з наших рук...

Большевики наблизилися, чути вже було їхню розмову. Коли зрівнялися з козаками, Михайло дав знак. Немов чотири тигри кинулись гайдамаки на большевиків, за хвилину вони вже лежали пов’язані на землі.
– Швидше, хлопці, кладіть їх на коні і без шуму вертаймось до наших!..

Коли сонце почало лише показуватися з-за обрію, Гайдамацький кінний полк стояв готовий до бою, знаючи розташування ворога і його силу. В силі лише чотирьохсот шабель він розторощив і “унтерів”, і два полки таращанців, які певні своєї сили ніколи й не думали, що петлюрівці наважаться їх зачепити. Весь штаб і сам командир таращанської дивізії попались тоді в руки нашим...

Це лише маленький епізод з боротьби за волю України, в якій брав участь, тоді ще юнак, Михайло Білозерський. А їх, цих епізодів, можна було б привести тут багато, багато. Ними можна було б виповнити цілу книгу...

О. БІЛОЗЕРСЬКИЙ

Білозерський О. Епізод боротьби. Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді (Торонто). – Ч. 8. – 1961. – Липень – вересень.

 Булавний Михайло Білозерський.

Михайло Іванович Білозерський народився 27 вересня 1897 р. на хуторі Мазаїв, біля села Локнистого на Чернігівщині, в сім’ї заможних батьків, які походили із старокозацького роду. Батько Михайла, освічена людина, священик православної церкви, був звільнений царем Миколою II від своїх обов’язків за патріотичне наставлення до “мазепинського руху” і відправлення літургії українською мовою. Мати покійного походила з роду Шевченків і завжди була українкою душею.

Коли вибухла революція проти царської тюрми народів, Михайло вступив у ряди Сердюцької дивізії гетьмана Скоропадського. Але побачивши, що гетьман оточений чужими людьми, Михайло підмовляє старшин і козаків і при вході Слобідського Коша під командуванням Головного отамана Симона Петлюри переходить на бік УНР. Від того часу пройшов майже всі бої, які звела Армія Української Народної Республіки під головним командуванням Симона Петлюри.
Київ, Бахмач, Жмеринка, Житомир, Старокостянтинів, трикутник смерти і Замостя – це лише маленька вітка боїв, в яких брав він участь... Пройшов і славу, і голод, холод, недуги, все, що перейшла Армія УНР, але ніколи не падав духом...

Михайло вірив у перемогу Української Правди і, як вояк-патріот, використовував кожну нагоду, щоб допомогти в її здійсненні. В 1939 році він зі зброєю в руках допомагає визволитись із-під мадярського ярма своїм закарпатським братам.

З приходом німців до Польщі, йде в ряди Української повстанської армії і переходить з нею Волинь, Підляшшя і Холмщину.
Останньою військовою частиною, в якій перебував Михайло Білозерський при переході Збруча в 1920 році, була 6-та Січова стрілецька дивізія. З нею перебув він й часи інтернування в таборах Олександрів Куявський і Щепіорно.

Як учасник Українських збройних визвольних змагань булавний М. Білозерський нагороджений Воєнним хрестом.
7 липня 1961 р. на 64 році життя упокоївся в Бозі в Лашін (Канада).

Булавний Михайло Білозерський. Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді (Торонто). – Ч. 8. – 1961. – Липень – вересень.

Публікація Віктора Рога.
Джерело.http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=480

Немає коментарів:

Дописати коментар