10 квітня 1931р. у с. Завадів після тортур польської поліції помер Степан Богданович Охримович "Арсенич", "Охрим" - член УВО, крайовий провідник ОУН, співзасновник ОУН.

Степан Охримович народився 18 вересня 1905 р. у м. Сколе (нині — Львівська область) в родині Богдана Охримовича та Ганни Мартинків. В родині він отримав належне національне виховання, добре знав про поневолене становище українського народу. В юнацькому віці він мав нагоду побачити спроби відновлення української державності, був свідком створення Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки, боляче сприйняв поразку державницьких прагнень українців у 1917—1921 рр.

Після закінчення початкової школи С. Охримович навчався у Стрийській гімназії, потім — у Львівській Академічній гімназії. Після завершення навчання у 1923 р. склав іспит зрілості з відзнакою. У 1923—1924 рр. продовжив навчання у Львівського (таємному) українському університеті, де вивчав філософію, але перервав навчання через хворобу. Згодом став навчатись в Львівському університеті (офіційному, польському), однак через діяльність в ОУН диплому так і не отримав (навчання мало закінчитись в 1931 р.). Дуже цікавився українськими старожитностями, певний час працював в Львівському національному музеї, досліджував історію книгодрукування і творчість Леся Мартовича. 

З ранніх років С. Охримович став брати участь в діяльності українських громадсько-політичних організацій тодішньої Польщі. Він був членом українського «Пласту», осавулом Другого куреня пластового загону «Червона калина». Був Головою українського студентського товариства в Стрию, головою філії Товариства наукових викладів ім. П. Могили у Львові. В 1929 р. С. Охрімович був ініціатором Першої крайової студентської конференції, співредактором журналу «Студентський шлях». В 1931 р. брав участь в діяльності Студентської репрезентації Союзу українських студентських організацій під Польщею (СУСОП).

До Української військової організації (УВО) С. Охримович вступив на початку 1920-х рр. Був провідним діячем «Групи української державницької молоді», співзасновником Союзу української націоналістичної молоді (СУНМ) в 1926 р. У 1926—1929 рр. був організаційним та ідеологічним референтом СУНМ, редактором журналу «Юнацтво». Від СУНМ був делегатом на Першій та Другій конференції Українських націоналістів в 1927 та 1928 рр. На цих конференціях одним з ключових питань було те, щоб об’єднати зусилля різних українських молодіжних організацій в політичній боротьбі з польською владою. Врешті, у результаті консультацій між кількома українськими молодіжними організаціями у 1928—1929 рр. справа дійшла до їх об’єднання у єдину підпільну Організацію українських націоналістів.

28 січня — 3 лютого 1929 р. С. Охримович брав участь в роботі Першого конгресу українських націоналістів у Відні. На Конгрес прибули 30 представників різних українських націоналістичних організацій. Під час роботи Конгресу 30–31 січня і 1 лютого 1929 р. діяли шість комісій: ідеологічна, соціально-економічна, військова, політична, культурно-освітня та організаційна, на них було виголошено 40 доповідей з пропозиціями щодо подальшої діяльності українських націоналістів. Охримович С. брав активну участь в дебатах з учасниками Першого конгресу українських націоналістів у Відні, був секретарем Президії, брав участь у роботі ідеологічної комісії і виступив з доповіддю на тему «Причини невдачі наших визвольних змагань».

Рішенням пленарного засідання Конгресу 2–3 лютого 1929 р. було створено Організацію українських націоналістів, прийнято постанови (які, фактично, були програмою діяльності ОУН), затверджено устрій (статут) ОУН, обрано керівництво. Головою проводу ОУН став Євген Коновалець.

Учасники Конгресу українських націоналістів 28 січня — 3 лютого 1929 р. 

Сидять зліва направо: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. 

Стоять зліва направо (перший ряд): Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський.

Стоять зліва направо (другий ряд): Юрко Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич.

*********

У 1929—1930 рр. С. Охрімович у першому складі Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях був організаційним референтом. Це була одна з найбільш відповідальних посад, яка передбачала постійну роботу з підпільними кадрами, проведення організаційного навчання, вивчення підпільної літератури, частково — планування бойової діяльності.

В 1930—1931 рр. С. Охримович був крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях та референтом пропаганди. Також виконував обов’язки редактора офіційного видання «Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях». Основну увагу він зосередив саме на пропагандистській діяльності, поширенні підпільних видань, роботі з молоддю.

Для покращення ідеологічного вишколу членів ОУН С. Охримович написав працю «Український націоналізм», де виклав основні завдання підпілля. Книга активно використовувалась активом ОУН під час організаційних зібрань.

У підпіллі ОУН С. Охримович використовував псевдоніми «Володимир Арсенич», «Данило», «Обухович», «Охрим»», «Петька», «Степан».

Життя С. Охримовича обірвалося несподівано і у дуже молодому віці. Очевидно, про його активну участь в ОУН стало відомо польським органам влади, і на початку квітня 1931 р. він був затриманий польською поліцією. З ув’язненими українськими націоналістами поліцейські не панькалися, і під час слідства С. Охримович пройшов через жорстокі побої та катування. Оскільки він і так не відзначався сильним здоров’ям, то його стан сильно погіршився. Поляки, побачивши, що він може померти прямо у тюрмі, відпустили його додому. 10 квітня 1931 р. через кілька днів після звільнення С. Охримович помер і був похований на цвинтарі в селі Завадові Львівської області.

За своє коротке життя (а він прожив лише 26 років) С. Охримович зумів зробити значний внесок у розбудову українського визвольного руху в Галичині. Він був організатором та провідником української молоді, дбав про організацію належного навчання та виховання українського студентства. Відіграв значну роль в роботі Першого конгресу українських націоналістів у Відні 28 січня — 3 лютого 1929 р., брав участь в обговоренні практично всіх важливих питань щодо програми дій та устрою (статуту) ОУН. Саме через цю активну діяльність, спрямовану на відродження національної свідомості української молоді і прагнення до відновлення незалежності Української держави С. Охримович вважався поляками, які окупували українські етнічні землі, небезпечним політичним активістом. Але його смерть внаслідок побоїв в польській тюрмі була недаремною, адже справу, за яку він боровся, продовжили тисячі послідовників. Думається, що пам’ять про нього, як про одного з творців та активних діячів українського визвольного руху, повинна назавжди залишитись в історії України.

Література про С. Охримовича:

Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К.: Українська видавнича спілка, 2007. — 1006 с. (на с. 777 біографічна довідка про С. Охримовича).

Конгрес українських націоналістів 1929 р. Документи і матеріали / Упоряд. В. Муравський; НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2006. — 420 с.

Посівнич М. Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. // Український визвольний рух. — Зб. 9. — Львів, 2007. — С. 61–78.

Муравський В. Протоколи засідань військової та ідеологічної комісій Конгресу Українських Націоналістів 1929 р. // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2004. — Збірник 3. — С. 39–60.

Джерело.http://new.cdvr.org.ua/21445/2011/04/10/